Київ – Крізь стеблини пшениці було видно, як невеликий легковик мчав до нас горбистою дорогою.
Пам’ятаю, як посерйознішало обличчя мого колеги-журналіста Роланда Оліфанта з газети The Telegraph і як він сказав щось на кшталт «Це, схоже, солдати».
А я відповів щось таке як «Скажімо їм усе як є».
Коли пошарпане авто з виском загальмувало біля нас, із нього вийшли троє чи четверо озброєних людей у камуфляжі. Це були бойовики підтримуваних Росією сил, які захопили частину Донецької області на сході України.
І, ніби вони вже тисячу разів відпрацьовували свій маневр, вони одночасно запалили цигарки, закинули автомати Калашникова за спину і вигукнули команду, до якої я так звик за час висвітлення війни на Донбасі, що вона вже ввійшла й у мої сни: «Документи!»
Було 21 липня 2014 року, і ми були на околицях Сніжного, невеликого міста за 20 кілометрів від російського кордону, полюючи, як порівнював Роланд, на голку у пшеничному полі.
Але таке завдання, мабуть, було б легшим, ніж наше справжнє – і, звичайно, безпечнішим. Бо насправді ми шукали ракетну пускову установку, чи принаймні її сліди, серед пшеничного поля, оточеного безліччю інших таких самих пшеничних полів у самому серці зони війни, що розгоралася там, яка кишіла радими постріляти бойовиками, що зовсім не полюбляли доскіпливих іноземних журналістів.
А точніше, ми сподівалися знайти точне місце, з якого підтримувані Росією сили запустили ракету, що збила літак «Малайзійських авіаліній» рейсу MH17 за чотири дні до того. Тоді загинули всі 298 людей у літаку, і ця подія струсонула весь світ і звернула на гірше війну, що принесла на тепер уже понад 13 тисяч жертв.
Розслідування під проводом Нідерландів потім дійде висновку, що ракету запустили з пускової установки комплексу «Бук», який привезли з Росії і невдовзі по тому таємно вивезли через кордон назад.
Your browser doesn’t support HTML5
MH17. Що тоді сталося? (відео)
(відео 2017 року)
Але бойовикам, які перепинили нас, ми просто сказали, що заблукали – така безневинна помилка, – шукаючи місце, де впав літак із висоти понад 10 тисяч метрів.
Бойовики примружили очі, ретельно розглядаючи наші документи і вголос коментуючи громадянства – американське і британське. І, вказавши нам на північ, у бік Тореза (нині Чистякове – ред.), найближчого міста до місця катастрофи, поїхали собі.
А ми залишилися і продовжили пошуки.
Блог та інтуїція
Роланд і я опинилися на пшеничному полі, продираючись крізь стеблини колосся, після того, як увечері спланували свою «екскурсію» в наших кімнатах у готелі в центрі Донецька, обласного центру, який був і досі лишається твердинею підтримуваних Росією сепаратистів.
І, як і десятки інших репортерів, які з’їхалися на схід України після збиття рейсу MH17, ми всі попередні чотири дні вели репортажі з місця катастрофи, що охопило три села кілометрів за сто на схід від Донецька.
Та сама пускова установка комплексу «Бук» 53-ї зенітно-ракетної бригади Збройних сил Росії з бортовим номером 332, за допомогою якої пізніше збили «Боїнг» рейсу MH17 на Донбасі, фото приблизно від весни 2013 року, виявлене групою Bellingcat у дописах російських військових у соцмережах
Але для пошуку відсутньої відповіді на одне з найбільших запитань про катастрофу – звідки ж запустили ракету, що збила літак? – було надто мало свідчень.
І, поки над Донецьком гримотіли звуки обстрілу, ми обмірковували допис у блозі Ukraine@war (пізніше його перейменували на Putin@war), який привернув нашу увагу.
У ньому любитель-аналітик відкритих джерел, який користувався псевдонімами DJP3tros і Peter Martin, заявляв, що визначив три можливі місця пуску на відносно невеликій території на південний схід від Сніжного, ґрунтуючись на фотографії димового сліду від ракети, яку оприлюднив у твітері користувач @WowihaY і яку поширювали українські силовики.
Було схоже, що його дослідження добре збігається з маршрутом руху зенітно-ракетного комплексу «Бук», що його відстежив Еліот Гіґґінз, аналітик відкритих джерел, який заснував дослідницьку групу Bellingcat – він використав зйомки з автомобільних відеореєстраторів і супутникові знімки.
Наш план був сміливим, але, виїхавши рано-вранці і маючи для пошуків значно меншу територію, ніж ми думали раніше, ми інтуїтивно відчували, що нам таки може пощастити.
Селянин і випалене поле
Ми вирушили зрання з місцевим таксистом у старенькому напіврозваленому авті, сподіваючись привернути якомога менше уваги.
Ми їхали на схід від Донецька, дорогами, що були всіяні вирвами від вибухів снарядів. Ми проїжджали блокпост за блокпостом, на яких нервові бойовики ретельно вивчали наші документи – паспорти, пресові посвідчення і спеціальні акредитації, що їх видали сепаратисти в Донецьку.
За містом, на відкритих дорогах серед полів, нас залило почуття непевності. Тут, глибоко в серці контрольованої сепаратистами території, могло статися багато чого недоброго.
Через кілька годин ми в’їхали в Сніжне, депресивне шахтарське місто, де переважали антизахідні настрої, а повітряний удар – як вважали, український, – який за два дні до збиття літака рейсу MH17 зруйнував житловий будинок і вбив кілька людей, далі розбурхав пристрасті.
Рятувальники і місцеві мешканці розбирають руїни житлового будинку, зруйнованого внаслідок повітряного удару, Сніжне, 15 липня 2014 року
Проїхавши лабіринтом вуличок між приватними будинками, ми виїхали на ґрунтову дорогу, що прямувала до колишнього колгоспу – він був там у радянські часи, коли Україна і Росія були частинами однієї держави. Це було одне з місць, про яке згадували в дописі у блозі і яке відповідало місцю катастрофи літака і фотографії димового сліду.
Там ми побачили трьох дуже здивованих чоловіків, які, всі в мастилі, працювали в гаражі. Вона сказали, що нічого не бачили, хоча були там у час, коли збили літак. Більше вони нічого не схотіли говорити.
Ми залишили таксі і пішли засапуючись пішки пшеничними полями. Ми відійшли зовсім недалеко, коли приперлося повне бойовиків авто і ненадовго зупинило нас.
А коли вони від’їхали, Роланд зауважив комбайн, що пробивався полем за кількасот метрів на схід від нас.
Комбайн Василя, місцевого селянина – він обробляв поля, де було місце пуску ракети
За кермом сидів Василь, місцевий селянин. Довгі роки тяжкої праці під палючим сонцем вирізьбили в його засмаглій шкірі глибокі розколини, а гучний двигун комбайна зробив його глухуватим.
Він працював посеред іншого можливого місця пуску, позначеного у блозі. З цього місця, що трохи вивищувалося над довколишнім обширом, було добре видно в той бік, із якого летів рейс MH17. Пригадую, як тоді приплив адреналіну охолодив мені шию в ту літню спеку.
Але й Василь сказав, що не чув і не бачив ніякого пуску ракети десь поблизу. «Та я навіть обстрілів не чую, коли в кабіні», – додав він.
Але він пригадав, що одна річ його вразила.
«Поле он там далі днями горіло. Не знаю, чому, – сказав він. – Можете самі подивитися». За його словами, це було десь 17 чи 18 липня.
Ми поїхали машиною вздовж вибитої тракторами дороги на схід через поле близько кілометра, в напрямку сіл Червоний Жовтень (нині Балка – ред.) і Первомайський, уважно стежачи за видноколом на північний захід. Ми під’їхали до вузенького рядка дерев і зупинили авто.
«Оце має бути воно», – сказав я. Випалене місце не можна було не помітити. І за інших обставин воно не було б чимсь незвичайним. Але в контексті збиття літака рейсу MH17 воно видавалося найбільшим доказом, який ми тільки могли знайти.
І що довше ми там були, то більше відчували, що знайшли те, що шукали. Скрізь навколо було повно військових, ми чули звуки запеклого бою біля Савур-Могили, стратегічної висоти на південь від нас. Із обох боків від нас лежали дороги на Росію і з Росії. Але рядок дерев став для нас чудовим прикриттям, за яким можна було приховатися.
«Якщо хочеш запустити ракету по літаку, що летить із оцього напрямку, – сказав Роланд, показуючи в бік місця катастрофи літака на північ від Тореза, – то це безумовно дуже добре місце для цього».
Snizhne
Ми пішли прочісувати зчорнілу пляму неправильної форми. Як і припускав Василь, вона не була схожа на місце звичайної пожежі на полі. Біля випаленого місця і по ньому йшли численні сліди гусениць, а сміття на цьому місці давало знати про перебування там групи людей: викинуті пляшки з-під води, пляшки з-під пива і пакунки з-під цигарок російських марок.
Я сфотографував це місце і зняв коротке відео, як там ходить Роланд. Ми застрягли там, мабуть, на кілька годин, чухаючи потилиці в намаганні з’ясувати, як саме могло відбутися збиття і як ми можемо довести, що воно почалося саме звідси.
Сліди гусениць важкої техніки ведуть через випалене місце
А потім звуки бою біля Савур-Могили залунали гучніше і ближче, і ми згадали, що нам іще довго повертатися до Донецька, перш ніж стемніє і блокпости перекриють.
Ми повернулися до машини і сказали водієві везти нас до Донецька. Але на нас чекала ще одна несподіванка.
Десь за півкілометра, де поле впиралося в лісопосадку вздовж автодороги, з кущів вигулькнув чорно-синьо-червоний прапор донецьких сепаратистів. Весь цей час ми не бачили зовсім поруч блокпосту, на якому вартувала група військових.
Троє чи четверо з них підняли на нас очі і зброю. Ми повільно наблизилися і сказали російською: «Журналісти», – подаючи їм наші документи.
Допит був короткий: звідки ви їдете? як ви туди дісталися? що ви там шукали? Але врешті вони вдовольнили свою цікавість і відпустили нас.
На зворотному шляху Роланд і я відчували захват, але водночас мали бути обачними – так воно завжди, коли журналісти натрапляють на потенційно великий матеріал.
«Я пригадую, що думав собі: «Ну не може це бути воно», і відкидав таку можливість, – пригадував Роланд ту хвилю в нашій телефонній розмові вже цього тижня. – Це здавалося так малоймовірно. Але все-таки водночас [було відчуття]: «Ніби все сходиться».
Наступного дня після тієї нашої подорожі він опублікував коротку статтю, в якій порушив питання про можливе місце пуску. Я ж вирішив зачекати, щоб побувати там іще раз.
Свідок
І от майже через рік, напередодні перших роковин збиття літака рейсу MH17, я відвідав Червоний Жовтень, що за кілометр на схід від місця на полі. І там я поговорив із кількома місцевими мешканцями, які детально пригадали той день, який вони, за їхніми словами, ніколи не забудуть.
Серед них були Петро Федотов і його мати. Коли я прийшов до них, вони працювали на своєму городі. Там же, сказали вони, обоє були вдень 17 липня 2014 року.
Того дня вони почули потужний вибух, земля струснулася в них під ногами. Федотов каже, що їх обох збило з ніг на землю.
«Це був такий величезний вибух, – пригадував він. – Здавалося, це кінець світу».
Федотов каже, що точно знає, що то було і де.
«Це була велика ракета. Вона, виляючи, перелетіла просто над нашою хатою і полетіла в бік Тореза», – сказав він.
А через якусь хвилю, каже чоловік, він почув іще один вибух – і на землю полетіли охоплені вогнем уламки.
А звідки летіла ракета? – спитав я. – Та з поля отам вздовж дороги, – сказав він.
Інші мешканці теж розповідали іноземним журналістам схожі спогади.
Офіційний висновок
Відтоді збіг іще рік, перш ніж Спільна слідча група під проводом Нідерландів, що розслідує збиття літака, офіційно підтвердила це місце.
Під час прес-конференції в Нідерландах 28 вересня 2016 року ССГ повідомила, що вважає ту випалену ділянку поля, яку ми знайшли, саме тим місцем, із якого з ЗРК «Бук» була випущена ракета, що збила літак рейсу MH17.
У відеопоясненні вона процитувала наші матеріали і використала одну з фотографій, яку я зробив на тому місці.
А минулого місяця, напередодні п’ятих роковин збиття, ССГ назвала й чотирьох підозрюваних – трьох росіян і українця – і звинуватила їх у вбивстві. За словами слідчих, їх будуть судити в Гаазі в березні наступного року, хоча мало ймовірно, що вони будуть там особисто.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Стрєлков», «Хмурий», «Гюрза», «Крот»: вони перші, кого офіційно підозрюють у збитті «Боїнга» рейсу MH17І так само, як і віднайдення місця пуску та інші відкриття в перебігу міжнародного розслідування, ці обвинувачення стали великим кроком уперед і дали відповіді на низку давніх питань.
Але інші питання лишаються й далі. Серед них і те, хто саме натиснув кнопку пуску ракети того літнього дня пів десятиліття тому.
Бойовик російських гібридних сил тримає іграшку, виявлену на місці падіння уламків «Боїнга», збитого російською установкою «Бук», в результаті чого загинуло 298 людей, в тому числі 80 дітей. Донеччина, неподалік села Грабове, 19 липня 2014 року