(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)
Влітку 1624 року українські козаки вперше врятували кримського хана від поразки, втрати влади та, можливо, свободи. Весною 1628 року вони врятували його від поразки та гарантованої злої смерті, але й самі зазнали втрат.
(Продовження попередньої частини циклу. Її опубліковано тут)
З початку 1628 року Кримом циркулювали чутки про швидку заміну хана Мехмеда ІІІ на Джанібека – і всюди знаходили відгук. Знать ненавиділа правителя з першого дня, та й у простого народу вчинки його брата Шахіна викликали дедалі більше запитань: «калга сваволить, багатьох вбиває, а хан за них не заступається». В умовах можливої війни на два фронти – з османами та з ногайцями Кан-Теміра – такі настрої могли стати фатальними.
Тим часом султан Мурад IV знову зажадав кримського походу на Річ Посполиту, та й самі брати, як згадувалося, збиралися отримати у Варшави поминки. Однак залишити півострів у такій ситуації вони не ризикнули. Натомість Шахін із зібраними військами вирішив ударити по Кан-Теміру, і тим убезпечити свої тили. Калга ще торік у грудні закликав запорожців виступити проти ногайського бея, вони домовилися були навесні, але гетьман Михайло Дорошенко суворо стежив, щоб січовики не вирушали у самовільні походи.
Шахіну довелося воювати самостійно. 7 березня (26 лютого) 1628 року він залишив Крим і швидко пройшов Буджак, без особливих зусиль захопивши фортеці Кілія та Ізмаїл. Потім калга перейшов Дунай і вступив у Добруджу. У Стамбулі побоювалися, що він піде просто на столицю, а від Кан-Теміра все не було звісток. Нарешті, на початку квітня Шахін наздогнав бея біля села Баба-Даг і вступив із ним у битву. Але вдаваним відступом Кан-Темір заманив калгу до пастки в густому лісі та з яничарською підмогою перебив майже все кримське військо. Шахін кинувся назад, і 3 травня (23 квітня) «прибіг до Криму не з багатьма людьми». Рівно через 6 днів на півострів увірвався і Кан-Темір із багатотисячною армією.
Здавалося, пробила остання година хана та калги. Більшість їхніх сил було знищено, а рід Мансур перейшов на бік бея. Відразу після бабадагської перемоги Кан-Темір відправив до Стамбула листа з проханням про зміщення Мехмеда, і похід Шахіна в Добруджу став останньою краплею у переповненій чаші терпіння Мурада. 24 травня (3 червня) новим ханом був оголошений Джанібек, а на допомогу йому султан виділив флот із 90 суден. Тікати з півострова старому правителю було нікуди, і з кількома сотнями гвардійців (а також, за іронією долі, з охоронцями московського посольства) Мехмед і Шахін сховалися за стінами Чуфут-Кале.
Хана та калгу могло врятувати лише диво – і воно сталося
10 травня (30 квітня) Кан-Темір розбив табір під Бахчисараєм і відправив війська на штурм гірської фортеці. Але взяти її відразу навіть силами з перевагою не вдалося – стіни були високими, на них розташовувалися дві гармати, а гарнізон стояв до останнього, розуміючи, що від ногайців пощади їм не буде. Кан-Темір не поспішав. Слабким місцем захисників була нестача води, і під кінець четвертого тижня облоги стало зрозуміло, що ще днів десять – і гарнізону не буде чого пити. Після цього тріумф бея був лише питанням часу.
Хана та калгу могло врятувати лише диво – і воно сталося.
Відступаючи до Криму, Шахін відправив на Запоріжжя посольство – нагадати про колишній союз та закликати козаків на допомогу. Калга обіцяв заплатити запорожцям 100 тисяч червінців та здати їм відновлену торік фортецю Іслам-Кермен, руйнування якої входило і до козацьких, і до польських планів. Дорошенко не міг не скористатися такою нагодою. З тисячею реєстровців і трьома тисячами січовиків він негайно рушив на південь, не попередивши ані коронного стражника Стефана Хмелецького, ані короля. Можливо, йому вдалося б зібрати і більше людей, але частина запорожців у квітні-травні вирушила у традиційний морський похід до турецьких берегів.
