Добро творила картинами, а зло оточувало ‒ мистецтвознавиця про Марію Примаченко

ЛЬВІВ ‒ Близько 90 робіт української художниці Марії Примаченко представлені у Львові у Національному музеї імені Андрея Шептицького. Це картини з приватної колекції.

Головна мета проєкту, за словами організаторів виставки, подарувати глядачам радість, а відтак і силу від «наївного» мистецтва відомої української художниці. У музеї заплановані численні заходи, майстер-класи, зокрема для дітей.

Чудернацькі звірі, добрі і злі, рослини, букети квітів, вазони Марії Примаченко заповнили п’ять експозиційних залів Національного музею у Львові. А це близько 90 картин з приватної колекції київського мистецтвознавця, дослідника, колекціонера Едуарда Димшиця. Він збирав роботи Марії Примаченко протягом 30 років, відколи вперше побачив її твори. Більшість робіт придбав у родини художниці, в її батьківській оселі в селі Болотня, що на Київщині.

«Я побував в Болотні і побачив скарби, які там лежали. Спілкувався з сином Марії ‒ Федором, чудовим художником, якого вже немає. З онуками, талановитими хлопцями. Марія любила дарувати свої роботи художникам, акторам, а не любила дарувати чиновникам, які натякали на це. Її мистецтво міцне, оптимістичне, життєстверджуюче, а сьогодні, у час війни, нам оптимізму не вистачає, тієї сили, яка черпає свої витоки з прадавніх часів нашої землі. Моя ідея, щоб ця виставка дарувала глядачеві радість, яка має надати сили, які потрібно для української перемоги», ‒ каже Едуард Димшиц.

Марія Примаченко, «Баран круторогий збився з дороги» (1992 рік)

Марія Примаченко, «Атомна Війна – Будь Проклята Вона! Щоб Люди Не Знали І ГоряНе Мали!» (1989 рік)

Оскільки у воєнний час українські музеї не експонують твори з власних фондів, тому вирішили створити виставку з приватної колекції. Бо люди потребують бачити мистецтво, кажуть організатори. На виставці представлені роботи Марії Примаченко пізнього періоду творчості, намальовані наприкінці 80-х років до середини 90-х минулого століття. Марія Примаченко вже була у поважному віці. Творила композиції лежачи.

«Багато композицій повторює, які створювала у 60-70-х роках ХХ століття. Збережена вся тематика і сюжетні композиції, які вже малювала. А ще наголошує на важливих темах, які висвітлювала протягом творчого життя. Це звірі Марії Примаченко, це поліські звірі, птахи, плазуни, добрі звірі і фантастичні чудовиська, в яких заховане непорозуміння, страх застереження. У тих чудовиськах закладає тему війни, Чорнобильської трагедії, атомної війни. Є у творах тема почуттів, кохання, весілля, весілля звірів. Низка букетів, вазонів, квіткових композицій – вона присвятила дітям, воїнам, дорогим їй людям», ‒ говорить завідувачка відділу народного мистецтва Національного музею імені Андрея Шептицького Любава Собуцька.

Марія Примаченко, «Дарую червоні маки людям, щоб землю святу любили і на ній робили» (1985 рік)

Експозиція робіт Марії Примаченко

Підписи-промовки Примаченко

Кожну картину Марія Примаченко підписувала, і ці промовки пояснюють суть роботи, який зміст вона вклала. Для прикладу, експонуються картини ‒ «Вовчик. Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться» (1993 рік), «Атомна війна – будь проклята вона! Щоб люди не знали і горя не мали!» (1989 рік), «Видра гуляє у лісі» (1990 рік), «Дарую червоні маки людям, щоб землю святу любили і на ній робили» (1985 рік). Серед підписів-промовок можна побачити і написаний рукою Марії Примаченко.

Підпис-промовка, написаний рукою Марії Примаченко

Чоловік Марії Примаченко Василь загинув у роки Другої світової війни. Тому в її творчому доробку намальовані солдатські могили, чудернацькі звірі, які уособлювали війну, чимало сцен, коли рідні і кохані проводжають чоловіків, синів, братів на війну. Букети і вазони з квітами й птахами Марія Примаченко присвячувала воїнам. Не оминала і тематику кохання.

