«Враження таке, що нас прийшли і зґвалтували всіх» – так згадує початок війни священник ПЦУ настоятель Свято-Георгіївського храму протоієрей отець Тимон (Блинець). Для нього, його родини та ще кількох сотень мешканців селища Седнів війна почалася одразу з окупації. 24 лютого люди почули страшні вибухи зовсім поряд із населеним пунктом. А вже за кілька годин у Седневі були розвідувальні групи ворога. Слідом йшли танки та БТРи.
Ворожа техніка заполонила все селище. Смертоносна зброя стояла у дворах, на городах, на вулицях, біля православних храмів, розповідають місцеві мешканці. Поряд із церквами росіяни заряджали ракетні системи залпового вогню «Град». Потім їхали «відстрілюватися» через село. Окупанти намагалися не виїжджати на трасу, де їх могли знищити українські військові. Вони навмисно ховалися за людськими оселями.
Велика блокада маленького селища
Російські військові в перші ж дні окупації розграбували в Седневі всі магазини. Місцеві мешканці опинились в повній блокаді. За межі села їх не випускали. Навіть по самому населеному пункту ходити було небезпечно.
Оскільки в магазинах було порожньо, люди рятувалися тим, що мали у власних погребах. А мали вони небагато.
Ворота до однієї з історичних пам’яток Седнева – колись вражали архітектурою, сьогодні – в занепаді, як і більшість архітектурних пам’яток селища
Варто зазначити, що Седнів – незвичайне село. Це колишній курорт радянської культурної (і не тільки) еліти. Седнів – це фактично невелике місто. Тут далеко не всі мешканці тримали господарство та свійських тварин. Тому запасів у людей було мало.
«Седнів сам по собі не село, і тут не так багато і корів, і всього іншого, – говорить настоятель Свято-Георгіївського храму протоієрей отець Тимон (Блинець). – Ми опинилися в такому голодному часі, що не було нічого… Тільки картопля, огірки – все, що залишилось. Світло нам вимикали. Тому в холодильниках що було – воно пропадало».
Священнику разом з родиною довелось пережити надскладні часи. По-перше, його самого розшукував ворог. По-друге, вони лишилися з мінімальними продуктовими запасами. Отцю Тимону доводилось, ризикуючи життям, ходити за кілька кілометрів по хліб в інше село. Часто він вертався назад з порожніми руками. І це при тому, що в сім’ї, окрім самого священника та його дружини, – четверо дітей, двоє стареньких батьків священнослужителя та дві білки-знайди.
Найпростіше прогодувати виявилось, до речі, саме рудих пухнастиків. Для білок ще з осені запаслися мішечком горіхів із власного саду. Звісно, їх могли їсти і люди. Але тоді б тваринам нічого не лишилося з харчів.
Містичні білки-знайди
Отець Тимон з білкою, яку знайшов на свято Радуниці
Білки в родині священника оселилися не так давно. Старший – Степан з’явився років два тому. Молодша Тося – цього року. Найдивніше в історії двох пухнастиків – це час і місце, де їх знайшов отець Тимон.
І Степана, і Тосю він підібрав у храмі, де править службу.
Георгіївська церква – повністю дерев’яна, збудована без жодного цвяха. Оскільки храм з дерева – в його обшивці іноді заводяться дрібні гризуни. Зазвичай вони сидять високо на стінах. А ось малеча, яка ще не вміє добре лазити, інколи падає вниз. Повернути маленьких «знайд» назад мамі-білці неможливо. По-перше, високо, по-друге, дика білка може не прийняти назад дитинча, якого торкалася людина. Тому єдиний порятунок для Степана і Тосі – це залишитися жити в родині священника.
Варто уточнити, що особлива архітектура – це не єдина родзинка Георгіївського храму в Седневі. Саме тут свого часу знімали перший радянський фільм жахів «Вій». До війни сюди постійно привозили туристів на екскурсії – показати містичну церкву, де знімали сцени жахів.
Георгіївська церква в селищі Седневі на Чернігівщині. Збудована не пізніше 1747 року, за переказами – ще у XVII столітті. Цінна історико-архітектурна пам'ятка; рідкісний зразок монументальних дерев'яних споруд на Лівобережжі України періоду бароко. Архівне фото (до масштабного вторгнення Росії до України)
Георгіївська церква повністю дерев’яна, збудована без жодного цвяха (архівне фото)
Георгіївська церква з висоти пташиного польоту (архівне фото)
І ще одна містика, пов’язана із білками-знайдами – час, коли їх знайшов священник. Обох пухнастиків з різницею в два роки отець Тимон підібрав на свято Радуниці. Це день, коли згадують померлих.
Для білок у власному будинку священник збудував просторий вольєр. Тварини вже давно стали домашніми. Вони звикли отримувати їжу від людей. Тому під час окупації з ними доводилося ділитися і без того мізерними запасами.
Бога побоялись?
Ще одна містика Седнева під час війни – він майже увесь вцілів. Тут немає зруйнованих будинків.
