«Чим далі від Росії, тим більше ми готові до прийняття інших». Небінарна кримчанка про службу, війну і Крим

Кримчанка Антоніна Романова була відома в Сімферополі як актор і режисер під ім'ям Антон Романов. Після анексії Криму Росією у 2014 році, побоюючись наслідків через свою проукраїнську позицію, вона залишила Кримський півострів.

У 2021 році Антоніна здійснила камінг-аут як небінарна персона (у небінарних людей ідентичність може виходити за межі традиційної бінарної – чоловічої/жіночої гендерної системи – РС), але воліє використовувати займенник «вона». Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішла служити до ЗСУ. Нині вона мінометниця в одній із бригад української армії. Про те, як Росія вкладала мільйони у розвиток «російської культури» в Криму, як до представників ЛГБТ-спільноти ставляться у ЗСУ і що Антоніна робитиме після повернення до Криму – вона розповіла Крим.Реалії.

Антоніна Романова здійснила камінг-аут, як вона згадує, у «максимально тепличних умовах». У ЗСУ вона прийшла, вже не приховуючи своєї небінарності. «Я вже була відкрита, я вирішила, що буду відкрита до кінця», – розповідає вона. Каже, що після перемоги на Євробаченні у травні 2024 року небінарної персони (перемогу здобули Nemo, які представляли Швейцарію з композицією «The Code» – КР) оточуючі стали більше дізнаватися про небінарність, і для неї це «приємна новина». «Небінарні люди – це люди, які не ідентифікують себе ні як чоловіки, ні як жінки. Зазвичай небінарні люди обирають саме [звернення] «вони», але не завжди. І багато моїх знайомих, друзів і подруг – небінарних людей – обрали інший займенник [для] іншого гендера. Тобто, якщо у нас вигляд, наприклад, мускулінний, ми вибираємо займенник «вона», якщо фемінний, то займенник «він». Для того, щоб проблематизувати стать, якої вигляд ми маємо. Займенники самі по собі не роблять мене жінкою, але вже проблематизують гендер, вигляд якого я маю», – каже Антоніна.

Її першим позивним у ЗСУ стала «Антоніна», зараз вона використовує інший – «Крим».

Виїхала з Криму з одним рюкзаком

Антоніна народилася в Сімферополі. Вона режисер за освітою та працювала за спеціальністю у театрах Сімферополя (театр-студія «Мы», арт-центр «Карман» – КР), Києва, Львова та інших міст. Саме перед анексією Криму Росією вона готувала виставу для донецького театру.

Антоніна Романова

Коли вже були готові сценарій та декорації, у Сімферополі з'явилися «зелені чоловічки». «Я виходжу в центр міста, а там ось це все. І був такий шок від того, що відбувається», – згадує Антоніна. Тоді вона зателефонувала в Донецьк і сказала, що не приїде ставити п'єсу. Вона вирішила залишитися у Сімферополі. За кілька днів до цих подій – 26 лютого – Антоніна була на мітингу біля стін Верховної Ради АРК у Сімферополі. Тоді вийти на підтримку територіальної цілісності України закликав Меджліс кримськотатарського народу. «І ми витіснили наших опонентів із цієї площі. Було враження, що все – це перемога Євромайдану і далі все буде добре», – розповідає вона.

Але вже вранці російські військові захопили будівлю кримського парламенту, заблокували українські військові частини на півострові, зайняли аеропорти «Сімферополь», «Бельбек» і «Джанкой». Зараз Антоніна думає, а якби 26 лютого вони не розійшлися? «Можливо, якби ми знали, що планується до ранку, ми не пішли б з цієї площі. Але теж... Чи була б ця операція проведена, якби ми там залишилися? Я гадаю, що була б. Що було б? Просто було б більше крові… Ми там усі були неозброєні», – згадує Антоніна.

