Кримчанка, яка годує ЗСУ: історія про втрату дому, чоловіка і нову справу, яка підтримує бійців на фронті

Як члени україномовної родини стали ворогами в Криму? Що означає втратити чоловіка на фронті? Волонтерка Юлія Гаврилюк розповіла про загибель свого чоловіка – майданівця, учасника АТО, оборонця України Володимира Гаврилюка. А також про нову справу, яка об'єднала людей для допомоги армії. І що таке реторти та чому на них такий попит у ЗСУ?

Після 24-го лютого 2022 року Степанівку на Вінниччині згуртував один волонтерський проєкт. У селі почали готувати для ЗСУ їжу й передавати її на фронт. Роботу «Степанівських бджілок», як вони себе назвали, організувала корінна кримчанка Юлія Гаврилюк.

Їжа, що рятує життя на передовій

«Були запити... Я бачила, що дівчата в селі намагалися передати якусь там консервацію, може якусь тушонку. Я кажу давайте організуємося. В якийсь певний день був запит, у мене друзі з Вінниці, які спитали: «Я знаю, що ви там щось можете зробити. Ну, так треба тушонки, не вистачає хлопцям їжі». На ранок вже була безкоштовна свиня, грубо кажучи, і я об’єднала людей 30-ть певно», – розповідає волонтерка і засновниця ГО «Степанівські бджілки» Юлія Гаврилюк.

У закинутому приміщенні дитячого садка Юлія та її команда обладнали виробничий цех. На його стінах прапори, розписані словами подяки від елітних підрозділів ЗСУ.

Степанівка, Вінницька обл. Волонтерка з Криму Юлія Гаврилюк на тлі прапора, підписаного підрозділами ЗСУ. 21 квітня 2023

«Ми можемо закупити вам свиню. Зробіть будь ласка на 56-у, чи на 57-му, чи 93-ю бригаду. От це був перший раз. І коли я замовила свиню і за неї гроші не взяли і я зрозуміла, що тут у селі люди просто чудові. Просто багато хто недооцінював взагалі громаду. І за весь час певно свиней 30 безкоштовно нам дали. А взагалі ми переробили м'яса із 100 свиней точно і тонн 8 курятини», – пригадує Юлія Гаврилюк.

Від військових волонтери достеменно знають, що потрібно на фронті. Серед запитів – реторти.

«Реторт-пакет. Фішка його в тому, що всередині є фольгований прошарок. Він не б’ється, він запаюється. Це не вакуум. Просто паяється і вариться в автоклаві. Тобто дотримується технологія приготування будь якої тушкованки. Але він не важкий, порційний і можна відкрити підігріти будь-де», – каже Юлія.

Степанівка. Вінницька обл. Реторти - ємність для їжі, яку волонтери передають підрозділам ЗСУ, 21 квітня 2023

Їжа зі Степанівки без перебільшення рятує життя на передовій, – пояснює Юлія. Реторти користуються попитом серед розвідпідрозділів ЗСУ.

«Коли вони рятувалися, їх було п’ятеро, а пакетиків були три. Усього три пакетика у рюкзаку. І вони не могли дістатися до евакуації, і їм довелося 4 дні ділити ці 3 пакетика на п’ятьох, по-моєму. Вони по чайній ложці ділили там якось. І просто приїхали і передали подяку, що вони вижили тільки завдяки тому, що це було не скло, воно б побилося. Жерсть вони б не брали, бо воно важке і не завжди є можливість її відкрити. А це завжди зручно. Навіть підігріти можна і відкрити завжди», – розповідає Юлія Гаврилюк.

«Для нього найстрашніше бути в полоні»

Кримчанка переїхала до села на Вінниччині під час окупації півострова. 2013-го чоловік Юлії, Володимир, поїхав на Майдан, а 2014-го брав участь в АТО.

Крим.Реалії знімали про нього сюжет. Україномовна родина Гаврилюків стала ворогами у Криму.

Луганська обл. Другий зліва Володимир Гаврилюк, учасник АТО і повномасштабної війни, 2014 рік

«З’являлися вже оголошення: «Несогласные, звоните». І я розуміла рано чи пізно ми в тому списку опинимося. І син не знав, де тато. Заради безпеки нашої сім’ї. Він думав, що батько на будівництві квартир у Києві. І я наважуюся переїздити.

Бо до мене Росія прийшла і сказала: «Твій бізнес – наш бізнес. Ти маєш платити податок в Росію». Це була остання крапля, я взяла рюкзаки і ми виїхали з сином», – пригадує Юлія.

У Криму залишилися батьки, друзі та успішний бізнес. Більшу частину життя Юлія прожила в Ялті, на Вінниччині довелося починати все з нуля. На новому місці її син випадково зрозумів, що історія про роботу батька на будівництві в Києві – неправда.

«Вже в перший чи другий день по телевізору показували тата на танку чи на бронемашині. І каже: «Мамо, я знав, що наш тато не будує квартири». Я кажу: «Тут тепер ти можеш говорити про це». І таке враження що тут ми вдихнули якесь свіже повітря. Вільне повітря. Це було дуже... Дуже відрізнялося це повітря», – каже Юлія Гаврилюк.

