«У Росії навіть не узгоджують свою брехню» – батько правозахисника Буткевича про суд над сином

22 серпня у Москві російський Перший апеляційний суд загальної юрисдикції у столиці Росії Москві підтвердив «вирок» українському правозахиснику, координатору проєкту «Без кордонів» Максиму Буткевичу, якого раніше контрольований Росією так званий «суд» угруповання «ЛНР» «засудив» до 13 років колонії.

За повідомленням, у розгляді апеляції Максим Буткевич брав участь по відеозв’язку із луганського СІЗО. Підтримати його, за даними «Медіазони», прийшли співробітники консульств Німеччини, Великої Британії та Франції, а також правозахисники «Меморіалу».

Правозахисник Максим Буткевич в офісі Радіо Свобода, 2018 рік

У березні 2023 року Буткевича, а також ще двох громадян України: Віктора Похозея і Владислава Шеля засудив так званий «суд» на окупованій Росією частині Луганщини. Буткевич отримав 13 років колонії, Похозей – 8,5 років, Шель – 18,5 років колонії.

В інтерв’ю Радіо Свобода в етері передачі «Свобода Live» батько правозахисника Олександр Буткевич наголосив, що РФ мститься його сину, який за час правозахисної діяльності «врятував багатьох від Росії». Нагадав і про справу в Страсбурзькому суді з прав людини «Буткевич проти Росії», яку його син виграв.

Олександр Буткевич, батько правозахисника Максима Буткевича

– Пане Буткевич, ви бачили сьогодні Максима по відеозв’язку. Як він змінився? Чи вам відомо щось про його фізичний стан?

– На жаль, я по відеозв’язку не бачив. Я бачив потім окремі фотознімки і окремий фрагмент, маленький відеофрагмент. Але, розумієте, коли з екрану і коли монітори – дуже дрібно, дуже погана озвучка була. Тому я, звичайно, в курсі, що відбулося, як відбулося. Мені і друзі Максима, це і мої, безумовно, друзі, повідомили.

Але що я вам можу сказати? Коли з самого початку фабрикується справа, а тут немає ніяких сумнівів, що це сфабриковано, є для цього такі докази, сумніви щодо яких не викликають.

Більше того, я вам скажу, що в той же ж день, коли не апеляційний суд, а суд першої інстанції виніс вирок, тобто це було 10 березня цього року, ось була програма на російському телебаченні «Сегодня» у 19:41. Я просто записав. Світлана Петренко, офіційний представник Слідкому Російської Федерації зробила заяву, що мій син «у березні минулого року вбив з гранатомету декількох людей в Маріуполі». Розумієте? Тобто брехня. Він 4 березня минулого року лише став... Коли полетіли ракети 24 лютого, він пішов до військкомату. Йому сказали чекати виклику. І 4 березня його вже закликали до лав ЗСУ. А тут ось ця пані, вибачте, нешанована Світлана Петренко заявляє, що в березні минулого року він вже з гранатомета вбив кількох цивільних.

Тобто Слідком Росії, всі інші, ці орки навіть не беруть собі за турботу якось свою брехню узгоджувати. Це абсолютно неважливо для них. Головне – посіяти сумніви в головах, в яких нічого немає, тих глядачів, які дивляться, і все. Неважливо. Хоча вирок суду один. Вони можуть заявляти абсолютно інше. І це нікого не цікавить. Ні беззаперечні докази того, що Максим до 14 червня минулого року перебував на території Київської області. Потім вже далі... І в мене ще залишилося у вотсапі ще повідомлення: «Все гаразд». Це було 18-го. Це було десь в районі Дружківки.

– А чи відомо, в яких умовах утримують Максима? І що відомо про його стан здоров’я вам?

