Окупований Крим і право на Азовське море. Два шляхи повернення Азова

Окупувавши Крим, частину Запорізької, Луганської та Херсонської областей і південь Донецької області України, агресор провів на цих територіях так звані референдуми. Результати незаконних плебісцитів оголосили підставою для приєднання захоплених територій до Росії «за волею народу». Так у Кремлі завершили блокаду Азовського моря.

Який справжній статус Азовського моря і Керченської протоки, а також які межі російського міжнародно-правового нігілізму? На ці питання спробував відповісти проєкт Радіо Свобода «Крим.Реалії» разом з експертами.

Азовське море – найменше море на Землі

Азовське море – одне із Cередземних морів басейну Атлантичного океану, сполучене з Чорним морем вузькою Керченською протокою. Море омиває південь України. Берегова лінія пролягає Херсонською, Запорізькою та Донецькою областями, море омиває північно-східну частину території АР Крим. На сході моря – узбережжя Ростовської області та Краснодарського краю Росії. Це найменше море з найменшими середніми глибинами на планеті. Площа його поверхні – близько 40 тисяч квадратних кілометрів, обсяг води – 290 тисяч кубічних кілометрів. Середня глибина – 7,4 м, максимальна – 14 м. Довжина берегової лінії – 2686 км.

У Азовського моря багато імен, походження яких пояснюється різними версіями: у давнину – Меотійське озеро, арабське – Бахр аль-Азуф (темно-синє море), на Русі море називали Синім, а в Тмутараканському князівстві – Російським морем. Самакуш, Салакар, Маютіс, а також Саксинське море… Тюркські завойовники називали його Балик-денгіз – рибне море...

Рибні запаси зникають, екологія погіршується, про прісну воду забули…

Збільшення солоності води, хімічні, біологічні забруднення, особливо у другій половині ХХ століття, призвели до прогресуючого скорочення рибогосподарського значення Азовського моря.

Його водозбірна площа по відношенню до розмірів, на відміну від інших морів, дуже велика. З цієї причини море надзвичайно забруднене і вважається хімічно найзабрудненішим морем Світового океану, оскільки через систему річок до нього потрапляє велика кількість змивів із сільськогосподарських угідь – пестициди, мінеральні добрива, промислові стічні води.

З ініціативи президента Росії Володимира Путіна під дном Азовського моря активно шукали прісну воду для забезпечення потреб окупованого Криму. Але, блокувавши море з усіх боків та захопивши частину Херсонської області та Північно-Кримський канал повністю, про проблему прісної води в Росії та Криму забули.

Важлива транспортна артерія, але лише на користь однієї країни

Після окупації Кримського півострова в Азовському морі було закрито всі українські морські порти на кримському узбережжі. Захоплення Росією Маріуполя та Бердянська призвело до закриття всіх українських морських портів в акваторії.

Транспортна судноплавна артерія з Ростова-на-Дону – до Азовського моря, далі – через Керченську протоку – до Чорного моря, повністю контролюється російськими військовими. Можливість відправляти та приймати судна в українських портах Азова відсутня. Вантажопотоки зупинені, про рекреацію та санаторно-курортне забезпечення говорити не доводиться.

У липні міноборони Росії заявило про запуск регулярної поромної лінії Азовським морем з Єйська до окупованого Маріуполя. В рамках виконання державних контрактів двома судами-поромами з флоту ТОВ «Оборонлогістика» планували перевозити вантажі на користь військових.

Російська мілітаризація Азовського моря та Керченської протоки

Будівництво Керченського мосту призвело до того, що в акваторіях Чорного та Азовського морів, а також безпосередньо в Керч-Єнікальському каналі зосереджені значні сили та засоби Росгвардії, Чорноморського та інших флотів Росії.

Маневри кораблів Каспійської флотилії та їхня передислокація до Азовського моря ще більше мілітаризували морські простори.

Напередодні початку відкритої агресії, у лютому Росія перекинула до Азовського моря військові патрульні катери.

Роком раніше Кремль забезпечив повну свободу дій Росгвардії в Керченській протоці та Азовському морі: ці морські райони дозволено повністю блокувати.

Азовське море в умовах окупації

У травні російський постійний представник окупованого Криму при президенті Росії Георгій Мурадов в інтерв’ю РІА «Новости» заявив, що окупація Маріуполя, а також південної частини Донецької області дозволяють говорити про Азовське море як про «море спільного використання». Користуватися водними просторами планували разом із угрупованням «ДНР».

Невизнаний депутат Держдуми від окупованого Криму Дмитро Шеремет назвав Азовське море «внутрішнім морем Росії» одразу після спроби анексії Росією частин Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей за результатами незаконних референдумів.

Пізніше на початку жовтня доцент російського Севастопольського державного університету Ганна Пошивайлова спробувала обґрунтувати отримане в результаті спроби анексії українських територій право Росії «повністю визначати правовий статус Азовського моря».

На думку російського військового експерта, відставного військово-морського офіцера Володимира Гундарова, «з міжнародної точки погляду питання ще не розв'язане, і не буде розв'язане ще довго», оскільки світова спільнота не визнала ані «російський Крим», ані існування «ДНР». Він вважає, що і без такого визнання Росія – одноосібний господар в Азовському морі: «де-факто Азовське море стає» російським «внутрішнім», «але не де-юре».

