Листи з-за ґрат ув'язненого ФСБ Росії Владислава Єсипенка (продовження)

Владислав Єсипенко

Спеціально для «Крим.Реалії»

Перший лист Владислава Єсипенка, позаштатного журналіста Радіо Свобода (проєкт Крим.Реалії), який висвітлював соціальну та екологічну проблематику й був затриманий співробітниками ФСБ Росії у Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у зборі інформації «в інтересах спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою», читайте тут.

Наступного дня (як я радів, що настав наступний день) поблизу Армянська мені показали місце, в якому нібито лежала граната, яку я нібито взяв для «самооборони від кримських татар». І коли приїхав слідчий, на відеокамеру показав місце схрону.

Досі не зрозумію, чому ефесбешники обрали для «самооборони від татар» гранату, а не пістолет. Тобто, якби на моєму шляху трапилися «агресивні кримські татари», то я мав би підірвати їх разом з собою всупереч інстинкту самозбереження?

З іншого боку, я мав бути «вдячним» співробітникам ФСБ за те, що вони підкинули мені в авто гранату, а не наркотики, наприклад, оскільки в СІЗО та в тюрмі до засуджених за статтею 228 (збут наркотиків) не дуже добре ставлення.

Увечері 11 березня мене привезли в управління ФСБ, де я вперше побачив слідчого Власова й адвоката за призначенням Віолетту Синєглазову.

Дама з добрим обличчям сказала мені, якщо я в усьому зізнаюся, то зможу поїхати додому не через шість, а через три роки.

Слідчий Власов пообіцяв сприяння у продуктах, одязі та як головний аргумент ‒ можливість зателефонувати дружині на материкову Україну (хоча у них, як він сказав, «це не заведено»). Я розумів, якщо не буде приватних і чесних адвокатів та зв'язку з материком, то шансів у мене мало.

Затримання Владислава Єсипенка в Криму співробітниками ФСБ, 16 березня 2021 року

Пізніше, коли незалежні адвокати Еміль Курбедінов та Олексій Ладін увійшли у справу, і я на суді повідомив про тортури й відмовився від своїх свідчень, вибитих катуванням, мене відвезли у підвал в Сімферополі.

Там вони розмірковували про те, що зі мною робитимуть. Подумав: «Кінець тобі, Владику! Зараз тебе повісять на ґратах. У Кривому Розі твоїм ім'ям назвуть вулицю, а дітей біля твоєї могили прийматимуть у піонери».

Але пронесло.

Тут, у СІЗО, як у «королівстві кривих дзеркал». Ніщо так не показує потворну сутність окупаційної влади, як постійне наповнення камер новими фігурантами, затриманими за надумані злочини.

Практично кожен день у СІЗО ‒ нові люди, яких заарештовують за підозрою у шпигунстві, підготовці терактів, за поширення та пропаганду заборонених у Росії релігійних течій.

Бачив трьох хлопців, одному з яких на момент арешту виповнилося 18 років. Їм шиють справу як терористам (прізвище одного з них ‒ Валентин Хорошавін).

Нібито вони розвішували листівки з українською символікою й хотіли підірвати ринок у Сімферополі. Про що говорити, якщо я спілкувався з хлопцем, він абсолютно сліпий, ходить з паличкою. Його вважають керівником терористичного осередку в Криму!

Що сказати про мене? Після заяви про тортури в ФСБ мене фізично не чіпають. Намагаюся займатися спортом під час прогулянки в тюремному дворику. Нам дозволяють виходити на свіже повітря раз на день. Читаю пресу, передану з материкової України.

Вдячний величезній кількості людей і ЗМІ, які борються за мене на волі. І допомагають тут, у Криму.

Дякую також ФСБ Росії, яка надала безпрецедентну можливість позаштатному журналісту Радiо Свобода не тільки стати спостерігачем у камері СІЗО на окупованій території Криму, а й спробувати на своїй шкурі їхні методи ведення «слідства», від яких можна або збожеволіти, або віддати кінці.

Мене це не зламало, але волосся, здається, посивіло.

Владислав Єсипенко, журналіст-фрілансер Крим.Реалії, визнаний низкою правозахисних організацій політв'язнем

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода