Невизначеність перед майбутнім породжує у більшості українців страх

У Львові запрацювала телефонна лінія довіри і підтримки людей у час епідемії COVID-19. Така дистанційна духовно-психологічна порадня працює із понеділка до п’ятниці, з 10 до 20 години. Організували її монахи та монахині УГКЦ. З якими проблемами звертаються люди у час карантину? Яку потребують допомогу українці, щоб пережити ізоляцію?

Протягом дня на лінію довіри телефонують близько 15 людей. Різного віку і фаху. Щодня кількість звернень зростає. Час карантину став викликом для багатьох людей. Ті, хто звертається на лінію порадні, потребують психологічної допомоги, щоб позбутись страху, що, у разі хвороби, не отримають належної медичної допомоги, і це та проблема, з якою найчастіше дзвонять люди. А хтось боїться за своїх рідних, не може вплинути на старших батьків, щоб переконати їх сидіти вдома, не ходити в супермаркети і не відвідувати богослужіння у церкві, а дивитись онлай-трансляцію.

«Значна частина інформації, яка пов’язана з пандемією, провокує тривогу, здійснює сильне емоційне навантаження. Люди опиняються наодинці зі страхом за своє життя чи життя рідних. Багато запитань є щодо особистих стосунків у родині. Вдома загострюються ці стосунки і хтось щось надумає, тому хочуть поговорити, як правильно переживати це. Багато розповідають про свій духовний світ, просять спільної молитви, говорять, що переживають, що не мають змоги сповідатися, подають прохання про молитву. Були дзвінки, коли людина говорить, що має страх перед хворобою, що в них температура піднімається, що хвилюється, щоб це не переросло в саме захворювання. А ще є дзвінки від тих, хто втратив роботу, хто не може працювати у лікарні з якихось причин. Але їх мучить совість», – розповіла монахиня Теодора Шулак.

Розмовляють із людьми монахи і монахині чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи) УГКЦ, які створили проєкт дистанційної порадні у час карантину.

Діє один номер телефону, але через внутрішній зв’язок підбирають людині більш компетентного порадника серед духовних осіб. Адже багато мають психологічну освіту, також усі пройшли психологічний тренінг.

«Цей карантин обмежує соціальні стосунки людей. Новини провокують страх і люди опиняється сам-на-сам зі своїм страхом. Різного роду є тривоги щодо здоров’я, щодо питання Бога, як продовжити духовне життя, коли є обмеження відвідувати храми, колицерква заохочує дотримуватися заходів карантину і залишатися вдома. Наші священники пропонують онлайн духовні науки», – говорить сестра Теодора.

Священники у Львові проходять експрес-тестування

Майбутнє лякає

Невизначеність перед майбутнім, по суті, неможливість спланувати якісь події у житті, породжує у більшості українців страх і тривогу. Бракує об’єктивної інформації, до того ж кожен сьогодні продукує наукові прогнози, наголошує Радіо Свобода лікар-психіатр Роман Кечур. Водночас, за словами психоаналітика, час карантину сприяє тому, що люди ближче познайомляться у власних родинах.

«Треба часом виглядати на вулицю, відриватись від моніторів. Просто так збудована інформаційна структура, структура інформаційних потоків, що розганяються панічні і трагічні моменти, вони інтенсивно посилюються, розганяються. Це працює так, як в до інтернетну епоху працювали плітки. Невидимо циркулюють у суспільстві і розганяють тривогу. Нічого кращого не придумали, як гарна книжка, добра розмова, хороша музика. Можна згадати про якесь хобі, про яке мріяв і ніколи часу не вистачало. Можна походити віртуально по музеях світу, трішки заспокоїтись. Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Тих, кого ця епідемія не вб’є, може зробити сильнішими. Поки ми ще не померли – нічого не закінчилося», – радить психоаналітик Роман Кечур.

За останні понад шість років українці переживають складні події – Майдан, загибель Небесної сотні, збройний конфлікт на Донбасі, майже щодня гинуть українські бійці. До цього додався карантин із поширенням коронавірусу, через що підприємці втрачають бізнес, а люди – працю. Чи витримають українці чергове випробування і яким буде наслідок епідемії для України?

«Те, що ми переживаємо останні роки, це драма встановлення нації, яка виринає з небуття, з відсутності нації, як такої. Нація в широкому гуманістичному смислі, не етнічному розумінні, відрізняється, завжди будується навколо травми і навколо тріумфу. Ми, поки що, будуємо навколо травми. Ми переживемо цю пандемію. Буде багато трагічних сторінок, переживемо втрати, вони є неминучі. Лише від нашого розуму, організації, притомності залежить, скільки їх буде. Йтиметься про сотні чи десятки тисяч жертв, це залежатиме від нашої адекватності, адекватності влади. Але ми переживемо цю епідемію і підемо далі. Наслідки не будуть такими епохальними, як би ми могли фантазувати. Але наслідки епідемії будуть, передусім, у переоцінці базових цінностей. Цінності суспільства, успіху, можливо, будуть трішки змінені на більш загальнолюдські – взаємна підтримка, любов, повага, безпека», – наголосив Роман Кечур.

До того ж після пандемії перед суспільством постане питання,чим пожертвувати: свободою чи безпекою у сенсі здоров’я, зауважує експерт. Наскільки українці можуть пожертвувати свободою, обмеженням свободи, заради підтримки і збереження здоров’я і життя?

«Ця дилема буде в різних суспільствах по різному вирішуватися і в Українітакож постане. Вона і зараз представлена в публічному дискурсі. Дискусія між лібералами і Аваковим. Можна так її побачити, що ми трішки будемо гірше жити, зменшиться життєвий стандарт і тут дуже важливе завдання – не втратити людську подобу. Перед суспільством стоїть гуманістичне завдання – перерозподілити блага у користь бідних людей. Залежно від того, чи на це суспільство погодиться, чи це буде зроблено, залежить, чи ми станемо кращими людьми, чи ні», – говорить психоаналітик.

Львів, площа Ринок, у час карантину

Нові виклики для монастиря

Ситуація з епідемією коронавірусу, довготривалий карантин впливає на кожну родину, не оминає вона і людей, які обрали чернечий шлях. Сестри, котрі організували духовно-психологічну порадню, раніше вели активне місійне життя, навчаючи дітей, викладаючи в університеті. Карантин «зачинив» їх у стінах монастиря і зараз вони практикують досвід самітнього життя, який не є новим для монахинь.

«Маємо зустрічі сестер онлайн. У монастирі нас є 6 сестер.У нас дуже налагодилася спільнота, разом молимося, проводимо спільно час, ділимося чимось. Тепер це теж є таким викликом. Багато спілкуємося. Цей час допоміг нам об’єднатися. Я теж мала особисто дуже багато обов’язків і не завжди в нас між сестрами був час на розмову, а зараз можемо більше побути з собою, маємо внутрішній відпочинок, незважаючи на ту напругу, яка сьогодні є довкола. Це також шанс переглянути стосунки, подивитися, що нас тримає разом, про що треба поговорити . Це як справжня пустеля, а пустеля завжди мала ціль такого», – розповіла сестра Теодора.

А ще вивільнився час на креативний підхід до монастирської кухні. Навіть зі звичайних продуктів, а це квашеної капусти, картоплі, пшона, моркви, буряка монахині готують дуже прості страви, на які ніколи не було раніше часу.

«Все просте, але дуже смачне і пісне, бо ми підходимо з більшою творчістю і хочеться цьому приділити час, щоб мати приємність й іншим створити настрій», таку пораду на час карантину дала монахиня Теодора.