Озброєні російські військові без розпізнавальних знаків в аеропорту Сімферополя, 28 лютого 2014 року

Вона почала координувати допомогу для заблокованих українських військових частин. «У мене були телефони цих військових частин. І була ще база водіїв, яка могла це розвозити по військових частинах, бо це теж був ще той квест», – каже Романова. Вона координувала процес відкрито і невдовзі почала отримувати дзвінки з погрозами. Антоніна каже, що якби не це, то залишилася б у Криму і продовжувала б спротив підпільно, оскільки «не чинити жодного спротиву російській окупації не

могла б». Але одного вечора до неї прийшов Олег Сенцов і сказав, що вона має виїхати. «Тоді ще їздили ці поїзди, я одним з останніх потягів поїхала і більше не поверталася. З одним рюкзаком великим, я напихала туди все, що могла…», – згадує Антоніна. Із Сімферополя Антоніна поїхала на материкову територію України – до Черкас. Там вона продовжила працювати як режисер і поставила три п'єси для місцевого театру. Період життя, коли їй довелося залишити Крим, вона називає «депресивним». «Що довше це було, то більше я розуміла, наскільки це надовго, що це нова реальність, з якою мені доведеться жити», – згадує Романова. Після Черкас вона поїхала працювати до Києва – там і лишилася.

Антоніна Романова (ліворуч) під час вистави у Сімферополі (архів)

Вона згадує, що у Криму Росія всіляко популяризувала «російську культуру». «Російський театр! Це окрема історія. Театр у Сімферополі – це театр ім. Горького. Ми назвали його театр ім. Декого. Який має 7 сценічних майданчиків та міг грати 7 вистав за один вечір одночасно. Немає в Європі жодного іншого такого театру, який мав би таку міць. Це було в Сімферополі та спонсорувалося Росією. Росія вкладала в російську культуру в Криму шалені гроші. Божевільні гроші», – розповідає Антоніна. Те, що вона навчалася та працювала у різних українських містах, допомогло їй не потрапити під вплив «російської культури», вважає Романова.

«Багато хто не виїжджав за межі Криму… Крим таки дуже така територія відокремлена. Я багато працювала у Львові, у Києві, спілкувалася з людьми та розуміла, що якісь речі, якісь упередження, які в Криму є про, наприклад, львів'ян, що вони не збігаються з реальністю, бо я знаю цих людей, і це так не працює», – каже Антоніна.

Гуглила слово «міномет»

Антоніна всюди з собою возить укулеле. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона часто грала на ньому та співала, а відео викладала в соцмережах. Зараз вона рідко до нього торкається. «Я думаю про те, щоб колись повернуся до мистецтва. Я сподіваюся, що це колись станеться, але просто зараз я не знаходжу в собі жодного ресурсу для того, щоб займатися мистецтвом, щось робити. Мій максимум – це трішечки пограти на укулелі й навіть не співати, просто перебирати струни, і це все», – розповідає Антоніна.

Антоніна Романова грає на укулелі

У лютому 2022 року вона була в Києві та працювала над кількома проєктами. Одних репетицій було по кілька разів на день. Коли сталося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона разом зі своїм на той момент хлопцем Олександром пішла до ТРО. Вони вирішили, що сидіти у бомбосховищі чи тікати з міста – варіанти не для них.

Антоніна Романова, лютий-березень 2022 року

«І тоді був лише варіант із ТРО, про який я вже багато чула. Але в мене все одно було таке враження, що мені не дадуть автомат, що мені скажуть: «Ось твоє місце там на кухні, йди чисти картоплю». Автомат дали одразу. І чим далі все це розкручувалося, тим далі ставало зрозуміло, що ми там воюватимемо, це війна», – згадує свій шлях до ЗСУ Антоніна.

Антоніна Романова, лютий-березень 2022 року

Зараз вони з Олександром уже не пара, але продовжують воювати у ЗСУ пліч-о-пліч. Вони разом в одному мінометному розрахунку. «Це сталося на Херсонщині, коли ми почали воювати, роту розформували, і нас із цієї роти удвох відправили до іншої роти, батареї, мінометної. Але ми дізналися про це у машині, коли вже їхали на бойові позиції. А ми навіть не знали, я не знала, що таке міномет», – розповідає Антоніна. Їм довелося гуглити, що таке «міномет» і вчитися стріляти одразу по супротивнику.

Антоніна Романова, навідниця міномета

Зараз Антоніна – навідниця, Олександр – номер обслуги (зокрема, до його обов'язків входить закидати міну в міномет і робити постріл – КР). Коли ми розповідаємо, що чули, як їхній розрахунок назвали одним із найрезультативніших, Антоніна бентежиться: «Дізнаюся від вас. Мені про таке не кажуть. Дуже приємно».

