«Хохол, коли у тебе закінчиться тушонка?» Як Росія забирала Крим

Був шанс «викурити росіян з Криму», впевнений Ігор Воронченко, заступник командувача флотом з берегової оборони у 2014 році. Досі твердо впевнений, що треба було штурмувати парламент Криму, коли його захопили невідомі озброєні люди. І діяти можна було так само рішуче, як у Москві у 1993 році, коли розстріляли Білий дім.

До сьомої річниці окупації Криму журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії поспілкувалися з Ігорем Воронченком. Читайте першу частину розмови з адміралом Військово-морських сил ЗСУ.

Повну версію відеоінтерв’ю дивіться тут:

Перевірка «Тузлою»

‒ На вашу думку, коли Росія почала готуватися до анексії?

‒ На мій погляд, задовго до 2014 року. Тренувалися вони ще у 2003 році, коли були події навколо острова Тузла. Я тоді був командиром полку окремого 32-го армійського корпусу, який дислокувався в Керчі. І Тузла була від нас за 4 кілометри. Завдяки рішучості тоді були вжиті всі заходи і цей конфлікт був нівельований.

Карта. Конфлікт навколо острова Тузла. 2003 рік

‒ Ви думаєте, ще тоді на Тузлі Росія перевіряла, як буде реагувати Україна? Наскільки рішуче?

‒ Впевнений, це був крок, щоб подивитися, розкачували таку ж ситуацію. З тієї сторони дамби кричали «казаки», що «ми браття на віки». З їхнього боку готувалася 7-ма повітряно-десантна дивізія і проводили командні навчання, і тактичні. З нашого боку – морська піхота, авіація, і армійська, і авіація Повітряних сил.

Також тоді в склад полку входив реактивний дивізіон на «Градах». І ми демонстративно поставили дивізіон на позиції.

Керченська протока. Кораблі під час українсько-російського конфлікту навколо острова Тузла. 2003 рік

‒ Тоді продемонстрували силу?

‒ Кораблі з морською піхотою були завантажені і сиділи в готовності. Були підготовлені відповідні ротно-тактичні групи для посилення. Перекинули підрозділи спеціального призначення Державної прикордонної служби. Тоді реагували швидко. Якщо взяти 2003-й і 2014-й ‒ це дві різні ситуації.

‒ У чому різниця 2003-го і 2014-го?

‒ Не було президента-втікача! Який знав розвідувальну інформацію і мав дати вказівки силовим структурам посилити цей напрямок, він цього не зробив. Армію постійно скорочували. У 2010 році було рішення РНБО щодо нарощування силового компоненту в Криму. Але його не виконали. Чому? Тому що в 2010 році змінився вектор розвитку нашої держави.

Колишній президент України Віктор Янукович, який втік до Росії, та президент РФ Володимир Путін після засідання російсько-української міждержавної комісії в Кремлі, Москва, 17 грудня 2013 року

«Ми були вже практично адаптовані під натовську структуру»

‒ Що було ключовим і важливим для Збройних сил, але після приходу Януковича було зруйновано?

‒ Я хотів колись про це розказати. З усіх програм розвитку Збройних сил найбільш вдалою я вважаю програму розвитку 2006–2011 років. Там був чіткий напрямок руху до натовської моделі. Були розділені функції генерування і управління. Пропонувався оптимальний склад Збройних сил ‒ 110 тисяч. Коли ці плани опрацьовували, зовнішня розвідка не передбачала в середньостроковій перспективі внутрішнього конфлікту будь-якої інтенсивності.

У 2006 році було створене Об’єднане оперативне командування. Це той орган управління, який брав на себе функцію управління оперативно-тактичними групами. Я був начальником управління, заступником начальника штабу. І скажу так, що кожні пів року ми проводили командно-штабні навчання за процедурами планування НАТО.

Ми вже були практично адаптовані під натовську структуру. Знали, що таке центр ваги, вирішальна точка, лінія операції. Знали, що таке структура операції НАТО. У 2010 році з приходом і зміною політичного вектора перший удар був нанесений по цьому Об’єднаному оперативному командуванню. Зруйнували цю вертикаль.

18 квітня 2011 року тодішній міністр оборони Михайло Єжель (ліворуч) та тодішній його російський колега Анатолій Сердюков відвідали військову базу біля міста Саки

‒ Це було за часів міністра Михайла Єжеля?

