У них уже немає майстерень, де можна було б вільно творити й виставляти полотна, немає й багатьох створених раніше робіт. Ба більше – у них немає уже й власного даху над головою: їхні домівки в окупації або під постійними обстрілами. І, попри все, ці митці не втратили здатності помічати красу, відображати її на полотні й папері.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає про трьох художників із зони тривалих обстрілів – з Сєвєродонецька, Нікополя та Харкова. Усі троє зараз живуть у Дніпрі й беруть участь у Всеукраїнській виставці акварелі «Весняний розмай».
Плете маскувальні сітки й малює акварелі
74-річний Борис Романов із Сєвєродонецька, що на Луганщині, – визнаний художник-графік. Майже 40 років займається гравюрою, зокрема створює екслібриси (тобто гравюри у вигляді мініатюрного графічного зображення, які засвідчують приналежність книжки певній людині або бібліотеці). У лютому 2022-го митець якраз готував свої роботи до відправлення у Маріуполь, але розпочалася повномасштабна війна.
Під обстрілами Борис Романов з дружиною прожили більш ніж місяць. У місті зникли опалення й вода, за харчами в магазинах стояли черги, гуманітарку також швидко розмітали, згадує він. Зрештою вирішили виїжджати.
Борис Романов з дружиною
З собою майже нічого не взяли – лише пляшку води, шматок сала та набір для акварелі, розповідає Романов. Розраду, каже він, на новому місці знайшли в роботі – ходять плести маскувальні сітки до волонтерської групи «Павучки Дніпра».
«Встаємо зранку, їдемо до «павучків», там дуже гарний колектив, атмосфера доброзичливості й підтримки. Це щодня, у будні. А субота й неділя, ми так вирішили, – «вільний час». Це час для малювання», – зазначив Борис Романов.
У мене немає майстерні, тому в тих умовах, які є, намагаюся творитиБорис Романов
Створювати нові екслібриси в евакуації, ділиться він, немає змоги – інструменти та обладнання лишилися вдома. Тому зараз його стихія – доступніша акварель.
«Я завжди казав, що екслібрис – це для розуму, а акварель – для душі. Це відпочинок від роботи. Натхнення і умов для того, щоб робити щось серйозне, немає. Екслібрис – більш серйозне, це маленька картина, там є сюжет, «згусток». А акварель – це природа… Багато акварелей уже тут зроблено – до сотні за рік. У мене немає майстерні, тому в тих умовах, які є, намагаюся творити. Немає ні етюдника, нічого. Роблю начерки. Або, якщо щось сподобалося, – на телефончик, раз, клац. А потім працюю далі», – ділиться майстер.
«Повернення», Борис Романов
Частина його робіт, створених уже на новому місці, – це спогади про рідні краї.
«Акварель «Повернення». Зображені лебеді… Це сюжетна робота. Повернулися птахи, і ми хочемо повернутися. Птахи повернулися – і вони здивовані: на озері щось неприродне, щось стирчить. А, то – міна… А це робота – з пролісками. На тому боці – Лисичанськ, а це – Сіверський Донець. Усе синьо від пролісків. Так приходить у нас весна», – розповів Романов.
«Так приходить у нас весна»
З любов’ю, каже художник, працює й над циклом «дніпровських» краєвидів. На цих акварелях – непарадні вулички міста, яке його прихистило, і ріка.
«Дніпровські замальовки» – так я назвав цей цикл. Це над Дніпром – район Сухачівки... Красу можна знайти в будь-чому, головне – захотіти побачити. Дніпро мені подобається, це мальовниче місто, тільки дуже шкода, що багато старих будинків занедбані», – каже він.
Із циклу «Дніпровські замальовки»
Виставка в дніпровському Будинку мистецтв – це шоста його експозиція після евакуації, підрахував майстер.
«Кажуть: художник працює для народу. Воно врешті, може, і так. Приємно, коли твою роботу бачать інші. Але я працюю, тому що це мені приємно, це мені подобається. Бо я без цього не можу… Вдома – поки наш будинок більш-менш цілий. Але що буде далі? Контрнаступ може знести… На жаль, там, удома, лишилося чимало людей, які не чекають на Україну», – говорить митець.
«У сусідній будинок прилетів снаряд»
Художник Костянтин Поддубко народився й виріс у Криму, в Алушті. Може, тому, каже 63-річний митець, він так любить зображувати море. А, втім, велика частина його життя минула в Нікополі. Там він жив, творив, виставляв і продавав роботи, вів заняття з учнями в дитячій студії. Планував чергову виставку мариністики, але розпочалося повномасштабне вторгнення.
