«Немає кейсу, схожого на український»: Еміне Джеппар про перспективи звільнення Криму

Парламентський саміт «Кримської платформи» зібрав у Загребі (Хорватія) представників парламентських асамблей, міжнародних організацій, Європейського парламенту, США, Хорватії, Великої Британії, Латвії, Естонії, Литви, Чехії, Польщі, Німеччини, Туреччини, Швеції, Канади, Японії, а також країн Південної Америки, Африки та Азії.

Про те, чому майданчиком «Кримської платформи» стала столиця Хорватії, в чому основний зміст саміту в парламентському вимірі, і про реакцію в Росії та анексованому Криму Крим.Реалії поговорили з першою заступницею міністра закордонних справ України Еміне Джеппар.

Еміне Джеппар на парламентському саміті «Кримської платформи»

– Які цілі українські дипломати та політики ставили перед собою? Чи вдався саміт?

– Два роки тому ми запускали архітектуру «Кримської платформи» з тим розумінням, що вона має складатися з кількох вимірів. Перший вимір – лідерський урядовий трек, який запустив резидент Володимир Зеленський на установчому саміті 23 серпня 2021 року. Наступний – парламентський трек. І експертна мережа. Це три треки «Кримської платформи», які мають одне завдання: деокупація Криму та повернення півострова під контроль України.

З початку повномасштабної агресії ситуація докорінно змінилася. Ми розширили контекст нашої дискусії, бо неможливо сьогодні говорити про Крим і не говорити про «новоокуповані» території, Херсонську область, південь і схід, агресію Російської Федерації.

Рік тому Міністерство закордонних справ разом із представниками громадянського суспільства було запрошено до Хорватії з візитом на жіночий бізнес-форум. Одним із пунктів візиту була Опатія. Це туристичне місто, яке нагадало мені Крим. І я казала Хорватам, що якщо ви не були в Криму, але хочете подивитися, як виглядає принаймні його частина, наприклад, Судак, подивіться на Опатію. Мене вразило, що Хорватія та Крим настільки схожі.

Коли постало питання, де ми проводимо саміт, коли це обговорювали на нарадах у президента, спікера Верховної Ради, ми запропонували Хорватію через два контексти. Один із них – історія. Ви знаєте, що у 90-х роках (Слободан) Мілошевич окупував більшу частину Хорватії, створив так звану «Сербську країну».

І в 1995 році вони провели дуже ефективні операції «Блесак» та «Олуйя» (хорв. «Bljesak» – «блискавка» та «Oluja» – «буря»), коли вони повернули свої території військовим шляхом. І цей чинник об'єднує.

Хорватія в 10 разів менша за Україну за територією та кількістю населення, але духом вони так само міцні й сильні, як ми. Тому ми запропонували Хорватії, і хорвати сказали, що для них це честь.

– Чи змінювали ваші іноземні колеги свою риторику щодо кримського питання за минулі 8 років? Я маю на увазі саме особисті розмови, не публічні. Напевно, були натяки, що варто віддати Крим Росії, і вона заспокоїться?

– Зміни відбулися, і вони кардинальні, критичні та системні. Я можу це підтвердити, як людина, яка ці 8 років працює у системі держави на тій чи іншій посаді, але так чи інакше я постійно мала контакт із міжнародними партнерами.

Раніше була стіна навіть не нерозуміння, а переконання, що з подібним конфліктом можна мати справу через діалог, через пошук відповідної мови, яку почув би Путін або лідер, до якого Путін прислухався б. Але фактично вся наша риторика полягала в тому, що не можна танцювати танго з агресором. І що війна в Україні розпочалася у 2014 році. І саме тому «Кримська платформа» є важливою. Вона за чистоту термінів, за чистоту розуміння контексту, відновлення хронології подій.

Тому що Росія ці 8 років намагалася продати купу міфів про Крим та Україну. Про те, що в Криму був так званий «референдум», що на Донбасі у нас «громадянська війна», а тепер вони «проводять «спецоперацію» (так влада Росії називає повномасштабну війну проти України – КР), захищаючи українців від фашистів». Тобто, коли Україна започаткувала «Кримську платформу», вона не просто виявила проактивну, не класичну дипломатію, дипломатію дії та результату, а й суб'єктність.

Ми довкола нашого бачення ситуації, в якій немає домішок російської пропаганди, об'єднали велику кількість країн.

Кримська платформа, коли я виписувала її концепт, вміщувалася на одному аркуші А4.

А тепер це платформа, що об'єднує 60 країн. І вона стала такою успішною тому, що президент Зеленський персонально взяв на себе адвокацію та просування цієї платформи, міністр Кулеба провів і проводить десятки зустрічей на своєму рівні.

Всі українські дипломати щодня доводять, що про Крим говорити не просто важливо. Ми маємо розуміти, які наслідки мають настати для Росії.

Президент України Володимир Зеленський під час виступу через відеозв'язок на відкритті парламентського саміту «Кримської платформи», організованого Україною та Хорватією в Загребі. Київ, 25 жовтня 2022 року

Сьогодні набагато легше доводити наші меседжі. Яскравим показником того, що на нашому боці справедливість і правда, стала резолюція ООН про територіальну цілісність України, коли за нас проголосували 143 держави.

