Україна повертає собі своїх синів-художників, яких у неї забрали через те, що вона не мала голосу, бо була в Російській або радянській імперіях. Після початку нинішньої великої війни Росії проти України провідні західні музеї переписали кількох відомих художників із «росіян» на «українців». Наприклад, Музей Стеделейк в Амстердамі, де зберігається найбільша колекція робіт Казимира Малевича поза Росією, перекласифікував його на «українця».

Радіо Свобода вже розповідало, чому варто вважати українським художником Іллю Рєпіна (Ріпина), а тепер поглянемо на світового мистецького гіганта Казимира Малевича.

Творцем другої за відомістю картини світового мистецтва всіх часів і народів є українець Казимир Малевич. Саме його «Чорний квадрат» мистецтвознавці називають другою за пізнаваністю і славою картиною після «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі.

Але як Україна та її мистецтво вплинули на творця «Квадрата» і засновника явища, яке називають супрематизмом?

«Україні пощастило»

Казимир Малевич є одним з найвідоміших художників світу і одним із найбільших реформаторів мистецтва.

Як каже кандидат мистецтвознавства Галина Скляренко, Україні просто пощастило, що він народився у Києві.

І справді малий Казимир, який потім стане Великим Казимиром, з’явився на світ в Києві в 1879 році.

Казимир Малевич, «Лісоруб». 1912–1913. Музей Stedelijk, Амстердам. Цей музей після початку масштабної війни Росії проти України переписав художника з росіянина на українця

По батьковій лінії родина Северина Малевича була зі збіднілої польської шляхти, яка кілька століть жила на українському Поділлі.

А от по материнській лінії, як припускають деякі знавці Малевича, мати могла походити з українського православного роду Галиновських, але при одруженні вона, можливо, змінила ім’я Людмила на Людовіку і перейшла в католицизм.

У київському костелі Святого Олександра похрестять потім і маленького Казимира.

Малевич до 18 років переїздив із села до села в різних куточках України, адже його батько працював на цукрових заводах.

Северин Малевич хотів щоб Казимир пішов «промисловою лінією», але того тягнуло до малювання, і під час одного з приїздів до Києва він купив фарби.

Опинившись у Конотопі Казимир малює свою картину, яка мала назву «Місячна ніч». Він її виставив на продаж. Картина нібито не збереглася. Можливо, десь у когось і досі припадає пилом на горищі якогось будинку в тому містечку на Сумщині, а може вже знищена.

Сам Казимир згадував, що на виручені кошти накупив багато кілець домашньої ковбаси і був задоволений.

Тобто вартість своїх перших творів майбутній гігант світового мистецтва вимірював домашньою ковбасою – справді «український підхід», як хтось пожартував.

Але й наприкінці свого життя Малевич по-особливому згадував запах, колір і смак українського сала в Конотопі... Митець за радянської влади часто голодував, не мав коштів, бо його утискали як людину і художника.

Українець свідомого вибору

Малевич із дитинства говорив українською. Польською вдома, українською – із хлопцями на вулиці, російської не знав. Коли вже старшим підлітком почув російську, то дуже дивувався, що це за мова.

Він любив своїх друзів на селі та ігри з ними. Навіть був ватажком сільських підлітків, коли ті «з’ясовували стосунки» з міськими хлопцями, і дуже пишався своєю роллю «отамана».

Казимир Малевич. Автопортрет (1908 або 1910–1911 роки)

Донедавна Малевича у світі позиціонували як росіянина або російського художника. Також зустрічались давніші його характеристики як «російсько-польського» художника. Лише не українського, але тут ситуація кардинально міняється.

Неодноразово в житті Казимир Малевич визнавав себе як українця. Зокрема, в біографії він пише про себе та одного з друзів: «Він та я були українцями».

Коли його заарештували радянські органи, то він в анкеті знову написав, що він «українець». А ця анкета мала збігатися з паспортом – відтак, можна припустити, що і в паспорті в графі «національність» у нього було записано «українець». Паспорт Малевича не зберігся.