– Ну, стан – ззовні зараз ніби нічого. Мабуть, після того, що відбулося, зараз можна вважати, порівняно стан кращий. Але я знаю тих, хто був в Луганському СІЗО, один із його побратимів, якого звільнили в минулому році, обміняли, спочатку перевели в колонію, то Луганське СІЗО, і як адвокат повідомляв, це камери, з яких не виводять навіть на короткотривалу, кількахвилинну прогулянку. Це весь час перебування в камерах. І якщо переводять з камери в камеру, то це зазвичай в кайданках. Ось це перебування в СІЗО. Розумієте, більше ніж рік, фактично 14 місяців вже перебуває в СІЗО в цих умовах.

Я бачу по тих фото, що, очевидно, які умови, що зізнання (я бачив двох хлопців, в яких вибивали зізнання) – в нього немає зараз одного зуба. Тобто тиск фізичний, моральний, психологічний. Зараз же ж багато не потрібно. Достатньо зробити одну ін’єкцію і робіть з людиною що завгодно.

– Пане Буткевич, зараз формально ці так звані суди минули. А що кажуть правозахисники? Чи, можливо, тепер є шанс сподіватися, що Росія віддасть Максима на обмін після винесення вироку? Чи загалом є якась комунікація? Чи залучені, можливо, міжнародні правозахисні організації? Можливо, навіть ті російські правозахисники, які приходили з «Меморіалу», теж намагаються якось з вами підтримувати зв'язок?

– Правозахисники з усього віту намагаються допомогти. І не лише правозахисники. Парламентарії німецького бундестагу. Інших країн правозахисники. Але основну роль можуть відіграти наші структури, які займаються обміном, і, звичайно, російська сторона. От і все.

Правозахисники можуть якось сприяти, якось впливати на суспільну думку. Але вони не вирішують. У них немає жодних дієвих механізмів, які можуть впливати. Це виключно «єпархія» влади.

– Пане Буткевич, а у вас є розуміння, чому російські суди, російська влада так зацікавилися саме Максимом?

– Розуміння? Я можу лише наводити з тих фактів, які я маю, як я їх можу трактувати...

Насамперед він 20 років поспіль займається правозахисною діяльністю. За цей час він врятував від переслідування сотні людей. Це не моя статистика. Це його друзів, тих, хто його знає. Це по політичних, релігійних, різних расових переслідуваннях Росією, Білоруссю, Середньою Азією, а також з інших країн.

Навіть зараз, коли дізналися, що Максим потрапив до полону і був суд, нам телефонували абсолютно з інших країн не лише його друзі, колеги і так далі, а ті люди, яким він свого часу допоміг. Частина з них у Скандинавії, хтось у Західній Європі, хтось в Штатах. І запитували: чим ми можемо допомогти? Тобто він сіяв те добро, яке знайшло в серцях, в душах відлуння. І зараз ми це бачимо, у цьому переконуємося.

А він, по-перше, врятував багатьох від Росії, він – антифашист за переконаннями. Більше того, він у 2018 році отримав підтвердження вже. Європейський Страсбурзький суд з прав людини – був позов «Буткевич проти Росії». Коли в 2006 році в Санкт-Петербурзі його безпідставно заарештували і три доби дали арешту, він подав позов. І він цей суд виграв.

Тобто якщо казати про підстави, то в росіян їх дуже було, з їхнього розуміння, бачення ситуації, багато, я так розумію, підстав для того, щоб йому якось «відплатити» за те все, що він [робив] проти їххніх зусиль. Тобто рятував багатьох від спецслужб людей, яких переслідували. Багато питань до нього могло бути.

Це просто, я вважаю, відплата. Тому що з перших днів після його полону (нам потім переслали ці матеріали), в російських пабліках, на відео, у ЗМІ не вщухала, роздмухувалася істерія, що захопили «командира карального загону», «британського шпигуна» й інші нісенітниці. Багато чого такого. Тому я розумію, що, звичайно... І писали, що до нас попався «крупний улов», ми піймали нарешті.

Коментар батька Максима Буткевича – Олександра