Тиждень судів у Гаазі: які рішення отримала Україна 

Міжнародний суд ООН 31 січня та 2 лютого виніс рішення у двох позовах України проти Росії: остаточний вердикт у «великій справі» України проти Росії щодо фінансування тероризму та расової дискримінації кримських татар, яка розглядалась 7 років; та проміжне рішення у позові щодо геноциду, який Київ подав до Гааги у перші дні повномасштабного вторгнення. Кореспондентка Радіо Свобода стежила за засіданнями суду та пояснює їх суть.

Позов про порушення Росією Конвенції про запобігання геноциду Україна подала на третій день повномасштабного вторгнення – 26 лютого 2022 року. Росію у геноциді Україна не звинувачувала, проте просила суд підтвердити, що звинувачення Росії в адресу України у тому, що українська влада чинить геноцид на непідконтрольних Україні територіях, – фальшиві. І що Росія порушила Конвенцію про геноцид, розпочавши повномасштабне вторгнення на основі цих фальшивих звинувачень.

Також Україна просила суд визнати порушенням Конвенції про геноцид той факт, що перед повномасштабним вторгненням Росія визнала незалежність так званих «ЛНР» та «ДНР» («ЛНР» і «ДНР – угруповання, що діються на окупованих частинах Луганщини і Донеччини – ред.).

Що вирішив суд?

2 лютого суд виніс проміжне рішення щодо юрисдикції, тобто наявності підстав розглядати цей позов України, лише частково задовольнивши запит України.

Зокрема, суд повідомив, що має юрисдикцію розглядати запит України про те, що вона не скоювала злочину геноциду. Але не має юрисдикції, тобто не буде розглядати звинувачення Україною Росії у неправомірному застосуванні сили чи визнанні незалежності окупованих частин Луганщини і Донеччини, де діють угруповання «ЛНР» та «ДНР», бо це виходить за межі Конвенції про запобігання геноциду.

Тероризм та дискримінація – в чому суть позову?

Цей позов Україна подала до суду у січні 2017, звинувачуючи Росію у порушенні двох Міжнародних конвенцій – щодо запобіганню фінансування тероризму та щодо расової дискримінації.

Україна просила суд визнати Росію відповідальною за збиття пасажирського літака, що виконував рейс MH17 і був збитий влітку 2014 року з непідконтрольних Україні територій привезеною з Росії ракетно-зенітною установкою «Бук» – як приклад фінансування тероризму.

Також у позові йшлося про інші події, такі як обстріли автобусу у Волновасі, житлових кварталів Маріуполя тощо.

В рамках Конвенції щодо расової дискримінації Україна наводила приклади утисків та переслідування кримських татар та україномовного населення в окупованому Криму.

Україна вказувала на порушення Росією кількох статей обох Конвенцій та просила суд призначити компенсації завданої шкоди.

Суд не визнав порушення Росією більшості статей Конвенції, відповідальності за збитий літак та відхилив прохання України призначити компенсації.

Водночас по одній статті з кожної Конвенції суд таки визнав порушення Росії. Зокрема, суд визнав Росію винною у тому, що вона не розслідувала випадки фінансування тероризму, на які неодноразово звертала увагу Україна. Що ж стосується расової дискримінації, то Росія винна у різкому зменшенні вивчення української мови у школах окупованого Криму.

Таким чином РФ вперше в історії стала порушницею міжнародного права.

Представники Росії у Міжнародному суді в Гаазі. 2 лютого 2024 року

Чому суд не визнав відповідальність Росії за збиття боїнга?

Суд пояснив, що поняття «фінансування», у тому вигляді, в якому воно звучить у конвенції, має застосовуватися до грошових ресурсів, а не зброї, якою був збитий літак, чи тренувань бойовиків на сході України.

Україна, не маючи доступу до банківських даних на окупованих територіях, не змогла надати суду доказів про фінансові потоки з Росії, а потоки зброї та військ в межі цієї конвенції виходять за межі конвенції, тому суд їх не враховував.

Ще одним із зауважень суду була необхідність встановити намір Росії вчинити теракт і загалом кваліфікації подій як терактів.

Чому суд не визнав утиски кримських татар?

Суд відкинув більшість скарг України про утиски кримськотатарського населення на території окупованого Криму, кваліфікувавши їх як політичні, а не расові утиски, а отже Міжнародної конвенції про запобігання расовій дискримінації вони не стосуються.

Міжнародний суд ООН в Гаазі. 2 лютого 2024 року

Україна погано підготувалась?

Україна підготувала для цього суду докази на 17 тисяч сторінок, за словами представника України в суді Антона Кориневича, лише на друк аргументів та свідчень пішло кілька днів.

Оскільки Україна першою позивалась щодо порушення Конвенції про фінансування тероризму (досі жодна інша держава не зверталась до суду з такою справою), довелося випробувати усі можливі аргументи і розрахунок був на те, що хоча б щось із цих аргументів спрацює, що, власне, і сталося.

Окремо варта уваги підготовка України до подання цього позову. Готуючи позов, Україна врахувала досвід Грузії, скарга якої до Міжнародного суду ООН була раніше відхилена через брак попередніх спроб вирішити спір шляхом консультацій з іншою стороною конфлікту. Тому Київ після 2014 року спочатку надіслав до Москви понад 80 дипломатичних нот, а також провів 7 раундів переговорів, а тоді вже пішов до суду зі скаргами на порушення Міжнародних конвенцій.

Навіщо узагалі посилатися на Конвенції?

Щоб судитися з Росією у Міжнародному суді ООН, Україна змушена використовувати Міжнародні конвенції, які раніше (на початку 2000-х) підписали і Україна, і Росія, оскільки цей суд розглядає лише спори між державами за згодою обох сторін, і підписання Міжнародної конвенції є підтвердженням цієї згоди.

Тексти Конвенцій були написані після Другої Світової війни і, можливо, не дуже відповідають реаліям сьогодення. Після початку повномасштабного вторгнення Росії до України чимало західних юристів, дискутуючи про способи конфіскувати російські активи чи притягти політичну верхівку Росії до відповідальності, висували думку про те, що міжнародне право варто оновити.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Україна доводитиме брехню Росії» – Кориневич щодо попереднього рішення суду ООН