У середині серпня у громадській організації «КримSOS» змінився голова правління: замість Дениса Савченка прийшов Олексій Тильненко, який останні п'ять років керував офісом «КримSOS» у Херсоні. Тильненко розповів проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії про долю співробітників і документів із херсонського офісу та про свій досвід життя на новоокупованій території.
Життя за фіранками
Майже півтора місяця Олексій Тильненко прожив в окупованому російськими військами Херсоні у квартирі із завішеними фіранками. За цей час він лише кілька разів вибирався у магазин за продуктами, відростивши бороду і в нетиповому для нього одязі. Він обладнав собі спостережний пункт біля вікна – забирався на журнальний столик, щоб глянути за фіранки та побачити те, що відбувається на вулиці. Найстрашнішим був момент, коли поруч із будинком зупинилися кілька автомобілів із Z-символікою, і Олексію залишалося гадати – чи не по його душу приїхали.
– Херсон – невелике місто, і коли ти активно займаєшся якоюсь діяльністю, то значна частина людей знає тебе особисто і твоє прізвище та назва організації – на слуху, – пояснює Тильненко, чому він побоювався, що його схоплять російські військові. – Я розумів, що в цьому випадку потраплю в якийсь підвал і, швидше за все, будуть тортури, й дуже висока ймовірність, що звідти в такому разі я вже не повернуся.
Місто Херсон з висоти пташиного польоту, 20 травня 2022 року
Ним володіло змішане почуття ненависті та розпачу. Тильненко усвідомив, що залишився у своєму місті віч-на-віч з озброєними сторонніми людьми, і в разі агресії його ніхто не захистить.
З появою російських військових Херсон спорожнів, згадує він. Люди намагалися залишатися вдома та вирішувати свої справи у проміжку з 9-ї ранку до 12-ї дня. Здебільшого херсонці вважали за краще пересуватися пішки, побоюючись, що автомобіль можуть забрати під дулом автомата.
Питання, чому він не виїхав у перші дні окупації, Олексій називає найчастішим із тих, що йому доводилося чути останнім часом. Один із чинників, на які він звертає увагу, – це небажання рідних, які спершу не розуміють усієї серйозності ситуації, залишати свій дім.
Ми розуміли: спочатку буде абсолютний хаос, і прогнозувати якісь ризики було вкрай складно
– Усе відбувалося дуже швидко. З'являлася інформація про те, що машини, котрі виїжджали, були розстріляні російськими диверсійно-розвідувальними групами, які проривалися в наші глибокі тили, на околиці Херсону. Такі випадки справді були. Ми розуміли: спочатку буде абсолютний хаос, і прогнозувати якісь ризики було вкрай складно. Ми сподівалися на те, що наші Збройні сили України якимось чином стабілізують ситуацію і з'явиться якийсь більш-менш безпечний коридор для евакуації, – згадує Тильненко.
Броньована вантажівка російських військ у центрі Херсону, 25 липня 2022 року
Він спостерігав, як інші херсонці заправляли автомобілі, намагалися виїхати через лінію фронту – у них не виходило, і вони поверталися. А потім їм потрібно було знову проходити квест із пошуком пального, щоб зробити наступну спробу.
– Дехто намагався виїхати по п'ять-шість разів, і багатьом не вдавалося. І я особисто знаю такі випадки, коли це закінчувалося смертю тих людей, котрі намагалися виїхати, – каже Тильненко.
Йому й самому було важко зважитися на виїзд. Активісти моніторили, як іншим жителям Херсонщини вдається залишити окуповану територію. Вони побоювалися, що солдати на блокпостах мають списки активістів.
Тебе зупиняють, біля твоєї голови автомат, і вкрай складно зорієнтуватися
У російських солдатів на блокпостах справді виявилися списки – у цьому Тильненко переконався сам, коли наважився на виїзд. Але в нього склалося враження, що це не прізвища людей, а номерні знаки автомобілів.
– Тебе зупиняють, біля твоєї голови автомат, і вкрай складно зорієнтуватися, за який важіль смикнути для того, щоб відкрити двері авто, вийти та відкрити багажник для обшуку, – згадує Тильненко, як проходив блокпости.
Загалом він пройшов їх сім.
Херсонщина та Крим
Офіс «КримSOS» у Херсоні відкрився в 2014 році. За цей час у правозахисників накопичився величезний масив даних, пов'язаних з їхньою роботою, включаючи персональні дані кримчан, матеріали судових справ. До них надходило кілька тисяч звернень на рік, вони щороку супроводжували кілька сотень судових кейсів.
Усі дані всіх наших заявників залишилися в безпеці. Це дуже цінно для нас
Коли Росія почала накопичувати війська біля українських кордонів та в анексованому Криму, у «КримSOS» не залишили ці приготування поза увагою. Весь свій архів вони евакуювали за кордон ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, за винятком небагатьох документів, необхідних у поточній роботі.
– Документи, що залишилися, були вивезені вранці 24 лютого разом із комп'ютерами. 24 числа у нашому офісі вже не було нічого. Всі дані всіх наших заявників залишилися в безпеці. Це дуже цінно для нас. І ми, я вам чесно скажу, цим дуже пишаємося, – каже Олексій Тильненко.
Південноукраїнський офіс громадської організації «КримSOS». Херсон, грудень 2016 року
З його слів, пізніше окуповану частину Херсонської області змогли залишити і всі співробітники херсонського офісу «КримSOS». До того, як це у них вийшло, співробітники організації жили не за місцем реєстрації – так їх було б найважче знайти.
Ми розширили територіальні межі нашої роботи, зокрема на територію Херсонської області
Якщо раніше співробітники КримSOS», перебуваючи в Херсоні, працювали для кримчан, то тепер, опинившись за межами області, вони надаватимуть допомогу, в тому числі, й жителям Херсонщини, які тимчасово залишили свої домівки.
– У нас з'явилася ще одна частина окупована, і так само там перебувають наші співгромадяни, які потребують нашої допомоги. Тому ми розширили територіальні межі нашої роботи, зокрема на територію Херсонської області, – розповідає Тильненко.
Він зазначає ще одну обставину, яка додатково зв'язала Крим і Херсонщину: деяких затриманих та викрадених жителів області російські силовики везуть до Криму.
– Так, наприклад, було з кейсами по батальйону імені Номана Челебіджихана. Людей, яким інкримінують участь у ньому, було викрадено з території Херсонської області та вивезено до Криму. І це триватиме й посилюватиметься, – наголошує Тильненко.
Зображення прапора батальйону імені Номана Челебіджіхана. Херсонська область, Чонгар, 2016 рік
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.