«Війна – це не лише про стрілянину» – каже Тетяна Шпигунова. Вона не може стримати сліз, розповідаючи про біль, з яким їй доводиться стикатися щодня, коли допомагає евакуювати біженців з-під обстрілів російської армії. Кримчани Андрій і Тетяна Шпигунови з першого дня повномасштабного вторгнення надають потерпілим від війни притулок на Львівщині, переживають із ними горе та втрати, створюють безпечний притулок для тих, кого війна Росії проти України позбавила дому. Історія сім'ї Шпигунових – Тетяни, Андрія та їхніх трьох дітей – це історія про біль, самопожертву і надію.
День, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, 24 лютого, Тетяна та Андрій Шпигунови зустріли в Ірпені. Це місто стало їхнім новим домом з 2015 року, коли родина втекла з окупованого Криму.
До російської окупації Криму Шпигунови жили в Керчі. Вони керували благодійним фондом ServeNow-Ukraine – відділенням міжнародного благодійного фонду ServeNow. У місті багато хто знав Андрія і Тетяну як людей, готових завжди прийти на допомогу. Щоліта у Керчі працював благодійний табір «Надія», який безкоштовно приймав дітей-сиріт із різних регіонів України.
Шпигунови допомагали керченським лікарням, дитячому протитуберкульозному диспансеру, школі-інтернату та сім'ям, які опинилися в кризовій ситуації. Вони нікому не відмовляли в допомозі – у дитинстві і Андрій, і Тетяна росли у складних умовах і як ніхто інший знали, що підтримка та розуміння можуть змінити життя на краще.
Тетяна та Андрій Шпигунови у Керчі. Крим, фото із сімейного архіву
Після окупації Криму робота міжнародного фонду в Керчі стала неможливою з юридичної точки зору і немислимою – з моральної. Шпигуновим почали надходити вимоги від підконтрольної Росії місцевої влади зробити благодійний табір «військовим». Водночас у Криму почалися переслідування вірян, які не належали до російської церкви Московського патріархату. Андрій і Тетяна, які ходили до місцевої протестантської церкви, знали: тепер вони та їхні діти перебувають у небезпеці.
2015 року Шпигунови виїхали з Криму. Розлучатися з Керчю, містом свого дитинства, було дуже важко. Але думка про дітей та їхнє майбутнє підтримувала Тетяну й Андрія. Тетяна каже: їх вів Бог, і він ніколи не залишав їх, хоч би як було страшно.
Ірпінь: новий дім, нове життя
В Ірпені Тетяна та Андрій Шпигунови купили будинок, який став не лише їхнім притулком, а й офісом благодійного фонду ServeNow-Ukraine та складом для зберігання реквізиту, необхідного для літніх таборів. Тепер табори проводили у Карпатах. Сюди безкоштовно приїжджали діти з кризових сімей та інтернатів, діти українських військових і переселенців.
Діти-переселенці у благодійному таборі фонду ServeNow-Ukraine у Карпатах, 2 липня 2015 року
Здавалося, життя налагоджується: окрім літніх таборів, Шпигунови з командою однодумців проводили в Ірпені медіашколу для українських громадських і благодійних організацій, курси підприємництва для переселенців.
Ірпінь став другим домом для цієї родини. Діти ходили до школи, знайшли нових друзів. У будинку затіяли ремонт, і вже восени 2021 року Тетяна ділилася з друзями радістю від нової кухні – мрії будь-якої господині.
«Ми навіть близько не усвідомлювали масштаби»
У грудні 2021 року, читаючи новини про скупчення російських військ біля кордонів з Україною, Тетяна та Андрій Шпигунови не мали ілюзій щодо ймовірного нападу Росії. У січні почали готуватися до можливої евакуації людей з Ірпеня, закупили аптечки першої допомоги та запаси продуктів.
Ми з командою волонтерів опрацювали план можливої евакуації. Проте все одно не були готові прийняти реальність 24 лютогоТетяна Шпигунова
«Було розуміння, що щось станеться. Але, зізнаюся чесно, ми навіть не усвідомлювали масштаби. Важко було думати про ймовірну евакуацію. Вже в січні робила перші обережні дзвінки власникам баз на заході України.