25(15) травня козаки з 4 легкими гарматами пройшли через безборонний Перекоп до Криму. Кан-Темір спочатку не надав значення їхній появі – не знав, що козаків веде особисто гетьман. Тому він відправив їм на перехоплення лише легку кінноту. Але запорожці вишикувалися у рухомий табір і під прикриттям гармат та рушниць за шість днів подолали майже весь шлях до Бахчисарая, щодня відбиваючи ворожі атаки.
Лише коли до кримської столиці залишалися лічені кілометри, Кан-Темір з основними ногайськими силами та турецькими стрілками з Балаклави на річці Альмі 31(21) травня дав козакам генеральну битву. Шахін, почувши артилерійську стрілянину, наказав своїм солдатам палити в повітря, подаючи союзникам знак, а потім вивів їх з фортеці назустріч козакам. Запорожців тоді полягло 100 людей, ногайців 200, бей був поранений і втік із поля брані до Старого Криму, а його табір та ще 12 гармат потрапили до рук переможців. Але український тріумф був затьмарений загибеллю одразу двох ватажків – і Дорошенка, і полковника Оліфера Голуба.
Над ханським палацом вперше в історії замайорів козацький малиновий прапор
Козаки зібралися були повернутися додому, але калзі вдалося втримати їх на службі. Виконавши свою обіцянку, він видав кожному по 5 золотих, не рахуючи коней і тканини (все це було відібрано у московського посольства). Запорожці, обравши гетьманом Мойженицю, залишилися під Бахчисараєм, у таборі Кан-Теміра. Над ханським палацом вперше в історії замайорів козацький малиновий прапор. І вперше опинившись там як гості, козаки вже тоді вишукували слабкі сторони ханства та виношували плани завоювання півострова.
Тим часом у місто з'їжджалися зі своїми загонами беї, вірні хану та готові воювати проти Кан-Теміра. На збори та дорогу пішло 18 днів – і ця затримка стала фатальною. Ногайський бей не став чекати на вирішення своєї долі в Ескі-Кримі, а вирушив до Кефе. Тамтешній намісник Мехмед-паша був давнім приятелем Шахіна, і калга розраховував на його нейтралітет. Але Кан-Темір переконав пашу, що Шахін віддасть місто козакам, які продадуть його мешканців у рабство, і що єдиним порятунком буде об'єднати зусилля. Намісник відчинив ворота – і ногайці зі своїми сім'ями, майном і худобою три дні входили у Кефе, так що багато місцевих через тісноту кидали будинки й перебиралися у цитадель.
Забезпечивши свої тили, бей вийшов назустріч калзі – і знову був ущент розбитий кримсько-українським військом. Безліч бранців, включаючи і сина Кан-Теміра, потрапили в полон. Шахін стратив юнака на очах у батька та захисників міста, а його загони розшукували й винищували ногайців, які розбіглися після бою по всьому Криму.
Сам калга підійшов до Кефе і вимагав у Мехмеда-паші видачі Кан-Теміра. Той не відмовляв, але пропонував дочекатися відповіді султана. Козаки наполягали на негайному штурмі міста, але спротивився хан Мехмед – напад на османські володіння міг призвести до нової відкритої війни, а він хотів її уникнути. У результаті кримські та українські війська розташувалися на висотах навколо Кефе і зрідка стріляли у повітря з гармат. Головні сили – ополчення знатних родів – очолював сам хан. Другий загін складали козаки під безпосереднім командуванням Шахіна, а третій – незнатні татари під керівництвом Мехмета-аги.
Облога тривала півтора тижня, тож калга дійшов висновку, що ані султанської відповіді, ані султанського війська, мабуть, не буде. Це ж зволікання зводило з розуму і Кан-Теміра – щоб не стати жертвою раптового нічного штурму, він ночував на галері у відкритому морі, ранком повертаючись до міста. Екіпажі інших кораблів та гармати з них були переведені на стіни Кефе. Дійшовши до крайньої міри підозрілості, бей домігся арешту вірменських і грецьких священників, які нібито шпигували для калги, і вимагав їхньої страти, але намісник пізніше за хабар відпустив їх. Другого дня він обговорював зі своїми мурзами можливість втікти в Астрахань, там прийняти московське підданство та разом зі стрільцями завоювати Крим. Кілька разів обложені вітали салютом судна, що входили в бухту, але щоразу марно – допомоги все не було.