– До анексованого Криму вперше за останні кілька років повернулася масова практика насильницьких зникнень громадян. Про це під час дискусійної програми парламентського саміту «Кримської платформи» в Хорватії заявила голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик. Ви у своєму виступі говорили, зокрема, про те, що кримчан переслідують навіть за прослуховування українських пісень. Сказали, що «агонія окупаційної влади абсолютно критична». Нагадали про трагічну долю кримського татарина Решата Аметова та про засудженого в Криму на 17 років ув'язнення кримськотатарського політика та активіста Нарімана Джеляла. За вашими словами, російська влада помстилася Джелялу за те, що він відвідав перший саміт «Кримської платформи». Яка доля чекає на кримських політв'язнів у найближчій перспективі?

– Я як українка поділяю емоцію, яка є у вашому питанні. Я теж хочу дуже швидких і конкретних результатів у вигляді звільнення всіх наших політв'язнів, починаючи від Нарімана Джеляла, і закінчуючи полоненими бійцями «Азова». Десятків кримських татар, і навіть деяких моїх родичів, бо один із братів Ахтемових – мій родич, і це також питання моєї родини. Я теж хочу швидкого результату, щоб російська армія забралася з кожного шматочка нашої землі. Я також хочу швидких результатів, коли Російську Федерацію вичавлять із ганьбою з ООН, вона перестане бути членом Ради безпеки ООН. Але ми також повинні усвідомити навіть дивлячись на інші конфлікти та інші гарячі точки у світі, що система міжнародних відносин не працює так, як нам хочеться. На жаль.

Водночас у новітній історії світу немає кейсу, схожого на український, бо рівень підтримки України безпрецедентний. Жодна країна не могла отримати стільки підтримки, скільки ми маємо. І військової, і економічної.

На наших очах відбуваються неймовірні речі. Наприклад, коли Російська Федерація втратила членство у Раді Європи, ми її викинули з Ради з прав людини у Женеві. Росія просто витиснута з десятків міжнародних структур, платформ, організацій, агенцій тощо. Росія – країна, проти якої сьогодні запроваджено найбільшу кількість санкцій.

Таких прикладів дуже багато, але якщо ми говоримо про те, як звільняти наших полонених, це процес, який ми бачимо в міру просування. Коли йдеться про кримських татар, і зокрема про Нарімана Джеляла, то тут наші сподівання більшою мірою звернені до Туреччини, Анкари. На всіх рівнях, від президента України Володимира Зеленського до лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, є звернення до президента Туреччини Реджепа Ердогана, щоб він, як у випадку з Ахтемом Чийгозом та Ільмі Умеровим, допоміг зі звільненням Нарімана Джеляла, братів Ахтемових та інших.

Але у всьому цьому є одна (непробивна) «стіна». Це бажання Російської Федерації. Його ми, на жаль, не бачимо. І тому питання швидких результатів залишається неактуальним, і тому ми воюємо.

І тому я впевнена, що військова перемога звільнить не лише наші території, а й наших людей.

– У Кремлі публічно не коментували проведення міжнародного саміту стосовно Криму. Представники російської влади в Криму також не відреагували на проведення парламентського саміту «Кримської платформи». Але ми можемо згадати, що одразу після першого саміту «Кримської платформи», що відбувся у Києві в серпні 2021 року, глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив: «На Заході продовжують сліпо підтримувати українську владу в її спробах підтримувати інтерес до свого власного уряду та всіляко клянчити у Заходу якісь поступки, якісь гроші, політичні жести підтримки. «Кримська платформа» – несправжній захід».

– Мені здається, що все, що ми сьогодні бачимо в Російській Федерації, від Валдая до 80 кілометрів за межами Москви, там якась несправжня дійсність, яку нам намагаються транслювати. Про прекрасне щасливе життя, де громадяни Росії щасливі мати таку владу, підтримують її та живуть у раю. І про Крим це говорять у тому числі.

Ми всі ці несправжні речі та потьомкінські села бачили, бачимо і, швидше за все, побачимо ще. Відсутність коментарів, відсутність реакції – також реакція. І часто куди більш істерична, ніж якби її було проголошено. Мені здається, що це усвідомлення «злодійкою» свого злочину. Росія знає, що вона скоїла злочин. Путін знає, що він зробив у Криму.

Російська Федерація вклала мільярди грошей у те, щоб створювати фейкову реальність. Вони на всіх рівнях повторюють мантри про те, що у 2014 році в Криму були «місцеві сили самооборони», які озброїлися у «будь-якому воєнторзі». Потім ми слухали брехню про «громадянську війну» на Донбасі. Тепер – брехня про «спеціальну військову операцію» проти «фашистського режиму».

Сьогодні всі у світі розуміють, що це брехня. І до Російської Федерації довіри більше немає. Вона сама загнала себе у цей кут, де виявилася однією з найбільш підсанкційних ізольованих країн. І наслідки цього Росія лише починає відчувати.

Моє особисте відчуття – Російська Федерація розсиплеться. Вона не зможе втримати свій федеративний устрій. Від Кавказу та інших суб'єктів федерації, які обов'язково скористаються моментом і ослабленням центральної влади. Ми вже бачимо ці ознаки досить очевидно. Це також наслідок війни. Це наслідок того, що ми змогли навколо нашого бачення консолідувати велику кількість сильних держав.