Повітряні удари та дипломатичні переговори між Іраном і Пакистаном поставили складні питання для Китаю та його впливу в регіоні на тлі зростаючих побоювань, що потрясіння, що охопили Близький Схід, можуть поширитися.

Після ударів 16 і 18 січня по бойовиках і сепаратистських групах Ісламабад і Тегеран дали зрозуміти, що хочуть деескалації ситуації і що їхні міністри закордонних справ проведуть переговори в Пакистані 29 січня.

Але напади оголили тонку межу між миром і конфліктом у регіоні та привернули увагу до Китаю, близького партнера обох країн, щоб побачити, чи зможе він використати свій вплив для зменшення напруги і уникнути конфлікту, який поставив би під загрозу економіку Пекіна і його геополітичні інтереси в регіоні.

«Для Китаю високі ставки, і вони справді не можуть дозволити собі погіршення ситуації у відносинах між Іраном і Пакистаном», – сказав Радіо Свобода Абдул Басіт, науковий співробітник Школи міжнародних досліджень Сінгапуру.

Китай вклав десятки мільярдів доларів інвестицій в Іран і Пакистан, і обидві країни є партнерами високого рівня, які користуються політичною та економічною підтримкою Китаю.

Після обміну ракетними ударами МЗС Китаю закликало до спокою та заявило, що «зіграє конструктивну роль у охолодженні ситуації», не подаючи подробиць.

Тепер очікується, що Пекін посилить свою участь, щоб запобігти новій кризі в регіоні, що, на думку аналітиків, є ще одним випробуванням для впливу Китаю після початку війни в Газі чи атак суден у Червоному морі з боку підтримуваних Іраном бойовиків-хуситів.

«Ми ще не побачили нічого справді конкретного, коли Китай втрутився, щоб вирішити міжнародну кризу», – сказала Радіо Свобода Сарі Архо Гаврен, наукова співробітниця лондонського Королівського інституту об’єднаних служб.

«[Але] репутація Китаю поставлена на карту, оскільки він подає себе як альтернативу США, попри припущення про те, наскільки він насправді потужний на Близькому Сході – і це зараз ретельно перевіряється».

Що відбувається між Іраном і Пакистаном?

Іранські удари в Пакистані були частиною серії подібних атак, здійснених Іраном, які також вразили цілі в Іраку та Сирії.

У Пакистані Тегеран заявив, що атакує сунітське сепаратистське угруповання «Джейш аль-Адль» за допомогою безпілотників і ракет у південно-західній провінції Белуджистан у Пакистані.

«Джейш аль-Адль» діє переважно в південно-східній провінції Систан-Белуджистан в Ірані, але також підозрюється, що вона активна і в сусідньому Пакистані.

Угруповання взяло на себе відповідальність за напад на поліцейську дільницю на південному сході Ірану 15 грудня, у результаті якого загинули 11 офіцерів.

У відповідь Ісламабад заявив, що його військові завдали повітряних ударів у Сістані-Белуджистані проти «Фронту звільнення белуджів» (BLF) і «Армії звільнення белуджів» (BLA), двох сепаратистських груп, які, як вважають, переховуються в Ірані.

Після обміну ударами Пакистан відкликав свого посла з Ірану та заблокував повернення на посаду іранського посла в Ісламабаді.

21 січня Департамент боротьби з тероризмом у південно-західній провінції Сінд у Пакистані оголосив, що заарештував підозрюваного у замаху на високопоставленого пакистанського священнослужителя у 2019 році, який є членом бригади «Зайнебіюн», воєнізованого угруповання, яке нібито підтримується Іраном.

Але після ударів по території один одного Іран і Пакистан охолодили свою риторику і дали зрозуміти, що вони мають намір на деескалацію, повторюючи настрої через офіційні заяви про те, що країни є «братніми країнами», які повинні продовжувати діалог і співпрацю.

Люди на руїнах будівлі, знищеної в результаті удару Пакистану по іранському селу в провінції Систан-Балучистан. 18 січня 2024 року

Басіт сказав, що це переважно пов’язано з тим, що країни вважають себе надто розрізненими у вирішенні безлічі нагальних зовнішніх і внутрішніх питань.

Тегеран зіткнувся з низкою атак по всій країні, включаючи подвійний теракт 3 січня, у результаті якого загинули понад 90 людей, і веде активну діяльність у всьому регіоні безпосередньо або через групи, які він підтримує, такі, як єменські хусити та ліванська «Хезболла».

Тим часом напади «око за око» відбуваються в той момент, коли Пакистан втягнутий в економічну кризу та готується провести 8 лютого вибори з високими ставками, перші після усунення колишнього прем’єр-міністра Імрана Хана у результаті вотуму недовіри в квітні 2021 року, що поклало тоді початок рокам політичних потрясінь.

«Незважаючи на економіку, вибори та постійно присутню напруженість з Індією, яка може зростати, Пакистан просто не може дозволити собі інший фронт», – сказав Басіт.

Ісламабад і Тегеран зараз намагаються охолодити ситуацію, хоча Басіт додає, що ситуація залишається напруженою.

«Зараз мир і спокій, але ворожнеча триває», – сказав він.

Скільки впливу має Китай?

Після тижня напруженості у Китаю є важіль, щоб домогтися дипломатичного врегулювання суперечки, хоча експерти кажуть, що Пекін, можливо, не захоче втручатися занадто публічно.

«Схоже, що Китай досить виважений у своїй відповіді, і це викликає деякі запитання щодо того, як Китай використовує свій вплив», – сказав Басіт.

Він додає: «Китай знає, що може вплинути на ситуацію, але Пекін також зазвичай ухиляється від подібних ситуацій, тому що вони хвилюються, що якщо вони спробують і зазнають невдачі, то Захід подивиться на це інакше».

У березні 2023 року Пекін висловив намір відігравати більшу політичну роль на Близькому Сході, коли він уклав історичну угоду між регіональними суперниками Іраном і Саудівською Аравією.

Підписання угоди про нормалізацію відносин між Саудівською Аравією та Іраном за посередництва Китаю. Пекін, березень 2023 року

Майкл Кугельман, директор Інституту Південної Азії Центру Вільсона, каже, що не слід недооцінювати бажання Китаю бути посередником.

«Схоже, пакистанцям та іранцям було достатньо у їхніх відносинах, щоб самим послабити напруженість, – сказав Кугельман Радіо Свобода. – Але Китай був готовий укласти угоду між Іраном і Саудівською Аравією, яка є більш складною для втручання. Тож зараз вони можуть відчути полегшення, але це не означає, що вони не активізуються, якщо буде потрібно».

Китай також має інші карти, якщо йому потрібно заспокоїти ситуацію між Іраном і Пакистаном.

Як «залізний брат» Китаю Ісламабад має тісні партнерські відносини з Пекіном, співпраця є широкою – від економічних інвестицій до оборони.

Пакистан є найбільшим покупцем китайської зброї, а також є домом для багатомільярдного китайсько-пакистанського економічного коридору (CPEC), флагманської низки інфраструктурних проєктів у рамках китайської ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI).

CPEC є частиною зусиль Пекіна з’єднатися з Аравійським морем і побудувати міцніші торговельні мережі з Близьким Сходом.

Центральним елементом цього проєкту є розвиток порту Гвадар у Белуджистані, який посилить судноплавні шляхи до регіону, зокрема для поставок енергоносіїв з Ірану.

Пакистанський вояк охороняє китайських морський контейнеровоз в порту Гвадар в Пакистані

Для Тегерана Китай є головним покупцем іранської нафти, яка потрапила під санкції, і Пекін у 2021 році підписав з Іраном 25-річну угоду про економіку та безпеку.

Архо Гаврен каже, що, враховуючи економічну залежність Ірану та Пакистану від Китаю, Пекін зробить усе можливе для угамування напруги, але, швидше за все, зробить це за лаштунками.

«Китай [навряд чи] візьме на себе більшу публічну участь у владнанні конфлікту, натомість він використовуватиме свої канали», – сказав Архо Гаврен.

Що буде далі?

Хоча ситуація між Іраном і Пакистаном рухається до деескалації, нещодавня напруженість підкреслює регіональне суперництво, на якому ґрунтуються амбіції Китаю очолити Глобальний Південь.

І Пакистан, і Іран є членами очолюваної Пекіном Шанхайської організації співробітництва (ШОС), до якої також входять Індія, Росія та Центральна Азія (без Туркменістану).

ШОС була важливою частиною заявки Пекіна на лідерство в деяких частинах Азії та на Близькому Сході, намагаючись об’єднати країни для спільної роботи з питань економіки та безпеки.

Китай інвестував у розширення блоку та обговорює додавання нових країн, таких, як Саудівська Аравія та Білорусь, але подальший конфлікт між його членами може зірвати ці кроки та завдати шкоди довірі до ШОС.

Архо Гаврен каже, що Пекіну все одно доведеться боротися з відсутністю довіри між Ісламабадом і Тегераном, і він стикається з подібними проблемами в інших країнах Близького Сходу, оскільки він ходить по канату між одночасним підвищенням свого міжнародного впливу та обмеженням будь-якого дипломатичного впливу, який може зашкодити його репутації.

«Співпраця може бути легкою, але відносини між країнами в регіоні складні, і шлях Китаю [на Близькому Сході] все ще тільки починається», – сказала вона.