Нова формула Штайнмаєра: судити Путіна і Лаврова

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив в інтерв’ю виданню der Spiegel, що президент Росії Володимир Путін та міністр закордонних справ Сергій Лавров мають постати перед Міжнародним судом у Гаазі. На думку політика, після трагедії у Бучі мають бути покарані не лише всі військовослужбовці, які вчинили злочини в Україні. Але й ті, хто віддавав їм накази. І ті, хто несе за це політичну відповідальність, зокрема й Путін із Лавровим.

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр

Я назвав би це новою формулою Штайнмаєра. Федеральний президент виявився одним із небагатьох західних політиків, хто визнає свої помилки стосовно Росії, заявляє, що був неправий, коли захищав необхідність добудови «Північного потоку-2». «Моя відданість газопроводу «Північний потік-2» була явною помилкою. Ми трималися за мости, у які Росія більше не вірила, про що нас попереджали наші партнери», – сказав Франк-Вальтер Штайнмаєр. І це нагадування про недовіру партнерам, тим самим Сполученим Штатам, чиї лідери попереджали Німеччину про згубність її підходу до співпраці з Росією, теж є дуже показовим.

Питання навіть не у тому, що німецькі політики не довіряли Дональду Трампу або Джозефу Байдену – обидва американські президенти попереджали їх про небезпеку енергетичної залежності від Росії. Питання в тому, що німецькі політики не довіряли... Володимиру Путіну. Президент Росії дуже чітко артикулював імперські амбіції. Саме у Німеччині, в Мюнхені, у 2007 році прозвучав виступ Путіна, який дехто згадує в контексті його минулорічної статті про Україну, називаючи її «Майн кампф» російського президента. Якраз за кілька тижнів до нападу Росії на Україну світ знову згадав про цю промову в її п’ятнадцяту річницю.

Під час акції протесту проти вторгнення Росії до України. Сакраменто, Каліфорнія, США, 25 лютого 2022 року

І багато спостерігачів тоді відзначили, що всі попередження Путіна Заходу стали реалізовуватися буквально через лічені місяці після промови. Вже у 2008 році Росія напала на Грузію, газ став перетворюватися з сировини на енергетичну зброю, а теза про «тисячолітню історію» Росії привела до нових шовіністичних висновків, найголовнішим з яких є те, що «історична Росія» і є Радянським Союзом і цей Радянський Союз потрібно повернути. Навіть ціною великої війни із сусідньою країною.

Але німецькі політики воліли не просто не помічати ці очевидні факти. Вони недооцінювали наміри російського президента. Це тепер Штайнмаєр каже, що не думав, що Путін «у своєму імперському божевіллі піде на ризик повного політичного, економічного та морального руйнування своєї країни». Але ще кілька місяців тому німецькі політики воліли запевняти себе, що «Північний потік-2» – просто економічний проєкт, який може стримати російські політичні амбіції, оскільки принесе вигоду «Газпрому». Те, що російський монополіст міг цілком обійтися і без «Північного потоку-2», і без інших обхідних газопроводів, просто не помічалося.

Мені іноді здавалося, що представники німецької політичної та підприємницької еліти чудово розуміють агресивні наміри Путіна щодо України. І намагаються убезпечити себе на випадок, якщо війна справді почнеться і загрожуватиме газовим постачанням. І я дивувався, як же це вони не розуміють, що головним завданням Німеччини у разі початку цієї війни буде не забезпечити безперебійність цих поставок, а скоріше їх позбутися. Тому що війна Путіна проти України – це завжди війна проти Заходу.

Однак тепер федеральному президентові з гіркотою доводиться визнавати помилки всієї німецької еліти і констатувати, що повернення до нормальності в Росії із Путіним не буде.

Підсудні (у двох рядах перед військовою поліцією) слухають частину вироку під час Нюрнберзького процесу над воєнними злочинцями. Нюрнберг, Німеччина, 30 вересня 1946 року

Суд над Путіним, Лавровим та іншими воєнними злочинцями – це і є нова формула Штайнмаєра.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода