(Рубрика «Точка зору»)
Ми стали свідками і учасниками глибинних суспільних змін в Україні. Під час масштабної війни банальні, здавалося б, речі знову набувають свого істинного сенсу.
Ми побачили, як держава стала ефективною, як реально проявилося громадянське суспільство, що об’єдналося й підставило плече своїй державі, до якої раніше тримало дистанцію й плекало традиційну посткомуністичну недовіру. Як запрацювали інституції, як прості професії знову набули свого значення і відвоювали повагу.
Широкомасштабна російсько-українська війна стала точкою перезапуску всієї держави, заповнила старі міхи новим змістом.
Протягом десятиліть після падіння СРСР в Україні витворювалася химерна, хвороблива, збочена реальність, в якій змістилися реальні цінності та орієнтири суспільства.
Успіх дорівнював швидкому багатству, а доступ до нього відкривався через входження у владу чи корупційні афери. Доброю ілюстрацією цього є той факт, що добрячих двадцять років після здобуття незалежності найпопулярнішими факультетами в нас були юридичний і економічний, хоча саме з верховенством права і економікою ми мали найбільші проблеми.
Війна це змінила остаточно, поставила крапку в оздоровчих процесах, що відбувалися в суспільстві дві останні декади. Помаранчева революція і згодом Революція гідності були наслідком цих процесів, а війна їх пришвидшила до блискавичності.
І виявилося, що Служба безпеки може захищати державу
І виявилося, що Служба безпеки може захищати державу і відловлювати ворожих агентів, а не лише кошмарити бізнес. Виявилося, що представники найвищої влади і місцевого самоврядування у момент істини можуть служити державі й народу, а не лише дбати про інтереси свої й оточення. І так далі, і так у кожній сфері.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Шпигував за бойовими літаками і MaxxPro. СБУ заявляє про затримання «крота» в ЗСУПригадую, як у перші дні війни я вантажив гуманітарною допомогою поїзди, що відправлялися в з Ужгорода до Харкова. Пам’ятаю провідників, які їхали в цих поїздах під обстріли. Вони робили це за свою мінімальну, крихітну зарплату, могли просто звільнитися й відмовитися їхати, але вони їхали, бо це був їхній професійний обов’язок.
За цей щоденний подвиг усі працівники Укрзалізниці заслужили неймовірну повагу від українців.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Укрзалізниця» вивезла 23 вагони-цистерни пального з нафтобази у Василькові, в яку влучила ракетаПам’ятаю, як на початку червня 2022 року ми з командою ночували в Харкові. Уночі була повітряна тривога й ракетні прильоти по центру міста. Оскільки була комендантська година, ми вирішили перед від’їздом о шостій ранку заїхати й подивитися на наслідки ворожого обстрілу.
Яким же було наше здивування, коли ми побачили, що комунальники вже майже все прибрали й підмітають рештки згарища!
Герої комунальники, провідники. енергетики, заправники, лікарі, вчителі....
Хоча теж могли втекти, звільнитися, відмовитися працювати за мінімальну зарплату, але вони залишилися й працювали – бо це була їхня роль у війні. Вони чинили опір, прибираючи, наводячи лад посеред хаосу й жаху. З якою гідністю вони це робили!
Або електрики, які всю осінь і зиму 2022-23 провели під обстрілами, намагаючись під дощем і снігом у максимально стислі терміни відновити критичну інфраструктуру для людей.
Електрики-герої, хоча хто б міг сказати раніше, що професія електрика є героїчною, а люди будуть готові цілувати їм руки за їхню роботу?
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Міненерго: під час артобстрілу пошкоджено одну з будівель «Харківобленерго»І так без кінця – лікар, пожежник, водій поштового автобуса, вчителька, яка під обстрілами виходила в зум до свого класу, щоб повернути дітям ілюзію безпеки й нормальності, заправники, які в перші три дні війни без перерви стояли на робочому місці на Житомирській трасі, щоб заправляти машини для людей, що втікали від окупації на захід – хоча будь-яка заправка могла щомиті вибухнути від пострілу чи снаряду, та й у ті перші дні взагалі неясно було, чи буде кому вкінці місяця виплачувати зарплату, чи існуватиме ще держава, чи ходитиме ще гривня. А вони стояли й робили свою героїчну роботу – заправники…
Ось так за час війни поступово все повернулося на круги своя – професії й соціальні ролі знову набули значення й відвоювали повагу в суспільства.
Відбувся великий перезапуск держави і соціальних зв’язків
Тепер ми вже не кажемо «я люблю свою країну, але не державу», бо відчуваємо, що ця держава – наша. Тепер бути двірником і з гідністю робити свою роботу – не соромно. Бути священником у 21 столітті – не смішно. Робити добро іншим – не банально.
Усе те трухляве й слабке, що було підкошене посткомуністичною трансформацією, оклигало й стало на ноги, наповнилося змістом.
Відбувся великий перезапуск держави і соціальних зв’язків, рольових моделей для успіхи й поваги. І саме цей великий перезапуск передусім наповнює мене вірою у краще майбутнє для нас і нашої країни.
Андрій Любка – письменник, волонтер
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Феномен успіху: ЗСУ – це армія вільних людей, переважно цивільні у військовій формі ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Орбан – це не вся Угорщина. Але й Геґер – це не вся Словаччина