«Хаос у Конгресі», «розкол серед республіканців»: загострення політичної ситуації у США і допомога Україні

Президент США Джо Байден висловив занепокоєння тим, що боротьба республіканців у Конгресі може зашкодити допомозі Україні, і припустив, що може бути «інший спосіб» надання підтримки Києву, якщо Конгрес її не схвалюватиме. Подробиць він не навів. Чому допомога Україні, яка відбиває широкомасштабну агресію Росії, стала предметом політичних дискусій в американському політикумі?

• Палата представників Конгресу США з жовтня підтримала клопотання республіканця Метта Ґейтца і вперше в історії Сполучених Штатів відправила у відставку спікера.
• Кевін Маккарті втратив свою посаду майже одразу після того, як Палата представників змогла ухвалити тимчасовий бюджет США, щоб уникнути шатдауну ( припинення роботи уряду), тільки вилучивши із законопроєкту статті про видатки на підтримку України.
• За відставку Маккарті, який завжди послідовно підтримував необхідність надання допомоги Україні, проголосували усі демократи.

Чому голосували демократи? Чи можна говорити про розкол у лавах республіканців? Як загострення політичних дискусій всередині американського політикуму може вплинути на підтримку України її найбільшим союзником?

Про це Радіо Свобода в ефірі програми @Радіо Свобода розпитало Олега Шамшура, колишнього посла України у США та Франції.

– Мені як людині, яка все своє свідоме життя займалася США в різних якостях, за цим всім спостерігати досить прикро і сумно.

Почнемо з причин.

Я не вважаю, що саме допомога Україні була основним фактором у знятті Кевіна Маккарті. Це процес... Ґейц.

І, дійсно, це було, можливо, одним із факторів. Принаймні, так він і сказав. Але головне – це було те, що Маккарті пішов на співпрацю із демократами для того, щоб ухвалити постанову про тимчасове фінансування, яке дозволяє до 17 листопада фінансувати федеральний уряд і федеральні установи, і був недостатньо консервативним щодо витрат.

Принаймні, на мою думку, це головне.

Олег Шамшур

І те, що відбулося – це свідчення глибокого розколу, дуже складних процесів, які відбуваються в Республіканській партії.

Для нас це однозначно погано саме через те, що фактично певний час, я думаю, що навіть значний час буде заблокована фактично будь-яка серйозна діяльність Палати представників.

І відповідно це позначиться на роботі Конгресу США в цілому і в тому, що стосується наших інтересів, безумовно, позначиться негативно на темпі і перспективах ухвалення необхідного фінансування для продовження допомоги Україні з боку США.

– Дехто вже пише про те, що Конгрес порине в хаос до виборів нового спікера. А скільки може тривати цей процес? Я розумію, що це вперше. Прецедентів не було. Але тим не менше. Вибори нового спікера скільки можуть тривати? І, власне, що має робити Україна, щоб цей хаос, про який пишуть американські колеги не перекинувся на питання надавання військової підтримки? Чи може тут щось вдіяти Україна, якось повпливати?

– Умовно, як я вже сказав, це все позначиться на фінансуванні. Принаймні, на темпах ухвалення рішень щодо надання допомоги Україні. І, безумовно, зараз..., а я читав різну аналітику, яка з’явилася в США, то таке в принципі слово, яке повторюють фактично всі – це «хаос».

І дійсно Палата представників перебуває зараз у стані хаосу.

Невідомо, яким чином і як швидко знайде своє вирішення ця криза і буде обраний новий спікер.

Тобто зараз ніхто не береться передбачити, як швидко визначаться із кандидатом на посаду спікера республіканці, хто це саме буде і навіть скільки може перебувати на посаді тимчасовий спікер, республіканець, близький до Маккарті – Макгенрі.

Я читав, це і три робочої дні Конгресу, і він може знаходитися дуже довго.

Тобто навіть це свідчить про те, що і серед американських експертів з цього питання немає єдиної думки. Тобто зараз певною мірою розгубленість і незрозумілість щодо того, як далі будуть розвиватися події.

Звичайно, для нас це в принципі дуже погано. Саме тому, що це позначається, як я вже сказав, на перспективах ухвалення необхідного фінансування для надання допомоги Україні.

І дуже велика є небезпека, що саме ця невеличка, але дуже активна група трампістів і надалі буде справляти неспівмірний з її розміром вплив на діяльність Республіканської фракції в Конгресі, в Палаті представників.

– Чи правильно я вас зрозуміла, що ось ці терміни обрання нового спікера не регламентуються законодавством, і тепер ті ось це крило республіканців може використовувати цей кейс необрання нового спікера, так би мовити, для того, щоб все-таки лобіювати свої інтереси у новому бюджеті в тому числі?