«Чисто теоретично… чи могли б ми потенційно розмістити у вас 70 людей? Може, на тиждень чи два». Нагнітати паніку не хотілося. Але в середині лютого моя риторика змінилася, і ми вже мали домовленість із чотирма локаціями, готовими приймати наші групи. Ми з командою волонтерів опрацювали план можливої евакуації. Проте все одно не були готові прийняти реальність 24 лютого», – розповідає Тетяна.
Тетяна Шпигунова у благодійному дитячому таборі, фото з архіву сім'ї
Вранці 24 лютого Шпигунови координували сім'ї для евакуації, водіїв та бази, які готові приймати перших біженців. За словами Тетяни, люди в Ірпені реагували на те, що відбувається, по-різному.
Люди збиралися виїжджати лише на кілька днів, але в результаті деякі з них живуть на наших локаціях місяцямиТетяна Шпигунова
«Хтось був наляканий, а хтось не міг ухвалити рішення. Я телефонувала і говорила: «Ти маєш 30 хвилин на збори, наш водій тебе забере». Люди збиралися виїжджати лише на кілька днів, але в результаті деякі з них живуть на наших локаціях місяцями. Були й інші випадки. Одна молода мама знайшла мій номер телефону в евакуаційному поїзді з Києва до Львова, її посадили у потяг прямо з пологового будинку: «Допоможіть, я не знаю, де можна зупинитися з малечею». І наші волонтери їхали на вокзал, зустрічали, селили, возили на огляд до педіатра. Наші волонтери – неймовірні люди, вони самі стали вимушеними переселенцями, але знайшли сили допомагати іншим. Я щодня бачу, скільки праці та щирої підтримки виявляють ці люди», – каже Тетяна.
Андрій Шпигунов розповідає: родина заздалегідь вирішила, що Тетяна з двома дітьми виїде у безпечне місце, а він зі старшим сином залишиться в Ірпені, щоб евакуювати людей.
Того вечора я чув постріли – це обстрілювали гостомельський аеропортАндрій Шпигунов
«Дружина відповідала за домовленості з базами прийому біженців. Увечері 24 лютого вони колоною із семи машин виїхали до Львівської області. Ми із сином залишилися. Того вечора я чув постріли – це обстрілювали гостомельський аеропорт. Я зрозумів, що сина також треба відправляти. 25 лютого ми прокинулися від сильного вибуху – це був міст у Романівці. Наші друзі забрали сина та вивезли його з Ірпеня. Ми з сусідами пішли у військкомат, аби записатися до тероборони. Черга була велика: всі хотіли захищати Україну. До нас вийшов військовий і сказав: зброя закінчилася, йдіть до інших військкоматів. Ми поїхали в Макарів, потім у Бородянку, але й там уже не було зброї. Зверталися навіть до поліції, але отримали відмову. За кілька днів я теж виїхав з Ірпеня», – розповів він.
Зруйнований житловий масив у місті Ірпінь Київської області під час масштабного вторгнення Росії в Україну, 24 квітня 2022 року
«Війна – це не лише про стрілянину»
Спочатку Андрій і Тетяна Шпигунови зосередилися на евакуації людей. Шукали гроші, оплачували проживання та харчування біженців.
Люди прибували з різних регіонів України. Дехто, незважаючи на обстріл, не хотів їхати з дому, їхнім близьким доводилося наполягати на евакуації. Так сталося із сім'єю з Макіївки, яка у 2014 році залишила будинок, а в лютому 2022-го була змушена знову тікати з-під російських обстрілів.
Сподівалися, що все закінчиться, і ми повернемося додому. Але тепер Путін нас і у Дружківці знайшовМарина Мариновська
«Ми жили в Макіївці Донецької області. Коли почалася агресія Путіна, ми переїхали на підконтрольну територію до Дружківки. Сподівалися, що все закінчиться, і ми повернемося додому. Але тепер Путін нас і у Дружківці знайшов. У нас почалися бомбардування», – розповідає Марина Мариновська.
За її словами, вона довго вмовляла батька евакуюватися. Їй це вдалося – і Мариновських прийняли в центрі для біженців, яким керують Шпигунови. Нині батько Марини Василь уже з гумором згадує, як не хотів їхати спочатку з Макіївки, а потім і з Дружківки. Каже, що «потрапив на курорт»: «Я не зустрічав такого гарного ставлення, харчування та житла, як тут».