Коли якось його картини під час виставки в Києві довго не повертали, то Малевич погрожував, що «вийде з українців». Як влучно помітив мистецтвознавець, професор Дмитро Горбачов: «Для того, щоб з чогось вийти, треба тим бути. Значить, його хвилювала ця тема».

«Малевич, власне, неодноразово робив вибір себе як українця. Те, що Малевич ріс в Україні, сформувався в Україні, в оточенні українців – для нього було дуже важливим. Його першою мовою, якою він почав говорити – була українська мова. Мовний аналіз його текстів, його письмової спадщини говорить, що мовно він був укорінений саме в українській мові. Навіть коли він писав російською, то лінгвістичні, синтаксичні конструкти були українськими. Польською, до речі, він не володів досконало і лише усно і то дуже обмежено», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська.

Кольори

Мистецтвознавці стверджують, і цей аспект почав досліджуватися порівняно недавно, що на творчість Казимира Малевича дуже вплинуло його дитинство, проведене в українських селах.

Кольоровість українського села, його розмаїття, багатогамність, яскравість – ось звідки ці кольори на картинах великого художника.

«Нам треба пишатися, що на нього вплинула українська природа, оці яскраві кольори – це йде безперечно від України, бо у нас тут все таке яскраве – каже в інтерв’ю мистецтвознавиця Галина Скляренко. – Але, безперечно, він все це переформатував на складні, великі, космічні, всеосяжні концепції. Малевич належить усьому світу і ми маємо пишатися, що він належить і нам».

Картина Казимира Малевича «Селяни». Десь 1930 рік

Цікаво, що «кольоровість » українського села підкреслював і Малевич, водночас називаючи місто «кольоробоязним» – тобто сіруватим, однотонним.

«Його перші такі великі враження від мистецтва, від зіткнення з мистецтвом, від усвідомлення того, що таке мистецтво, – вони всі пов’язані з Україною. Це або Київ, або українські села. Малевич дослівно говорить про те, що українські селянки були його першими вчителями мистецтва», – каже в інтерв’ю Тетяна Філевська.

«Ми можемо читати в його спогадах, що перші його вправи з мистецтва в нього були, власне, з народного мистецтва. І він наслідував селян у цьому – зокрема в тому, як вони створювали навколо себе мистецтво. І це потім виплинуло на його вибір колористичних рішень і його відчуття форми загалом. Його сприйняття візуального вкорінене саме в українському народному мистецтві, яке його оточувало, яке його сформувало», – додає Тетяна Філевська, яка також є сценаристкою фільму «Малевич. Народжений в Україні».

А першим професійним вчителем Малевича був відомий український художник Микола Пимоненко, який створив чимало чудових картин на українські історичні теми, а також з сільського життя.

Форми

Малевич у селах розписував печі – це було однією з перший його художніх вправ. Також він вмів вишивати.

«Мистецький Арсенал», виставка «Малевич+». Київ, 2016 рік

«Селяни розмальовували так, як це вони самі бачили, бо їх не вчили в академіях. Мені здається, що це був перший поштовх для Малевича для створення його супрематизму» – каже в інтерв’ю Дмитро Джулай, автор фільму «Малевич. Український квадрат».

«Ну, от, наприклад, вишивка – вона робиться квадратиками, трикутниками, різними кубічними формами. І ось це був, можливо, один із поштовхів для розуміння Малевичем, що можна малювати ось так, створювати ритм за допомогою геометричних фігур, як це втілюється у вишивках. Оця от повторюваність – трикутник-квадрат, трикутник-квадрат, трикутник-квадрат… І створюється певна композиція, певний ритм», – додає Джулай.

Казимир Малевич. Супрематична композиція. 1916 рік

У 1910-х роках Малевич навіть співпрацював з артіллю народних промислів тодішньої Київської губернії, у селі Вербівка (сьогодні Черкащина), якою керувала відома художниця Олександра Екстер. Там поєднали супрематизм та народне мистецтво – адже місцеві вишивальниці працювали за супрематичними ескізами Малевича. Це, скажімо, були його ескізи для подушок, вишиваних сорочок та навіть шарфів.

Згодом ескізи та напрацювання Вербівки лягли в 1913 році в основу декорації для авангардної вистави «Перемога над сонцем», над якою Малевич працював у Петербурзі.