Претензії та загарбницькі дії Росії на морі нічим не обґрунтовані

Коментуючи на прохання Крим.Реалії статус Азовського моря та Керченської протоки, експерт у галузі міжнародного права, професор Борис Бабін вказав на існування двох теоретичних підходів до визначення внутрішніх вод держав. Згідно з одним із них, це «звичайні» внутрішні морські води, а друга категорія – це ширші води «історичних морських просторів», на які держава розширює свій суверенітет майже так само, як і на сушу.

Борис Бабін

«Саме історичні води виникають, коли держава заявляє, що певні акваторії дуже довгий час нею експлуатувалися одноосібно, а інші держави це не заперечують. Наприклад, Росія та колишній СРСР традиційно заявляли та заявляють, що їх внутрішніми водами є Біле море. Подібний підхід застосовували за часів Союзу щодо Азовського моря, яке радянська влада заявляла як «внутрішні історичні води». Україною та Росією надалі застосовувалися різні підходи. Україна послідовно наполягала на тому, що Азовське море має повністю регулюватися міжнародним морським правом, аби сторони мали територіальне море, виняткову економічну зону, право мирного проходу. Росія постійно наполягала на статусі Азовського моря як нібито «історичних внутрішніх вод». Після конфлікту на Тузлі у 2003 році сторони підписали договір, у якому справді згадуються ці «історичні води». З того часу Росія, використовуючи цей договір, послідовно протиправно де-факто розширювала зону свого «контролю», ухилялася від розмежування морських просторів. Стандартна злочинна російська практика – «кордони Росії ніхто не знає, і навіть сама Росія», – додав він.

Директор «Українського інституту морського права та безпеки» (Київ), юрист-міжнародник, спеціаліст у галузі міжнародного морського публічного права Богдан Устименко, відповідаючи на запитання Крим.Реалії, також вказав на всебічне перешкоджання Росією встановленню морського кордону з Україною в Чорному, Азовському морях та у Керченській протоці після розпаду СРСР.

Богдан Устименко

«При справедливому розмежуванні морських просторів між двома державами, згідно з нормами Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року (UNCLOS – ред.), суверенні права та юрисдикція України поширювалися на більшу частину Азовського моря. А це – близько двох третин його загальної площі, а також стратегічно важливий Керч-Єнікальський канал – шлях між Чорним та Азовським морями. Укладання так званого «Керченського договору» у 2003 році стало наслідком загрози силою з боку Росії – відомого конфлікту навколо українського острова Тузла, спровокованого агресором. Це ставить під сумнів факт дії документа з погляду міжнародного права, зокрема, Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Крім того, Керченський договір прямо порушує статтю 8 UNCLOS, оскільки внутрішні води можуть належати лише одній державі, а не двом», – наголосив співрозмовник Крим.Реалії.

Два шляхи повернення Азова: правовий та військовий

«На сьогодні питання щодо «історичного моря» перебуває на розгляді арбітражу в Гаазі. Україна подала позов щодо порушення Росією Конвенції з морського права. Суд розглядатиме цей позов по суті. І за деякий час буде рішення. Так буде «поставлено крапки над І» щодо правового режиму Азовського моря… Є, щоправда, інший, дуже простий механізм, це – деокупація. Природно, що це найбільш продуктивний та єдиний варіант у відповідь на російську агресію», – наголосив Борис Бабін.

Богдан Устименко заявив, що Україна тимчасово втратила вихід до Азовського моря, а Керченська протока незаконно контролюється Росією силовим шляхом, хоча відповідно до статті 37 UNCLOS має статус міжнародної.

«У російській Морській доктрині з 2015 року ще розглядалося міжнародно-правове регулювання використання Керченської протоки. У новій Морській доктрині Росії, затвердженій Путіним у липні цього року, пункт про міжнародно-правовий статус протоки прибрали. З цього випливає, що Росія офіційно розглядає протоку як частину своїх територіальних вод. Ситуація в Азовському морі та Керченській протоці, перманентна загроза повної морської блокади України та загальний стан справ у сфері морської безпеки нашої держави вимагають вжиття скоординованих та рішучих заходів на підставі положень міжнародного права», – вважає експерт.

Азовське море – інтереси низки держав регіону, а не лише Росії

«Надалі, після повернення фактичного контролю, Україна розширюватиме на деокуповані Азовське море та Керченську протоку норми міжнародного морського права. Це море все одно буде міжнародним: крім України, там буде ще якась інша держава чи держави – з іншого боку цього моря. Регулюватимуть статус Азовського моря та протоки відповідно до міжнародного права, не забуваючи про те, що ці акваторії важливі не лише для України, а й для каспійських держав, які через них мають вихід до Світового океану. Інтереси Азербайджану та Казахстану, хоч би теоретично, в економічному вимірі можуть бути враховані», – заявив Борис Бабін.

Богдан Устименко вказав на винятковість ухваленої 20 вересня Верховною Радою України постанови № 2595-ІХ «Про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про агресію російської федерації в районах Чорного та Азовського морів та Керченської протоки».

«Це важливий документ. У ньому констатується фактичне перетворення Росією Азовського моря на власне «внутрішнє озеро». Він передбачає надання Україні як жертві російської агресії допомоги в реалізації права на самооборону. Також передбачається необхідність вжиття колективних заходів для ліквідації загрози миру та припинення актів агресії в Азово-Чорноморському регіоні, серед іншого – проведення операції із забезпечення свободи судноплавства, прийняття Стратегії морської безпеки України. Текст направлений до ООН, Європейського парламенту, Парламентської асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав», – додав Богдан Устименко.