І ось нарешті 29(19) червня незадовго до опівночі десятки галер і транспортників з новим ханом та османськими військами причалили до узбережжя. Це не втаїлося від очей Шахіна, але він був упевнений у своїх силах і спокійно чекав світанку, насміхаючися з противника. Він уже раз переміг Джанібека у війні за трон і був готовий повторити.
Але вранці 30(20) червня виявилося, що воювати за калгу просто нема кому. Командир третього загону Мехмет-ага ще вночі присягнув на вірність новому хану Джанібеку, за що отримав посаду візира. Після цього спалахнули хвилювання у таборі старого хана Мехмеда і він, не чекаючи гіршого, лише з 12 супутниками кинувся тікати. Шахін залишився з кількома сотнями вершників та з козаками, яким, як і йому, більше втрачати не було чого. Рухливий запорізький табір під прикриттям артилерійського та рушничного вогню почав відходити від Кефе у бік Арабатської стрілки. Новий калга, Девлет Герай, і Кан-Темір спробували атакувати козаків, але зазнали поразки та відступили. Ще близько 200 запорожців загинули під час відступу, здобуваючи провіант, але решта буквально за добу пройшли стрілку і вийшли з Криму.
Пройшовши половину зворотної дороги, козаки підступили під Іслам-Кермен. Фортеця (ймовірно, позбавлена гарнізону) була зайнята «без пролиття християнської крові», її укріплення зриті, а артилерія – понад 20 одиниць – конфіскована. У першій декаді липня нового стилю козаки повернулися на Січ, звідки у листах Хмелецькому та Сигізмунду III описали свої пригоди.
Відразу після повернення Мойженицю скинули з гетьманства і втопили у Дніпрі за приховування частини військової скарбниці. Потім провели вибори: одна партія стояла за Григорія Савича, прозваного Грицьком Чорним, інша – за якогось Мусія. Перший був лоялістом і виступав проти морських походів, заборонених Варшавою, другий агітував негайно йти в море. Перемогла перша партія – Чорного обрали гетьманом, і він почав переговори з владою про продовження походу на Крим.
Запорожці пропонували королю вдарити з'єднаними польсько-українськими силами на півострів уже цієї осені та заволодіти ним. Також вони просили роз'яснити, як їм слід вчинити з Шахіном, який знайшов у них притулок. Відповідь короля була складена у найзагальніших висловлюваннях. Сигізмунд м'яко пожурив козаків за вступ без його дозволу на чужу службу, а у справі калги пізніше обіцяв надіслати інструкції.
Сам Шахін теж не сидів без діла. Разом із козацьким посольством він передав королю листа, в якому обіцяв ні багато ні мало перейти під протекторат Речі Посполитої. Якщо Сигізмунд дасть йому 12 тисяч козаків, то він поверне собі владу в Криму – і король назавжди забуде про кримські походи. Аналогічні за змістом листи калга відправив Хмелецькому та молдавському господареві. Офіційна відповідь Сигізмунда була більш ніж обтічною, щоб не спровокувати війну з Туреччиною – втікач міг розраховувати на гостинність козаків, але не більше.
Потім Шахін у пошуках союзників вирушив до Азова. Примітно, що у формально турецькій фортеці дали притулок султанському ворогові та охороняли його від Кан-Теміра і від нової кримської влади, а потім проводили його під захистом до Запоріжжя. Тим часом стан калги у Наддніпрянщині розростався – поодинці та групами, беї та простолюдини тікали до нього з Криму від утисків нового хана. А одного дня на початку серпня нового стилю живий і неушкоджений приїхав сам Мехмед ІІІ. Він 20 днів переховувався у лісі в Кримських горах, а потім таємно залишив півострів через Перекоп і зрештою розшукав Шахіна.
Тепер у братів з'явився реальний шанс знову заволодіти Кримом.
Далі буде.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії