Кубинцям урвався терпець. Як в Україні реагують на масові протести на Кубі 

На Кубі тривають масштабні антиурядові протести. Востаннє таке бачили майже 30 років тому під час невдоволення політикою Фіделя Кастро, однак тоді протестували в столиці острова. Зараз протестні настрої спочатку спалахнули в місті Сан-Антоніо-де-лос-Баньос і Пальма-Соріано, звідти поширилися на інші міста острова. Кубинці обурені дефіцитом продуктів та вимкненням електроенергії, що особливо стало відчутним під час пандемії COVID-19. Натомість уряд Куби звинувачує у всьому ембарго, уведене США.

Кубинцям урвався терпець. Висока захворюваність на COVID-19, нестача продовольства та бездіяльність влади на тлі цього посприяли тому, що на вулиці повиходили тисячі громадян.

Кубинець Роландо Родрігес, який проживає в Україні більше 10 років і має родичів на Кубі, розповів Радіо Свобода своє бачення ситуації:

«Держава не встигла запобігти погіршенню ситуації, люди просто помирали, бо не було ліків. Тож громадяни виходили на вулиці і запитували, чому немає медикаментів. До того ж дефіцит основних продуктів. Президент дав команду комуністам протистояти народові, який вийшов без зброї. Тому відбувся силовий розгін».

Він переконаний, що якщо влада не сяде за стіл переговорів, то це може закінчитися для них дуже печально:

«Народ вже стомлений від обманів та обіцянок, від постійного звинувачення США у блокаді».

Антиурядові протести на Кубі – фотогалерея

Україна і Куба: точки дотику

Лікування дітей від тяжких недуг – один із основних напрямів співпраці між Україною та Кубою.

З 1990 року по 2011 рік понад 20 тисяч дітей проходили лікування на острові, зокрема і хворі внаслідок Чорнобильської трагедії. Кубинські лікарі проводили операції, лікували лейкози, ендокринні, шкірні та онкологічні захворювання. Через Чорнобильський молодіжний фонд 1998 року на таку програму лікування з восьмирічною донькою до Куби потрапила Тетяна Молодченко.

Її дочка Інна мала рідкісне захворювання шкіри, що характеризується легкою схильністю до поранення шкірних покривів – бульозний епідермоліз.

«У той час в Україні про таке мало хто знав. Якби не Куба я могла би втратити свою дитину. Більшість просто помирали», – згадує Тетяна.

Загалом Інна пробула тричі на лікуванні в комплексі «Тарара». Уперше дворічною поїхала з батьком на 45 днів. Згодом – на рік і 7 місяців з мамою. За словами Тетяни, оплатили дорогу до Куби через Чорнобильський молодіжний фонд завдяки спонсорам. Лікування та проживання забезпечувала кубинська сторона.

«До того ж вони давали батькам 80 песо кожний місяць на витрати. Коли полетіли другий раз на лікування, то Міністерство охорони здоров'я вже оплатило дорогу. Доньці на той час було 14 років», – зазначає мама Інни.

Дівчинка мала проблеми не тільки зі шкірою, але зі слухом і зором, та проблеми зі стравоходом. Проте лікування на Кубі полегшило перебіг захворювання.

«Можливо, за рахунок екології, харчування, уваги, адже кубинці дуже дружелюбні, вдалося допомогти дочці. Кубинські медсестри та лікарі не тикали пальцями. Вони не боялися того, що людина зі шкірними захворюваннями, навпаки обіймали й цілували», – розповідає Тетяна.

Як реагують в Україні на протестні настрої на Кубі?

Ситуацію з Кубою розглядають на найвищому рівні. Так 29-й раз Генасамблея ООН закликала США припинити блокаду Куби. 184 країни підтримали резолюцію, Україна утрималася від голосування.

Цим були невдоволені учасники акції на підтримку кубинського народу, що відбулася під посольством Куби в Україні 14 липня.

Дописи у соцмережі «Фейсбук» демонструють підтримку з боку українців прагнення кубинців до свободи від комуністичного режиму.

Чи змінять щось протести?

Дипломат, письменник, експерт ГО «Центр дослідження Росії» Сергій Борщевський був у команді, яка відкривала посольство України на Кубі в лютому 1994-го. Пропрацював на Кубі з 1994 по 1997 рік. Зазначає, що ера братів Кастро не закінчилася.

Сергій Борщевський, дипломат, перекладач

«Під час мого тодішнього перебування кубинці масового тікали з острова Свободи до Америки. Понад 30 тисяч кубинців намагалися втекти. Це можна було спостерігати ледь не щодня. Вони будували плоти, з берега Гавани дрейфували з соціалістичної Куби, – згадує дипломат. – Поки буде єдина правляча комуністична партія, нічого не зміниться. Комунізм – це глухий кут людства».

Проте, на його думку, ці протести недаремні, рано чи пізно влада має їх почути. «Важливо, аби ці протести були почуті владою. Оскільки перша реакція влади була розігнати мітингарів, оголосити їхніх ватажків «платними агентами американського імперіалізму». Влада має зрозуміти, що потрібен діалог з громадянським суспільством», – розповідає дипломат.

Якою має бути позиція Києва?

«Україні треба відстежувати те, що там відбувається. Куба протягом усіх років російської агресії підтримує Росію в Генеральній Асамблеї ООН, зокрема мілітаризацію Криму. І ми повинні це теж враховувати. Куба разом з деякими колишніми радянськими республіками фактично відмовляє Україні в праві на територіальну цілісність», – вважає Сергій Борщевський.

На його думку, варто мати лише консульський пункт на Кубі, адже тримати посольство нерентабельно в країні, з якою ніяких інтересів.

«Я би відкрив натомість або в Панамі, або Коста-Ріці, тобто в Центральній Америці, серед тих країн, які насправді нас підтримують. Так Перу була однією з перших країн, яка визнала Голодомор геноцидом. Ми маємо просто враховувати ставлення до нас і відповідно реагувати», – розмірковує дипломат.

Він вважає, що Україна повинна засудити репресивні акції, висловити підтримку кубинському народу і закликати до діалогу.

На момент написання матеріалу попри намагання Радіо Свобода дізнатися позицію МЗС, українські дипломати не оприлюднили позиції України щодо ситуації на Кубі.