Вінниця. Володимир Гаврилюк під час служби в поліції. 2018 рік

Після року служби на сході України Володимир повернувся до мирного життя. Працював у поліції Вінниці та далекобійником. Родина ремонтувала будинок у Степанівці, батьки Володимира з цього села. Але 24-те лютого 2022 року змінило все.

«Чоловік мій одразу пішов у військкомат. Він поставив фуру. І сказав: «Я приїду бо вдома все одно бронік. Ти ж знаєш, я не залишуся вдома», – пригадує Юлія.

У грудні 2022-го Володимира Гаврилюка не стало. Він загинув у боях за Бахмут. Незадовго до відпустки. Володимир планував приїхати додому, обіцяв дочці побути з нею на Різдво.

«Я думала, що я в принципі сильна жінка. Але я відчула вперше в житті, що таке валідол, що таке корвалол. Все одночасно тобі крапають, ллють, а ти просто тримаєшся за підлогу і думаєш, хоч би це було не зі мною. Це, насправді, дуже складно. Таке враження, що гравітація працює так. Ти не можеш на ногах стояти. Ти лежиш, і ти просто навіть рачки не можеш встати», – згадує Юлія.

Володимир Гаврилюк під час служби в ЗСУ

Щоб дізнатися як загинув чоловік Юлія провела власне розслідування. Дізналася, що під час бою Володимир до останнього залишався на позиції. Іншим наказав відступити та коригувати вогонь артилерії.

Володимир вижив у тому бою, але потрапив у полон.

«Як виявилося, він був у полоні. Розумію, якщо він у полоні, хоча б його не катували, бо він для них такий ласий шматочок такий, він УБДшник. Я знаю, як йому було важко. Для нього найстрашніше бути в полоні. Наскільки я знаю, для нього це було найстрашніший сон. І він знає, як катували його знайомих. Це він все не на слуху знає», – каже Юлія Гаврилюк.

«Мене вже в Криму нічого не тримає»

Тіло Володимира віддали Юлії за «Програмою обміну тілами». Зателефонували з моргу.

На той момент Юлія шукала чоловіка понад два тижні, вірила, що він живий. Триматися допомагає віра в Бога, друзі-волонтери, знайомі військові та її дітище «Степанівські бджілки», – каже Юлія.

На Великдень бійців балували особливою стравою.

Степанівка, Вінницька обл. Волонтерка Лариса паяє реторти. Лариса - кухар в ГО «Степанівські бджілки», 21 квітня 2023

«Ми їм на Великдень шурпу зробили з баранини. То вони дякували. Ну, і голубці так само. В принципі вигадуємо, що можемо. Щоб так як вдома було. Вони показували, навіть знімали, висилали нам, як вони ставлять, розігрівають. Показували. В кружці», – розповідає волонтер Лариса, яка працює на кухні.

«Вони просто хлопці за рік тієї тушонки, тієї каші з м’ясом набачилися, наїлися. А коли вони голубчики отримують, шурпу. «Боже, ми думали, що здивувати нас важко, але ваша шурпа, дівчата, з баранини це було щось. Я як вдома побував». Або це макарони по-флотськи, печеня. Тобто всі продукти такі як ми вдома готуємо. Ми фасуємо в пакети, там 400 грамів в середньому порція», – каже Юлія Гаврилюк.

Своє майбутнє Юлія Гаврилюк пов'язує зі Степанівкою та своїм волонтерським проєктом.

До Криму, де народилась і виросла, після деокупації півострова повертатися не планує. Каже, майже не залишилося людей, з якими могла б спілкуватися.

«Якщо взяти досвід мій вже тут дев’ятирічний, то в мене тут вже більше друзів і комфортніше мені тут жити. В принципі, мене вже в Криму нічого не тримає. Моя сім’я тут, мої друзі тут, моє бачення для розвитку України тут. Звісно я не проти поїхати в Крим до батьків, на море, але повернутися я вже не готова», – пояснює Юлія.

Степанівка, Вінницька обл. Волонтерка з Криму Юлія Гаврилюк на тлі прапора, підписаного підрозділами ЗСУ. 21 квітня 2023

Такої ж думки був і Володимир Гаврилюк. Він мешкав у Криму з 2000-го. Але повертатися не хотів.

«Мені казали: «Да, ти звісно, хороший хлопець, але, на жаль, хохол». І для мене це було образливо. Що я кажу, я ж таким народився і що я ж не обирав, мене навчали так», – казав в інтерв'ю Крим.Реалії у 2018-му Володимир Гаврилюк.

У Юлії є улюблені місця у Криму. Рідні для неї. І пов'язані із її чоловіком Володимиром.

«Ялта і Петрівка – село моє рідне. Це, якщо подивитись на карту, рівно посередині Криму. Гаспра – це ПГТ біля Ялти і, ну хіба, що гора Ведмідь і гора Кішка, де мій чоловік освідчувався мені», – пояснює Юлія.

Влада Степанівки не проти, щоб у селі з'явилася вулиця імені Володимира Гаврилюка. Рішення про перейменування вже ухвалено.

Володимир Гаврилюк першим із Степанівки добровільно пішов захищати Україну 24-го лютого.