Мінометний розрахунок Антоніни Романової

Антоніна не приховує свою небінарність і приналежність до ЛГБТ+ спільноти. Каже, що в бригаді вона не мала проблем із прийняттям. Її запитують іноді про вибір займенника, але це не «тема номер 1». «Про що ми більше говоримо – це про русифікацію, пострадянську травму», – розповідає вона.

В Україні вже більше року обговорюється законопроєкт, який би легалізував поняття «зареєстрованих партнерств» і дозволив би ЛГБТ-парам узаконювати свої стосунки, при цьому не одружуючись. Таке рішення, наприклад, дає можливість відвідувати свого партнера в реанімації. Зараз це право є лише у подружжя та родичів.

Антоніна підтримує ініціативу, оскільки вважає її необхідною – особливо для тих представників ЛГБТ+ спільноти, які воюють. «І якщо, не дай Боже, хтось гине, то це теж питання якихось таких речей, як майно, і не лише насправді про майно. У цьому законопроєкті, на жаль, цього немає, але це також важливе питання – діти. А це важливо, бо у нас чомусь є думка, що у ЛГБТ-сім'ях немає дітей. Це неправда. І є такі сім'ї, де один із партнерів воює. І якщо раптом, наприклад, щось трапляється, і людина гине на війні, тобто питання про те, що є батьки, але вони не можуть мати право на цих дітей, тому що цих прав немає», – пояснює Антоніна.

Антоніна Романова, представниця ЛГБТ+

Вона вважає, що українське суспільство зараз більш ніж будь-коли готове до цього. «Що далі від Росії, то більше ми готові до прийняття інших. Це, наприклад, теж дуже добре видно по ставленню до кримськотатарського народу, до інших меншин», – вважає вона. Романова каже, що представників ЛГБТ+ спільноти, які воюють у ЗСУ, «настільки багато, що це дуже складно заперечувати».

Антоніна Романова, представниця ЛГБТ+

Зв'язок із Кримом та повернення додому

Антоніна часто викладає у соцмережі фото з книгами, які вона та її товариші по службі читають на позиціях. Вона показує їхню «бібліотеку», яку вони возять всюди із собою і яка займає вже «пів машини».

Військовослужбовець прийшов по книгу, травень 2024 року

Книги, які читають військовослужбовці ЗСУ

Усе почалося з посту у Facebook, в якому її товариш по службі Олександр розповів, що їм нема чого читати. Після чого їм масового почали надсилати книги, які вони вже не встигають прочитувати. «І це в якийсь момент стало проблемою, тому більше не потрібно нам надсилати книги, їх достатньо на будь-який смак. І він (Олександр) зробив каталог усіх наших книг, зробив фото книг, вони тут є на будь-який смак абсолютно, і бійці просто у самому каталозі, вибирають собі книгу та беруть її. Там запис, як у бібліотеці. Від художньої та документальної літератури до якоїсь по тайм-менеджменту, військової літератури про тактику бою. Якась релігійна література та жіночі романи», – перераховує Антоніна. Вона каже, що є попит на всі жанри літератури. Є в їхній бібліотеці і книги кримських авторів. «Паша Казарін. Мала читати «За Перекопом є земля», але ще не почала, та інші наші бійці, не кримчани, вже прочитали. «Кримський інжир» – теж не лише кримчани читають», – розповідає Романова.

Антоніна Романова з книгою кримського автора Павла Казаріна

Вона не знає, чи житиме в Криму після деокупації півострова, але впевнена – працюватиме там. «Давайте так, говорити про те, що мистецтво поза політикою – абсурд. А сьогодні робити в Криму мистецтво можна лише поза політикою. Мистецтво поза політикою – не мистецтво взагалі, це імітація мистецтва. Тому мистецтва як такого там немає. І вони там уже десять років живуть так. І, звісно, це накладає відбиток на кримське мистецтво. І треба буде робити щось із цією проблемою. І повертати Україну, українськоцентричне мистецтво до Криму», – каже Антоніна. І вона бачить себе серед тих, хто займеться цим у майбутньому.