«Блажен, хто в доленосну мить у цьому світі опинився…»
Коротка хроніка подій 19-30 серпня 1991 року
Добре пам’ятаю перше почуття 19 серпня – непомірне здивування. Як вони могли наважитися? Це ж цілком протиприродно, сущий ідіотизм! І друге – нічого в них не вийде!
Тоді інформацію про події отримати навіть органам влади було неможливо. Телефоную Генріху Алтуняну (дисидент та політв'язень радянських часів – ред.). Каже, у міськраді усі пригнічені, налякані, ніхто нічого не знає. Кажу: ти приймеш факс з інформацією? – Звісно, прийму. Алтунян, любитель технічних новинок, купив собі факс у Штатах.
Ті, що в цивільному, не можуть утямити. Невже й для них це новини? Кажу, що ГКЧП – не більше, ніж на кілька днів
Телефоную в Москву, в «Експрес-Хроніку» та Агентство соціальної інформації, з якими я тоді співпрацював. Тут, навпаки, усі жваві, настрій бойовий. Розповідають про події, що відбуваються. Даю номер факсу Алтуняна, прошу скидати інформацію й біжу до нього. Отримали два «простирадла» в три метри з обох джерел – повідомлення про мітинги протесту по всій країні, заяву Єльцина. Генріх з одним «простирадлом» поїхав у міськраду, а я з іншим на ЕОМ, яку мій «ХЕМЗ» орендує. Набрав і роздрукував текст заяви Єльцина – і на мітинг на центральній площі міста. Народу людей сто. Багато «демократів» у цивільному.
Виступ президента Росії Бориса Єльцина на мітингу в Москві, 20 серпня, 1991 року. На мітингу майорять і українські прапори, на передньому плані – синьо-жовтий прапор, а на задньому – червоно-чорний. Українці брали активну участь в масових акціях у Москві, які, в кінцевому результаті, призвели до розпаду радянської імперії. Зокрема, із 1989 року в Москві діяла організація з назвою «ОУН-РУХ»
Лізу на камінь (усі оратори виступали з каменя на вході в парк Шевченка), передаю інформацію про події – мітинги протесту по всій країні, читаю заяву Єльцина. Усі вкрай уважні, на багатьох обличчях радість. Ті, що в цивільному, не можуть утямити. Невже й для них це новини? Кажу, що ГКЧП – не більше, ніж на кілька днів. Роздаю аркушики з текстом Єльцина.
Дзвоню Генріху. Він розповідає, що після отримання інформації в міськраді всі позаспокоювались. Женя Кушнарьов (Євген Кушнарьов –голова Харківської міськради – ред.)відійшов од страху і вирішив скликати екстрену сесію міськради – у середу. Голова облради Олександр Масельський, навпаки, розпустив намічену заздалегідь на 20 серпня сесію – «Нам треба збирати хліб». Алтунян розповідає, що Масельський ще вдень навідріз відмовився розганяти мітинг на площі.
Написав текст про харківські події цього дня і продиктував його по телефону в «Експрес-Хроніку».
Увесь вівторок курсую поміж алтунянівським факсом і мітингом на площі, привожу інформацію про події, передаю її з каменя.
Станіслав Гуренко на сесії Верховної Ради заприсягнувся, що Компартія України нічого не знала про путч
Вранці дізнаюся про трьох загиблих в Москві. Неспокійно. Йду на сесію. Кілька депутатів засуджують дії ГКЧП. Два виступи проти – комуністів. А втім, сесія ухвалює рішення засудити незаконні дії ГКЧП.
Наступні два дні телевізори оживають. Я щодня отримую інформацію з Москви й передаю її з каменя на мітингу. Кушнарьов знову збирає екстрену сесію міськради на понеділок, 26 серпня. Станіслав Гуренко (член Політбюро ЦК КПУ, народний депутат – ред.) на сесії Верховної Ради заприсягнувся, що Компартія України нічого не знала про путч.
Субота, десь восьма ранку. Телефонує приятель: хутчіш біжи до обкому. Там палять папери, зібрався натовп, хоче його громити. Обком у п’яти хвилинах ходу від мого дому. Одразу ноги в руки, прибігаю. Натовп людей шістдесят. За замкненими дверима білі від жаху обличчя міліціянтів зі служби охорони. Мене впізнали в натовпі, показують: он з вікон четвертого поверху димок. Справді, щось схоже на димок. Міркую: вони мають машину, що знищує папір, тож палити немає сенсу.
Беру в руки мегафон, пропоную не гарячкувати, не ламати обкомівський вхід, а вибрати групу з п’яти людей, яка б пройшла мирно всередину і все перевірила: що палять, де палять тощо. Люди погодилися, ми визначилися, хто піде. Прохаю юрбу відсунутися від входу, стукаю у двері, показую своє депутатське посвідчення, прохаю відчинити і кажу про наші наміри. Налякані охоронці кажуть, що вони не можуть нікого впустити без начальства і що вони покличуть першого секретаря обкому Анатолія Мялицю.
За деякий час виходить Мялиця. Люди обступають його, кричать, улюлюкають. Вступаю з ним у перемовини, викладаю нашу позицію. Він погоджується, але просить юрбу відсунутися, він, мовляв, не може розмовляти з усіма відразу за такого крику. На моє прохання відходять. Ми з Мялицею залишаємось удвох і сперечаємося хвилин 40, він починає вивертатися, крутити, заперечувати. Добірний демагог!