‒ Так, Єжель це і зробив.(Михайло Єжель, міністр оборони України з березня 2010-го до 8 лютого 2012-го – ред.). Мабуть, вказівку з Москви отримав. Як флот валив (у 2001–2003 роках Михайло Єжель був головнокомандувачем ВМСУ), так і поліз валити Міністерство оборони. У 2012 році в Криму всі частини ВМС були зав’язані на командувача, на одну людину. І флот, і берегові війська, і авіаційний компонент.

І ось до чого це призвело у 2014 році, коли знищили керівництво, росіяни прибрали його до себе. І Березовський дав команду здати зброю(Денис Березовський, командував ВМСУ 1 та 2 березня 2014 року – ред.).

‒ Були якісь дзвіночки, ознаки у 2013 році, що у Криму щось готується?

‒ За моїми спостереженнями, безпосередню підготовку Росія почала приблизно восени 2013 року. Це 100%, є такий факт, в листопаді 2013 року для російської авіаційної бази у Гвардійське приходить замість звичних 12 цистерн авіаційного газу 45 цистерн. Чому?

Це було паливо для тих Ілів, які прилетіли в лютому 2014 року.

Російські літаки на аеродромі у Гвардійському. Крим. 2014 рік

У січні 2014 року в мене була інформація від розвідки, що у Криму готувались 4 російські бригади. Вони почали інтенсивну підготовку ще у 2012 році. Це – контрактники на нових зразках техніки. Це озброєння ми побачили у 2014 в Криму: БТР-82, «Тайфуни», «Тигри».

Дізнавшись про це і оцінивши ситуацію, я провів штабне тренування свого управління. Загальний задум був такий: утримати аеродром в Кіровському, Ангарський перевал.

Танками планували блокувати злітно-посадкову смугу в Гвардійському. В районі Орлівки виставити артилерійську батарею, щоб блокувати вхід кораблів до Севастополя.

406-та окрема артилерійська бригада

І було ухвалене рішення на підготовку зведених підрозділів. Батальйон морської піхоти в Феодосії був готовий. З батальйону в Керчі була готова ротно-тактична група. З бригади у Перевальному був готовий 1-й гірсько-піхотний батальйон. І була зведена реактивна артилерійська батарея 406-ї бригади.

На той час за списком у мене було до 2 000 осіб. Після розгортання строки готовності – від 18 до 30 діб.

‒ Як ви оцінюєте боєготовність своїх частин? У той період говорили про розруху в армії…

‒ Я вам 100% даю гарантію, що перший гірсько-піхотний батальйон завдання виконав би. За технічною готовністю 1-й батальйон був на високому рівні, були танки. Зараз деякі воєначальники кажуть: лапки склали і все. Лапки не склали! Начальник Генштабу мені сказав: тягни час! Тягни час, щоб пройшли заходи мобілізації на материковій частині.

‒ Вже у 2013 році розвідка ж доповідала, якісь висновки ж мали робитися з цих даних?

‒ Розвідка все знала, ознаки підготовки були стовідсоткові. Знали перелік номерів частин ‒ 31-ша бригада, розміщена в Улянівську, 96-та парашутно-десантна дивізія, на яке озброєння переозброєнні. Вони були передислоковані в Краснодарський край, начебто для забезпечення безпеки проведення зимової Олімпіади. Це було прикриття. Вони були заточені на Крим. З Новоросійська їх доставляли десантними кораблями.

Карта ГРУ Міноборони. Переміщення російських підрозділ до Криму

«Треба було штурмувати парламент Криму»

‒ Коли для вас особисто почалась окупація? Коли ви зрозуміли, що почалось невідворотне?

‒ Мабуть, 1 березня. У нас був шанс, але ми ним не скористалися. Це деблокування адміністративних будівель. Якби ми показали тоді рішучість, але у нас було дуже мало часу.

Треба було в той страшний і, як кажуть, трагічний день, 27 лютого, коли захопили парламент Криму, дати команду на штурм. Два танки були у мене завантажені боєприпасами. Як у 1993 році Єльцин розстріляв Білий дім, так і в Криму можна було розстрілювати.

Москва. 1993 рік. Танки біля Білого дому

Єлисєєв (Сергій Єлисєєв, у 2014 -му перший заступник командувача ВМСУ – ред.) тоді мені сказав: «Що ти тут влаштовуєш війну?» На нараді в штабі антитерористичної операції в приміщенні главку міліції, я теж говорив: давайте діяти, давайте…

Вже у 2014 році у Краматорську ми зустрілися з генералом Радченком (Валерій Радченко з листопада 2013 був в.о. начальника ГУ МВСУ у Криму – ред.), тоді він очолював міліцію Криму, і перші слова, які він мені сказав: «Ігорю, твоя була правда».