Селище Седнів на Чернігівщині. Архівне фото (до масштабного вторгнення Росії до України)
Альтанка Глібова – розташована у селищі Седнів Чернігівської області на схилі високого пагорбу над річкою Снов. Це культове місце для туристів – звідти відкриваються неперевершені краєвиди (нинішній вигляд)
А ще росіяни чомусь не чіпали православні храми. Вони навіть не заходили всередину, розповідає отець Тимон (Блинець). Він проводив службу в своєму храмі регулярно, але окупанти так жодного разу і не насмілились відчинити двері церкви.
«Служба була щонеділі обов’язково. Був або молебень, або акафіст, бо людей не було. Люди не приходили, вони боялися. І був випадок, коли вони підійшли до дверей храму ці «зелені чоловічки», але в храм вони так і не зайшли. Може, Бога побоялися. Вони постояли, побалакали і пішли», – розповідає священник.
Двері до Георгіївського храму (нинішній вигляд)
У селищі Седнів є й інші храми. Але вони належать до так Московського патріархату. Про те, що Георгіївський храм – це Православна церква України, місцеві мешканці знають. А от чи повідомили про це окупантів – невідомо.
Хоча «симпатики» «руского мира» знайшлись і тут. Отець Тимон розповідає, що деякі односельці зустрічали ворога ледь не з короваями, а потім ще й прислужували окупантам. Ці люди, за словами священника, і тепер перебувають у селищі.
До речі, Георгіївський храм, де править служби настоятель Свято-Георгіївського храму протоієрей отець Тимон (Блинець), під час окупації теж не постраждав.
А ось отця Тимона окупанти шукали ретельно. Він був якраз у списку активістів, атошників, яких ворог чомусь дуже хотів знайти.
«Річ в тому, що в сільраді вони все взяли. Коли вони зайшли – у них був «паспортний стіл» повністю. Списки в них були. Вони їздили шукали атовців. Кажуть, шукали мене. Але додому до мене ніхто не приходив», – розповідає священник.
Білі ганчірки
Ще одна категорія місцевих мешканців – це ті, хто погодився ходити вулицями в білих пов’язках. Такі були умови окупантів – хочеш вільно пересуватись селом, щоб тебе не підстрелили бува – пов’яжи на руку якусь білу тканину. Та сама історія була і з хатами. На будівлі мешканцям пропонували вивішувати білі ганчірки. Це був ніби знак покори.
В родині отця Тимона жодних пов’язок – ані не руки, ані на хату – не в’язали.
«Це схоже на те, як євреї носили колись зірку при фашистах. Мені білі пов’язки дуже це нагадали, – каже священик. – Це ніби сказати, що ми там мирні, з білим прапорцем, ми мирні до вас. Так позначали рабів».
Палили трупи на крохмальному заводі?
Ще одна загадка окупаційного Седнева – чи палили росіяни трупи своїх солдатів на місцевому крохмальному заводі?
Місцеві цю страшну здогадку говорять неохоче. Інформацію не підтверджують. Хоча і не спростовують остаточно.
«Я думаю вони там спалювали якийсь свій мотлох, але не знаю точно», – каже мешканка селища Тетяна.
Люди, які працюють на заводі, кажуть – не схоже, щоб там палили трупи. Але водночас говорять, що щось на території таки горіло.
«Щось воно там смерділо. Хтозна – може кого вони там і спалили… але масового крематорію не було. Вони ж тут спокійно їздили. Це ж перша хвиля була. Вони вивозили своїх поранених і вбитих. Не було у них потреби спалювати, бо ще можна вивезти», – розповідає один з місцевих мешканців.
Віщий сон
Отець Тимон (Блинець)
Мешканці Седнева пережили страшні часи, доки ворог не відійшов.
У отця Тимона, наприклад, сильно почали хворіти старенькі батьки. Від пережитого літні люди практично перестали їсти, у них загострились хронічні хвороби.
Складно далась окупація і дітям, розповідають місцеві. Особливо лякали малечу літаки та ракети, які дуже низько літали на Седневом.
«Вони ледь не чіпляли бані на церквах», – згадує настоятель Свято-Георгіївського храму.
До речі, про те, що війна з росіянами неминуча, отець Тимон знав ще у 2013 році. Тоді, каже, йому наснився віщий сон.
«Мені наснився сон, що в Седневі біля мого двору їде БМП з російським прапором, і там сидять військові, – розповідає священник. – Вони коло хати зупинилися, постояли, а потім поїхали. Так і сталося. Одного дня ми сиділи вдома, біля будинку зупиняється БТР. Правда, прапору не було. Вони були в пов’язках. Постояли і поїхали далі. Тобто я це знав».
Сьогодні Седнів потроху оговтується. В селище надходить допомога – продукти, ліки. Люди поступово повертаються до більш-менш нормального життя.
А ось Георгіївський храм, де служить отець Тимон, якраз потребує негайної допомоги. Ще до війни храму був потрібен капітальний ремонт. Його дерев’яна обшивка постійно протікає. Церква невпинно руйнується.
Георгіївський храм потребує ремонту, в ньому протікає обшивка, церква поступово руйнується (нинішній вигляд)
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Уроки війни. Як вижити у блокадному місті без води, газу, тепла та електроенергії?