Кушнарьов каже: «Будемо запечатувати обком – зараз буде ухвалене рішення облвиконкому»
Юрба, втрачаючи терпець, наближається, він одразу погоджується на все, просить мене, щоб люди відійшли, а щойно вони відходять – ізнов теж саме.
Тут раптом під’їжджає машина, з неї виходять Кушнарьов і Алтунян, які щойно прилетіли з Києва. Кушнарьов каже: «Будемо запечатувати обком – зараз буде ухвалене рішення облвиконкому». І до мене: «Я прошу вас увійти в комісію із запечатування. Візьміть ще двох депутатів». Він іде, а Генріх затримується й розповідає, що вночі у Львові юрба ввірвалася до обкому партії і знайшла там телеграму ЦК КПУ до партійних органів України від 18 серпня з описом заходів, яких повинні вжити партійні органи згідно з директивами ГКЧП. Обкоми треба запечатати, щоб документи не зникли. Я пропоную зайнятися запечатуванням Сергію Владимирову та Сашкові Новикову, колегам-депутатам міськради.
Голова Харківської міськради Євген Кушнарьов під час виступу на мітингу
Мялиця сіріє та вже більш не сперечається. Йде у будівлю обкому. До нас приєднується депутат облради Олександр Приймак, якого включили до комісії, та незворушний капітан міліції Бондаренко з суворим виразом обличчя (він за всі дві з половиною години не змінився з лиця й не сказав жодного слова). Ми вп’ятьох узялися до цієї процедури.
Учасники опечатування Харківського обкому КПУ (зліва направо): Олександр Новиков, Олександр Приймак, Євген Захаров, позаду Сергій Владимиров. На фото – момент розписування на папірцях, якими був опечатаний обком
Генріх Алтунян (на передньому плані), а за ним Євген Захаров біля дверей Харківського обкому КПУ
Я вперше у будівлі обкому. Килимові доріжки, мармур, чистота. Обходимо всі кімнати на всіх поверхах, запечатуємо їх. Співробітники обкому залишають будівлю. Юрба, що помітно збільшилася з ранку, зустрічає кожного улюлюканням і свистом. Нарешті виходимо на вулицю й запечатуємо вхідні двері. Я був найвищим з усіх, тому підняв паперову стрічку з печаткою якомога вище та приклеїв її до дверей.
Євген Захаров та Олександр Новиков опечатують вхід до обкому КПУ
Юрба реве від захвату. Гамір неймовірний, крики, свист. Поруч Мялиця, він насилу замикає вхідні двері великим ключем і крутить його в руках, наче не знає, куди подіти. Я вихоплюю в нього ключа з рук і кажу, що нехай він побуде в мене. Мялиця протестує, я не віддаю. Юрба кричить. Тоді Мялиця погоджується, але за умови: що я принесу ключа в понеділок на 8-му ранку. Я не заперечую, і Мялиця під свист і крики ретирується.
Євген Захаров із ключем від вхідних дверей Харківського обкому КПУ
Добре пам’ятаю дивне почуття, що мене охопило: ось у мене в руках ключ, яким не користувалися десятки років. Не хочеться його віддавати в понеділок Мялиці! До мене підійшов худорлявий сивий гарний полковник міліції, прізвища його не пам’ятаю. «Слухай, – каже, – а не міг би ти з цим ключем зникнути, щоб тебе ніхто не знайшов?» І міліція їх ненавидить.
Люди радіють закриттю Харківського обкому КПУ
Тільки одного разу комуністи стрепенулися, підняли голови і проголосували «проти» – коли голосували зняття з площі Дзержинського пам’ятника Леніну
Пізно ввечері дізнаюся, що ухвалено рішення Президії Верховної Ради про заборону компартії. Рано-вранці телефоную Кушнарьову додому, розповідаю про це рішення і пропоную не віддавати ключ під цим приводом. Він погоджується, заїжджає о 8-й, каже Мялиці про заборону КПУ і забирає в мене ключ.
На сесії одноголосно ухвалюються всі рішення, майже всі комуністи голосують «за», схиливши голови й дивлячись у підлогу. Створюються комісії з ліквідації партійних органів, з розслідування фактів виконання незаконних наказів ГКЧП, перейменовуються площі, вулиці, станції метро… І тільки одного разу комуністи стрепенулися, підняли голови і проголосували «проти» – коли голосували зняття з площі Дзержинського пам’ятника Леніну. Не вистачило кількох голосів, здається, трьох. Так він і залишився до 2014 року.
Ніякої підтримки ГКЧП не отримав. Його дії були настільки протиприродними, що були приречені на невдачу
У цей тиждень мені довелося запечатувати кілька партійних будівель, розмовляти з партійними керівниками різного рангу. Нам пощастило знайти ту саму телеграму від 18 серпня і відстежити, як її виконували. Що далі відходили ці вказівки від обкому, то менш охоче партійні працівники їх виконували.
Райкоми розпрацьовували заходи з підтримки ГКЧП, передавали їх у парткоми заводів та закладів, а там усе вже тонуло й губилося. Словом, ніякої підтримки ГКЧП не отримав. Його дії були настільки протиприродними, що були приречені на невдачу.
Наказ про інвентаризацію майна обласного комітету КПУ
Невдалий путч виявився каталізатором процесу розпаду СРСР. Комуністична більшість у Верховній Раді здалася і підтримала 24 серпня Акт про проголошення незалежності, убачивши в цьому менше зло, ніж експорт революції з Росії. Україна несподівано стала незалежною, будучи до цього багато в чому не готовою. Розпочався новий період української історії.
Серпень 2001 року
Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 30 років тому. Україна і останній візит президента США до СРСР