У 2019 році фестиваль Koktebel Jazz Festival уже вшосте вимушено проходитиме поза Кримом. Починаючи з 2014-го, джазову сцену облаштовували в Чорноморську Одеської області, проте цього разу локацію змінять.
Про плани організаторів Koktebel Jazz Festival-2019, про фестивалі, які відбуваються цього літа в Криму, і про те, як на музиці позначається російська анексія півострова, в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Станіслав Юрченко розмовляє із засновницею та президенткою фестивалю Koktebel Jazz Festival Лілією Млинарич.
‒ Ліліє, постійної локації у вашого фестивалю все ще немає?
Український фестиваль не міг залишатися в Криму
‒ Все ще немає. Звичайно, український фестиваль не міг залишатися в Криму, а в Одеській області сталася проста річ, з моєї точки зору: все, що дається просто так, як правило, не цінується. Ми приїхали як переселенці, і там отримали свої правила гри. Наприклад, ніколи в Криму з нас ніколи не брали гроші за порожній, неприбраний пляж, а в Одеській області це вважається нормою. Ми стали якось пристосовуватися. Ми показали свій потенціал ‒ перший фестиваль після переїзду був у вересні 2014 року, і туди приїхало 5 тисяч осіб, чого ми, чесно кажучи, не очікували. Не здали жодного проданого квитка. Тобто ми показали, що можемо працювати в тому жанрі подієвого туризму, який для Koktebel Jazz Festival був характерний з 2007 року.
Your browser doesn’t support HTML5
У Чорноморську стартував кримський фестиваль Jazz Koktebel
‒ Ви свідомо не проводили фестиваль у самій Одесі?
Ми спробували передати досвід невеликого селища ‒ в Коктебелі лише 3‒4 тисячі жителів, але під час сезону набагато більше
‒ Там із туризмом прекрасно, наша південна столиця за останні роки розцвіла, там маса всього цікавого відбувається. Ми спробували передати досвід невеликого селища ‒ в Коктебелі лише 3‒4 тисячі жителів, але під час сезону набагато більше. Класична модель фестивалю: люди кудись приїжджають на подієвий туризм, а місцеві жителі заробляють. Торік, на думку міської влади Чорноморська, ми продемонстрували умовний рекорд приїзду ‒ це близько 15 тисяч відвідувачів.
Лілія Млинарич
‒ Є ідеї, де тепер його проводити?
Ми хочемо спробувати дещо розвивати формати, запропонувати своїй публіці нові історії
‒ У 2014 році ми проїхалися по всіх областях ‒ і всюди стикалися з проблемою логістики, тобто, як дістатися публіці. Одеса в цьому сенсі для наших глядачів ‒ а це все-таки жителі Києва та Київської області ‒ відоме місце. Зараз, з урахуванням того, що інфраструктура розвивається і в Миколаївській, і в Херсонській області, ми думаємо над тим, щоб, можливо, продовжити традиції мандрівного фестивалю й допомагати показувати нові місця. Навіть на Бирючий острів зараз стало легше дістатися, де неймовірні за красою пляжі, там поруч заповідник. Ми теж на сімнадцятому році нашого життя думаємо про те, як розвиватися і куди… Зараз ми зберігаємо невелику інтригу. Ми хочемо спробувати дещо розвивати формати, запропонувати своїй публіці нові історії.
‒ У 2019 кримчан чекають байк-шоу, ZBfest, «Extreme-Крим», джазова вечірка Дмитра Кисельова та його ж реп-фестиваль на нудистському пляжі. Як такі фестивалі можуть виживати, якщо через санкції не можуть запрошувати до себе світових хедлайнерів?
Ми сумуємо за хорошими, яскравими проєктами, але у нас є українські закони, і їх необхідно дотримуватися
‒ Всі вони ‒ фестивалі, що фінансуються через російський державний бюджет. Робота з репом ‒ напевно, спроба достукатися до молодіжної аудиторії, яка більш критична, можливо. Напевно, це спроба запросити тих, хто не боїться заборон на в’їзд в Україну, тому що реп-фестивалю у нас немає. Ось Tequilajazzz виступали у нас в Києві на Atlas Weekend, а до цього ‒ в 2011 році в Криму. Я запитала у них, як минув приліт в Україну ‒ вони кажуть, все прекрасно. Прикордонники запитали, чий Крим ‒ вони сказали, український. Ви їздили в Крим? Вони сказали, так, в 2011 році. Їм сказали: «велкам!» Ми повернули один з дуже цікавих колективів, талановитих проєктів. Ми теж сумуємо за хорошими, яскравими проєктами, але у нас є українські закони, і їх необхідно дотримуватися.
‒ Тобто фактично говорити про музику без політики вже не можна?
‒ Уже неможливо практично. Ми намагалися дотримуватися інформаційного перемир’я, якщо можна так сказати, не торкатися музикантів. Але якщо музикант їде до Криму не так, як у нас підписано ‒ через Київ і через адмінкордон ‒ окей, він так вирішив, і ми його покликати не можемо.