(Рубрика «Точка зору»)
Формула російського патріотизму
У Росії не можна любити країну відмежовано від держави. Будь-який патріотизм карається ‒ якщо під його впливом ти не вішаєш у кабінеті портрет Володимира Путіна.
Анексію Криму здійснювали різні люди. Одні хотіли посад, інші ‒ реваншу, треті ‒ грошей. Були й четверті ‒ ті, хто мріяв про те, що зміна прапорів виявиться історією про розвиток, прогрес і соціальну справедливість. Але саме вони у підсумку виявилися за бортом змін, що відбулися.
Якщо це й звучить як несподіванка, то лише для тих, хто не знає, з чого складається російська вертикаль.
У сучасній Росії неможливий абстрактний патріотизм ‒ припустимий лише той, що санкціонований
Коли В'ячеслав Володін говорив, що Путін ‒ це і є Росія, він не жартував. У сучасній Росії неможливий абстрактний патріотизм ‒ припустимий лише той, що санкціонований, узгоджений і системний. Навіть більше: питання навіть не в тому, які гасла ти вигукуєш, а під якими прапорами ти це робиш. Якщо в тебе в руках хоругви із президентом, то тобі дозволено пропонувати будь-яку єресь. Наприклад, чавити продукти бульдозером або забороняти іноземне усиновлення.
І навпаки: якщо ти вважаєш, що головне в патріотизмі ‒ зміст, а не форма, то державна машина бере тебе на олівець. Тому що принцип Людовика XIV ніхто не скасовував ‒ любити батьківщину можна, лише адресуючи свої почуття тому, хто стоїть на самій вершині харчового ланцюга.
Президент Росії Володимир Путін на святкуванні Дня Москви, 10 вересня 2016 року
Ти маєш вірити не в Росію, а в її керівництво
Причому, російська система вибраковує не тільки тих, хто вірить в європейське майбутнє країни. Імперські погляди, антизахідництво та віра у «скрєпи» точно так само не є гарантією кар'єри. Основний фактор ‒ системність. Ти маєш вірити не в імперію, а в вертикаль. Не в Росію, а в її керівництво. Будь-яка спроба крокувати не в ногу ‒ карається. Будь-яка претензія на «особливу думку» ‒ тим більше.
Російській державній системі не потрібні щирі ‒ їй потрібні віддані
Тому що російській державній системі не потрібні щирі ‒ їй потрібні віддані. Готові ходити лавою, співати хором, в одностайному пориві голосувати за будь-яку ініціативу зверху. Їй не потрібні ті, хто вказує на недоліки, пропонує покращення, користується підтримкою в низах.
Російський тренд ‒ це «Акакій Акакійович», якого можна тасувати без особливих проблем. А кожен, хто не згодний із роллю гвинтика в машині з відтворення лояльності, приречений бути «натурою, яка зникає». Відсутність власної думки, як головна чеснота в резюме.
Для Москви існує одна-єдина форма лояльності ‒ абсолютна. Ступінь твого патріотизму не має значення ‒ щирість припускається лише в тому випадку, якщо йдеться про дурість. В усіх інших ситуаціях ця якість зайва. Часом навіть шкідлива.
І вже напевне ‒ небезпечна. Як мінімум, для її носія.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Нинішня прорадянська людина виступає в ролі адвоката диявола»