Біженці з різних регіонів України знайшли безпечний притулок на Львівщині. Фото з архіву родини Шпигунових
Розповідаючи про долі людей, з якими вона познайомилася після початку повномасштабного вторгнення Росії, Тетяна Шпигунова повторює: «Війна – це не лише про стрілянину». Вона згадує понівечені долі людей, які втратили домівки, вже в евакуації дізналися про загибель близьких, розповіді про втрати, які, здавалося, неможливо пережити.
Війна – це постійний біль. І це триває знову і зновуТетяна Шпигунова
«Більшість фільмів про війну – це «стрілялки». Але війна – це постійний біль. Люди, які більше ніколи не повернуться додому. Сім'ї, які втратили своїх коханих. Діти, які не можуть спати вночі. Ось що таке війна, і це триває знову і знову», – розповідає Тетяна.
Шпигунови не обмежилися евакуацією та розміщенням біженців. Згодом у них з'явилася можливість відправляти групи жінок і дітей до країн Європи. Потім почали возити гуманітарні вантажі на Київщину.
Андрій Шпигунов згадує: для людей на той момент була важлива не лише гуманітарна допомога, а й сам факт приїзду волонтерів.
Андрій Шпигунов пропонує продукти жителям Ірпеня. Фото із сімейного архіву Шпигунових
«Люди дякували зі сльозами на очах – особливо за увагу, за те, що хтось пам'ятає про них. Багато хто виявився відірваним від своїх сімей, тому така турбота була дуже цінна. Я безсилий щось глобально змінити у житті інших людей. Але мені здалося, що було дуже важливо просто побути поруч із цими людьми і слухати їх стільки, скільки вони могли і хотіли говорити», – згадує він.
«Ти сам відповідаєш за своє життя»
Будинок Шпигунових, який вони купили в Ірпені після того, як залишили Крим, зруйнований. Один із російських снарядів потрапив у дитячу кімнату на другому поверсі. Після того, як ЗСУ вибили російських військових з Ірпеня, Андрій Шпигунов зміг повернутися – і побачив, на що армія Росії перетворила їхній будинок.
Зруйнований внаслідок російських обстрілів будинок родини Шпигунових в Ірпені
«Що я відчував? Я був розбитий», – згадує Андрій.
Що я відчував? Я був розбитийАндрій Шпигунов
Незважаючи на те, що сталося, Андрій і Тетяна Шпигунови знаходять у собі сили допомагати українським біженцям. Через базу відпочинку, яку вони перетворили на притулок, уже пройшли понад 600 людей. Хтось отримав перепочинок і зміг рухатися далі, хтось виїхав за межі України. Є й ті, хто повернувся – після того, як рідне місто було звільнене українськими військовими.
«Сподіваємося, що наступним етапом стане допомога людям у їхньому поверненні додому та відновленні житла», – каже Тетяна.
Троє дітей Андрія та Тетяни з нетерпінням чекають на повернення в Ірпінь. Старші знають, що їхня домівка сильно постраждала через війну, але впевнені, що сім'я подолає і це.
Сім'я Шпигунових, фото із сімейного архіву
«Я вдячний, що наш сімейний досвід дав мені цінний урок. Немає нічого важливішого за людей, які тебе оточують. Саме з ними нам вистачить сил і натхнення відбудувати наш будинок, в який потрапив російський снаряд, почистити нашу вулицю від снарядів, що розірвалися, і впорядкувати наше квітуче місто!» – розповів Крим.Реалії старший син Олексій Шпигунов.
Є речі, на які ти не можеш вплинути. Ти мусиш це прийнятиТетяна Шпигунова
Поки сім'я не повернулася додому, благодійний фонд ServeNow-Ukraine, яким керує Андрій Шпигунов, організував у Карпатах літній табір для дітей-біженців.
На запитання, звідки беруться сили, Тетяна відповідає: «У нас троє дітей. Ми вимушено двічі стали переселенцями. Є речі, на які ти не можеш вплинути. Ти мусиш це прийняти. Але тільки сам ти відповідаєш за своє життя і за те, що ти можеш зробити в цих обставинах».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «У людей болить душа, загострились хвороби» – лікарка з Маріуполя про стан маріупольцівМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.