Марія Примаченко, «А я коника пасла, прискакав козак любий, милий і каблучку дарував, руку запропонував і жоною називав, обіймав і цілував» (1992 рік)

Дослідниця творчості та життя Марії Примаченко мистецтвознавиця Людмила Лисенко познайомилась з народною художницею у 1968 році. І до смерті малярки вони спілкувались і товаришували. Чи має Людмила Лисенко улюблену роботу Марії Примаченко? На це запитання відповіла, що неможливо любити якусь одну її картину.

«Можна любити лише космос Марії Примаченко, а не одну лише роботу. Вона ширша, глибша, світліша. Її висота, її світло, її талант, геній, закоріненість унікальні. Це не народна картина в традиційному розумінні, це індивідуально створена народна українська картина. Це виняткове явище в українському народному мистецтві.

Корінь Марії Примаченко ‒ це оптимістичний колорит, фантазія, яка закорінена в нашу землю, втілена у таких картинах. Трагізм постаті Марії Примаченко – в її любові до землі, людей, одного єдиного чоловіка, якого любила. Це був Василь Маринчук. У 9 років вона окалічіла, коли не могла рухатись, вся краса зосередилась всередині. Все, що зайшло всередину, стало її єством. Є дві стихії в розумінні духу Марії Примаченко – це добро і зло. Це в її долі бачимо: вона залишилась на одній нозі, в «совдепії», сама, без нікого і нічого. Париж захоплювався нею у 1937 році, Київ нею користувався, а село ненавиділо і заздрило. Добро творила своїми картинами, а зло фактично її оточувало, окрім народного середовища, людей, які поруч жили», ‒ каже Людмила Лисенко.

Підготовка до виставки робіт Марії Примаченко

Марія Примаченко, «Видра гуляє у лісі» (1990 рік)

Людмила Лисенко написала трилогію про життя і творчість Марії Примаченко «Гріхи в раю», але немає наразі грошей на це видання. Дослідниця розповіла Радіо Свобода, що вперше побачивши роботи Марії Примаченко, була вражена вибухом свободи, кольористикою, образами, мотивами. Як не намагались вплинути на художницю радянські посадовці і мистецтвознавці, але вона, каже, не створила жодного радянського сюжету.

«В 60-і роки був шлейф 50-х, коли з ЦК Компартії казали малювати кукурудзу, коня, корову. Біля неї був мистецтвознавець, який її смикав малювати корову, що ця корова може дати 5 тисяч літрів молока. А вона про вічне думає! Вона не йшла на такі видимі компроміси, її практично впритул ніхто не помічав. Казали: щось таке малює сентиментальне, нема критики комуністів, нехай малює. Вона почувалась щасливою, коли малювала. До слова, прізвище Приймаченко, про це і Марія говорила. Але багато тих, хто писав спогади про художницю, вважали, що прізвище Примаченко. Варто повернути букву «й» у прізвище», ‒ зауважила Людмила Лисенко.

Марія Примаченко, «Козак коня напував і біди не мав» (1992 рік)

Марія Примаченко, «Молодий левчик зламав дуба й радіє» (1989 рік)

Марію Примаченко (1909-1997 роки життя) називають представницею «наївного» мистецтва. Все життя вона прожила у рідному селі Болотня на Київщині. Майстриня не здобула через хворобу середньої освіти, закінчила чотири класи, але навчалась у Школі народних майстрів у Києві, виробила власний стиль, який є впізнаваний. Намалювала тисячі малюнків і композицій. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі твори Марії Примаченко були відзначені золотою медаллю. До слова, її малюнки використовували у вишивках майстрині з села Іванкова, що поруч Болотні. Також вишивала і Марія Примаченко рушники з вазонами. У 1988 році мисткиня отримала звання «Народного художника УРСР». Попри важку хворобу, через яку перебувала в лежачому стані, Марія Примаченко надалі малювала. Відійшла у вічний світ 18 серпня 1997 року, на 89-му році життя.

Марія Примаченко, «Лісовик грає, Пташок скликає, а Колобок почув музику, прибіг й на хвіст скочив» (1992 рік)

Мистецтвознавці наголошують, що досі Марія Примаченко не є належно оцінена у контексті світового мистецтва.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії проти України 28 лютого російські війська знищили краєзнавчий музей в селищі Іванків Київської області, де зберігалися роботи Марії Примаченко. Однак майже всі твори врятували місцеві жителі.

Виставка у Національному музеї у Львові триватиме до 30 жовтня. Радіо Свобода ‒ інформаційний партнер події.