Костянтин Поддубко і його роботи
«Насправді війна для мене розпочалася давно, 2014-го. В Криму у мене була мама, зараз там лишилася сестра, двоюрідні сестри... Було передчуття чогось лихого, так і сталося. Перші вибухи ми почули 24 лютого. Спочатку бахкало десь за містом, було чутно. Потім у передмісті – вибухи, дим. Спочатку по околицях били, потім почало в центр прилітати. Сусіди ховалися, ми сиділи за двома стінами», – розповідає художник.
У таких умовах було неможливо не тільки творити, а й жити. У червні в сусідню багатоповерхівку вдарив снаряд, а в їхньому будинку повилітали вікна, розповідає митець. Тоді Костянтин з дружиною вирішили виїжджати з Нікополя до Дніпра, до однієї з двох доньок.
Художник розповідає: від ідеї взяти з собою роботи й усі матеріали для творчості довелося відмовитися.
«Великі картини, полотна залишилися вдома, в майстерні. Близько 300 робіт. З собою про всяк випадок прихопив лише акварелі. Ми зібралися швидко, за чотири години, забили вікна – і поїхали. Донька давно кликала, наполягала, щоб не сиділи під обстрілами», – каже він.
На відкритті виставки
Художник говорить, що зараз він повернувся до творчості, але пише дуже мало. На виставку до Будинку мистецтв відібрав шість своїх робіт – усі були створені ще до повномасштабної війни.
«Три акварелі й три роботи в змішаній техніці – гуашшю. Для мене це – експеримент. Квіти – писав їх з натури. Кульбаби – з галявинки, тюльпани – на день народження подарували... А ті роботи, які я намалював тут, я поки не показую. Має минути час. Але по-свіжому помилок не бачиш, згодом помічаєш, тоді виправляєш», – зазначає майстер.
Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу квіти, щось вигадуюКостянтин Поддубко
Зараз митець готується до персональної виставки, яка планується тут же, в Дніпрі, у Будинку мистецтв. Каже: творчість рятує від зневіри.
«Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу квіти, щось вигадую... Несумне. Є художники – вибухи показують, танки... Мені це важко. Я не пишу війну, хоча колись, ще в училищі, займався батальним живописом (живопис, який показує військові дії – ред.). Спершу нам треба все це пережити», – говорить він.
«Війна дивним чином виставляє пріоритети»
Олена Середа – художниця з Харкова, яка була вимушена переїхати до Дніпра. На виставці акварелей – одна її робота. Тут же, у Будинку мистецтв, діє персональна експозиція мисткині – «Рік у житті». Усі твори написані за рік великої війни.
Олена Середа, художниця з Харкова
Олена розказує: 24 лютого застало її в Харкові. Їхній район – П’ятихатки – одразу опинився під обстрілами. Вулицею йшла російська техніка, згадує, її спинили бійці Збройних сил.
Моїй родині на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося вибратися з ХарковаОлена Середа
«Російські танки та бої були на вулицях нашого району. У нашому будинку – дірка… Війна – одна з найстрашніших речей у світі. Моїй родині на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося вибратися з Харкова. Уже майже рік живу в родичів, за що безмежно їм вдячна. Війна дивним чином виставляє пріоритети, що у твоєму житті головне, а що другорядне. Головне для мене – щоб були живі та здорові близькі люди. Важливо також, попри все, займатися улюбленою справою», – каже художниця.
«Острови», Олена Середа
Олена Середа малює з двох років. Навчалася у студії образотворчого мистецтва та в художній школі. Зараз – магістр Харківської академії дизайну та мистецтв. Каже: з її останнього року переживань та роздумів народилася серія графічних робіт.
«Серія «Крихкість тиші» – це про звичні речі, про тишу, про нормальні людські речі, про прості речі, які цінні і можуть в один момент бути зруйновані», – зазначила авторка.
Цикл про війну
Проте найбільше, говорить Олена, їй подобається працювати в техніці олійного живопису.
«Цей матеріал живий, теплий та пластичний. Ним можна ліпити, як у скульптурі. Напевно, найбільше мені подобається зображати людей, їхній внутрішній світ та взаємини. Я – постійно в пошуку нових сюжетів та форм їхнього уявлення. Вважаю, що цей постійний пошук і є творчістю», – каже авторка.
На персональній виставці Олени Середи
За цей рік художниця кілька разів представляла свої роботи жителям Дніпра, зокрема на виставках «Мистецтво нескорених» у Будинку мистецтв та «Прямуй за світлом» в арткафе. Зараз працює над серією на вічну тему – кохання. А ще – чекає на завершення війни.
«Після війни насамперед зустрінемося з друзями та вип’ємо за нашу перемогу. Святкуватимемо у Харкові, на найбільшій площі Європи – площі Свободи», – ділиться мрією Олена.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.