Анатолій Могильов у студії Радіо Свобода (у 2014-му голова Ради міністрів Криму)

‒ 22 лютого Анатолій Могильов (голова Ради міністрів Криму з 2011-го до лютого 2014-го – ред.) збирає силовиків. І ви були на цій нараді. Про що там йшла мова?

‒ Могильов каже, що ситуацію потрібно врегульовувати. Я завтра їду в Сєвєродонецьк, де буде з’їзд, президент Янукович поставить завдання. Могильов ще був впевнений, що все це врегулюється.

З іншіого боку столу сидів Константінов, який провів весь грудень в Москві. І каже: в Сєвєродонецьк не треба їхати, треба їхати в Москву. Просити, руку протягувати. Це я дослівно пам’ятаю.

‒ Ільїн, Березовський, Єлисєєв, Шакуро, Стороженко, Саєнко зламали присягу і перейшли на інший бік. Як ви зараз оцінюєте, це так людські якості проявилися чи це були кадрові помилки?

‒ Вплинули, мабуть, ті умови, які тоді були. Може, рідня, яка була в Криму, яка вже коріння пустила. Стороженко (Сергій Стороженко був комбригом 36-ї бригади берегової охорони ЗСУ – ред.) – він мій земляк, з Харківської області. На той час батьки його померли. Одна сестра була в Харкові, друга – в Євпаторії. Я тоді йому казав: Сергію, ми ж з України, ми ж не з Криму.

Сергій Стороженко, колишній комбриг 36-ї бригади берегової охорони ЗСУ

Росіяни впливали на всі больові точки.

Коли мене почали блокувати, під’їжджає комісар від Аксенова і каже: «Здавайте зброю». Я кажу: «А ти хто такий? Що буде?». Він каже: «Ми не ручаємось за безпеку вас і вашої дружини. Вона в шпиталі працює? А мати одна живе в Харкові?». Я кажу: «Так». Ось такі важелі вони знаходили.

Казали про Березовського, що росіяни нейтралізували його дружину. Багато факторів, які сприяли зраді!

І до речі, коли виходив контингент, то було багато вихідців з Криму – Неїжпапа, Доската, Риженко.

Ще 23 лютого ми святкували з українськими військовослужбовцями 32-го армійського корпусу, які вже на пенсії. А вже 10 березня вони стояли навпроти мене і зовсім інші речі казали. «Переобувались» в повітрі. 16 березня о 2-й ночі під КПП приїхала машина – динаміки, гімн Росії і кричать: «Хохол, когда у тебя закончится тушенка?».

‒ Українські військові товаришували з російськими?

‒ Звичайно…

‒ У вас є друзі росіяни-військовослужбовці?

‒ По-перше, проводились спільні тренування, спільні навчання. Квітень 1999 року, бригадні навчання на десантному полігоні «Опук». Я – командир бригади Національної гвардії, відповідаю за ділянку протидесантної оборони. Командир 810-го полку – полковник Росляков. Я просив у них мішеневу обстановку, підйомники, мішені. Вони просили у мене танкову директрису для БМП у Перевальному. Була співпраця. «Фарватер миру» в 2011 році відпрацювали, спільні паради.

А у 2014 році Росляков очолив «самооборону Севастополя» (Олег Росляков був начальником штабу незаконного збройного формування «самооборона Севастополя» – ред.).

Олег Росляков був начальником штабу незаконного збройного формування «самооборона Севастополя»

‒ Ви «зелених чоловічків» знали в обличчя і по прізвищах?

‒ На суді щодо визнання злочинних дій з боку командувача Чорноморського флоту віцеадмірала Вітка (Олександра – ред.) мене питають: як ви можете ідентифікувати «зелених чоловічків», які вас блокували?

Російські військові в аеропорту Сімферополя, 28 лютого 2014 року

Я кажу, а ми що, не знали їх в обличчя?

З докладу ГРУ МО про силове захоплення Криму

Перший батальйон морської піхоти, полковник Дмитро Делятицький, зараз заступник командувача морської піхоти України. А його блокує командир десантно-штурмового батальйону 810-ї бригади морської піхоти.

В обличчя знали один одного. З цим Путін промахнувся.

Продовження розмови з Ігорем Воронченком читайте згодом на сайті Радіо Свобода​