– Абсолютно! Наскільки я зрозумів, це абсолютно не визначено правилом процедури Палати представників. Тобто цей процес не лімітований в часі.

І досить цікаво, що спікером може бути, якщо вірити тому аналізу, яке провело агентство Reuters, відповідно до конституції США, навіть не член Палати представників США.

Що породжує взагалі дикі варіанти ідеї щодо, принаймні, так про це говорило Reuters, обрання, висунення на посаду спікера Дональда Трампа. Я думаю, що це в принципі навіть не наукова фантастика. Але дійсно значною мірою процес не є регламентованим і може тривати достатньо довго.

Ми знаємо, що коли обирали Маккарті, було 15 раундів голосувань. І багато хто каже, що зараз можна розраховувати приблизно на такий самий сценарій.

– Повертаючись до заяв голови Євроради Шарля Мішеля про те, що Україна може приєднатися до ЄС у 2030 році, наскільки реалістичними ви вважаєте такі прогнози? І чи таке рішення, така політична воля залежатимуть тільки від виконання домашнього завдання?

– Я завжди намагаюся уникати хронологічно визначених прогнозів. Це думка Шарля Мішеля, де він говорить саме про 2030 рік.

Зрозуміло те, що зараз дійсно активізувалося обговорення питань, пов’язаних з розширенням ЄС.

Я нещодавно якраз був на конференції в Швеції, де були представники багатьох країн-членів ЄС.

Таке є розуміння, що сформувався консенсус щодо необхідності прискорення цього процесу, певною мірою про невідворотність саме розширення ЄС і відповідність цього процесу інтересам самого ЄС.

Але як саме, як швидко це буде відбуватися?

Зараз знову ж таки, як і у випадку з обранням спікера, не може сказати ніхто.

Єдине, що я розумію, як я сказав, є така спільна думка, що цей процес необхідний, його необхідно прискорити. Але яким чином це буде відбуватися? Сказати досить важко.

Разом з тим (знову ж таки це моя суб’єктивна думка), мені здається, що складається зараз консенсус довкола того, що дуже, принаймні, великі шанси, що переговори з Україною будуть відкриті вже наприкінці цього чи на початку наступного року. І це, як на мене, непогано.

– Пане Шамшур, а чи може Україна стати членом ЄС, якщо триватиме війна, незалежно від того, чи це буде 2030 рік, чи пізніше? І чи може це статися раніше, ніж 2030-ий, про який говорить Шарль Мішель?

– Будемо сподіватися, що війна не буде тривати стільки, що це дійсно буде фактором у вступі України до ЄС.

Безумовно, зараз такий момент, коли всі мають зробити надзусилля для того, щоб зламати хребет російській військовій машині.

І у вступі України я бачу два моменти.

Це, безумовно, необхідність стратегічного мислення, навіть, я сказав би, стратегічної сміливості з боку ЄС.

З іншого боку, ми маємо розуміти, що вступ України до ЄС буде вимагати і вимагає зараз проведення глибоких реформ в Україні, які є в інтересах України, необхідні незалежно навіть від вступу України в ЄС.

Тобто це два взаємопов’язані процеси. Я думаю, що і свідченням також цього є візит європейських міністрів закордонних справ до Києва.

Тобто у нас є вікно, я вважаю, найширше за всю історію України можливостей для вступу до ЄС. І зараз ним треба скористатися. Це, безумовно, пов’язано і з війною, але і це також пов’язано з тими реформами, які необхідно провадити в Україні.

– А ось ця стаття в Politico, що до початку нового року Україна отримає політичну згоду від країн-членів і що, мовляв, тиск буде таким сильним, що не зможуть не запропонувати Україні розпочати ці перемовини. Про який тиск і з боку кого йдеться? І чому дипломати так переконані, що та сама Угорщина не зможе відмовитися і знову заблокувати це рішення?

– Важко сказати: зможе, не зможе...

Але, повертаючись до того, про що я сказав, є критична маса розуміння необхідності інтеграції України до ЄС, яка, безумовно, яка і буде справляти тиск і на тих, скажімо, не просто скептиків, а на ті країни, які не хочуть бачити Україну в ЄС.

Безумовно, це все не буде автоматично.

Це вимагатиме відповідних зусиль від наших партнерів, тих, хто підтримує Україну. Але, безумовно, і від нас.

Тобто, я сказав би, ми не можемо розслаблятися, ми не можемо думати, що хтось зробить роботу за нас. Для того, щоб нас підтримували, ми повинні, скажімо так, виглядати і робити необхідні зміни всередині країни.