«Але водночас непотрібно і вульгаризувати. Бо Малевич зміг по-своєму інтерпретувати народне мистецтво. Він піднявся за рамки цього народного мистецтва і зміг створити свій абсолютно неповторний стиль, який назвав супрематизмом, – пояснює Дмитро Джулай. – Тому ясно, що українська культура справила на нього великий вплив, але водночас не варто замикати Малевича в якісь національні рамки – бо він всесвітній художник, понад національний».

Картини Казимира Малевича в нідерландському музеї Stedelijk, який в 2023 році переписав його з росіянина на українця

«Квадрат»

Епохальною, поворотною подією в творчості Казимира Малевича та й усього світового мистецтва став 1915 рік.

Автор цієї статті був на виставці робіт Малевича в галереї Tate Modern у Лондоні – якраз на 100-річчя «Квадрату». І на ній – як і на виставці в часи Малевича – «Квадрат» висів у куточку нагорі – немов би арт-ікона.

«Квадрат» Малевича – це, розумієте, не живопис і не картина. Це концепція. Він ставить крапку в традиційному мистецтві і відкриває нову сторінку. Сторінку, де мистецтво стає елементом, що формує простір, формує уявлення про космос, про життєустрій, про – якщо хочете – сонячну систему. От про це цей «Квадрат»! Нам не треба дивитися, як він намальований і який колір. Це – концепція! А те, що він повісив його як ікону – цим він відкриває новий світогляд», – пояснює в інтерв’ю значення «Квадрату» мистецтвознавиця Галина Скляренко, яка образно називає Малевича «главою Земної кулі».

«Чорний квадрат» – це однозначно, як казав Малевич, вхід у нове мистецтво. До Малевича все мистецтво було мистецтвом наслідування. Це ще давні греки визначили, що чим ближче мистецтво до реальності, до копіювання дійсності – тим воно краще. Ось, власне, Малевич це заперечив! Він сказав, що мистецтво взагалі не зобов’язано повторювати ту дійсність, яку ми бачимо на власні очі. Достатньо кольору і форми, і білого тла для того, щоб сконструювати, сформувати, уявити іншу реальність, яка не відповідає тій реальності, в якій ми живемо. Тобто це був космічний прорив у прямому сенс», – каже в інтерв’ю Тетяна Філевська.

До речі, Малевич намалював кілька «Чорних квадратів» і один «Червоний квадрат». Також у нього є «Чорне коло», «Чорний хрест» – тобто концептуальні геометричні фігури на білому тлі.

Якби зараз виставити на аукціоні його «Чорний квадрат», то ціна сягнула б сотень мільйонів доларів.

«Чорний квадрат» – це була точка, винайдення нової мови, нової абетки. «Чорний квадрат» став першою літерою в цій абетці. Це, звісно, революційне відкриття – тому настільки важливе значення Малевича для сучасного мистецтва, дизайну, архітектури. Насправді та революція, яку здійснив Малевич, – ми в ній досі живемо. Ніхто не зміг перевершити Малевича, ніхто не зміг винайти щось новіше за те, що зробив Малевич у 1915 році», – зауважує Філевська.

Цікаво, що від 2006 року в Україні з метою популяризації Малевича художниками проводиться акція «В кожну хату – по квадрату» – людям на вулиці роздають малюнки «Чорного квадрату», а також проводяться лекції про значення цієї картини і творчості Малевича.

Радянський каток

Одним із перших проєктів Фонду «Відродження», який був відкритий в Україні після Незалежності, був великий альбом «Український авангард». Це була заявка на «українську долю» в історії світового авангарду і спроба виокремлення українського авангарду на тлі активної прокрутки Москвою концепції «російського авангарду», який підмітав під себе протягом десятиліть і авангард український.

І хоча в СРСР роботи Малевича та інших авангардистів переважно тримали в запасниках музеїв, а наголос робився на соціалістичному реалізмі, однак на початках радянської влади авангард і революція були «тимчасовими союзниками».

Хоча треба одразу зауважити, що авангард старший за більшовицький переворот 1917 року – перший «Квадрат» Малевича з’явився двома роками раніше, а активно авангард заявив про себе ще десь в 1910 році, а то й раніше – на початку 20-го століття.

Казимир Малевич. «Спортсмени»

Після перевороту був розквіт авангарду – зокрема і в Україні. Література, поезія, кіно, театр, живопис… Але цей «медовий місяць» тривав недовго. Більшовики знищать потім і авангард, і авангардистів.

Через гоніння в Росії, Малевич повертається в 1927 році до Києва, де працює три роки. Потім їде до Варшави та Берліну на нетривалу творчу подорож із лекціями і виставкою картин. Він мав намір дістатися і Парижу. Але його відкликають з турне і звинувачують у шпигунстві на користь Польщі.

На кілька місяців він потрапляє до в’язниці.

Там загострюються хвороби, він страждає морально... Зокрема, його гнітило, те, що в камері треба було справляти природні потреби на «очці» – дірці в підлозі, коли на тебе дивляться багато пар очей співкамерників.

«Чому були нападки на Малевича? Бо новий світогляд тоді висувала влада і він конкурував по суті з владою, бо він хотів бути ідеологом, де мистецтву все підпорядковується. А більшовицька влада знала, як таких ставити на місце, розумієте? Це був каток тоталітарного режиму, який всіх змітав на своєму шляху», – розповідає мистецтвознавиця Галина Скляренко.

Казимир Малевич

«Більшовики скористалися авангардом як зручним інструментом. Але це була пастка, в яку потрапили ці митці, які вірили в перетворюючу силу мистецтва. Але це тривало дуже недовго. І з початку 1920-х років ситуація кардинально змінюється і Малевич, як і багато інших митців, стають незручними», – описує ту атмосферу в СРСР Тетяна Філевська.

Важливо зазначити, що Казимир Малевич з болем спостерігав знищення селянства і навіть відобразив Голодомор в кількох своїх картинах – навіть відчув це ще до Великого Голоду 1932–33 років.

«Коли Малевич викладав у Києві, то подорожував з Києва до Житомира у 1930-х роках до своїх родичів, і тоді вже починалася колективізація, почалося знищення селянства та селянської культури. І мені здається, що Малевич як людина, яка була безпосередньо пов’язана з цією сільською культурою, на свої очі побачив нищення і убивство. І як будь-який митець, він умів передбачати, і він одразу побачив знищення українського селянства. І ось цей настрій, оце передбачення і вилилося в його таких апокаліптичних картинах», – каже Дмитро Джулай.

Казимир Малевич, «Людина, що біжить», або «Селянин поміж хрестом і мечем». Малюнок художника-авангардиста присвячений Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Робота зберігається в Національному центрі мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду в Парижі

У 1935 році від хвороб Малевич завчасно помирає... У СРСР не збереглася навіть його могила, а на її місці під Москвою збудували житловий комплекс.

Але СРСР, а потім і Росія, будуть активно використовувати Малевича в культурній експансії.

«…Радянський Союз вкачуватиме купу грошей у піар бренду «російський авангард». У пригоді став і відомий за межами СРСР Казимир Малевич, якого нищівна система скалічила і довела до передчасної смерті, а тепер гордо оголошує на увесь світ ще одним «вєлікім рускім художніком», – писала в одній з публікацій дослідниця мистецтва і журналістка Анна Лодигіна.

Зараз в Україні кількість картин чи ескізів Казимира Малевича можна порахувати на пальцях однієї руки. І мистецтвознавці закликають активніше боротися за картини Малевича на світових аукціонах.

Також і досі повністю не видані українською всі його письмові твори і листи. Не було і якоїсь грандіозної виставки Малевича в Україні – хоча б з нідерландського музею, де десятки його робіт.

«Ну, й треба було б нарешті пам’ятник Малевичу поставити в Києві», – наполягає Галина Скляренко.

Тим більше, що Казимир Малевич обожнював Україну.

Так, він писав, наприклад: «На українському небі, ніби свічки, горіли зірки… Українська ніч – така чорна, така гарна, якої немає у всьому світі».

Або ось ще: «А на Україні небо синє-синє – як ніде в Росії».