Чи розвалило Закарпаття Чехословаччину? Відповідь дають архіви

Минає 82 роки з часу проголошення незалежності від Чехословаччини Карпатської України зі столицею в Хусті. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив незалежність і обрав президентом Августина Волошина. Сойм визнав державною мовою українську, затвердив державний гімн та державний прапор із синього та жовтого кольорів. Проголошення Карпатської України стало символом національних прагнень українців багатьох поколінь

Карпатська Україна залишається ключовою темою закарпатської історії, про що свідчить постійна увага до неї не тільки дослідників, але й ширшої громадськості. Про Карпатську Україну вже знято кілька документальних фільмів (найвідоміший – «Срібна Земля»), поставлено дві вистави в Ужгороді та Хусті («Судний час» і «Останнє танго в Хусті»), нещодавно з’явилася навіть дитяча повість «Героїчні канікули», але все одно цей феномен української державності за Карпатами у 1938–1939 роках ще далеко до кінця не розкритий.

Про це говорять ті, хто професійно займаються цією темою. Зокрема, уродженець Ужгорода Олександр Пагіря, який після закінчення Київського університету, залишився працювати у столиці. 33-річний кандидат історичних наук нині є одним із найпродуктивніших українських дослідників Карпатської України.

Наприкінці 2020 року у львівському видавництві Українського Католицького університету вийшла його двотомна фундаментальна праця (1200 сторінок!) «Карпатська Україна в документах другої Чехословацької республіки», що ознаменовує новий якісний поворот у дослідженні цього складного історичного феномену.

Якщо за комуністичних часів на Карпатську Україну було накладено табу, то з настанням демократії і скасуванням цензури, ця тема одразу випірнула з небуття, адже в 1990-х роках ще жило чимало очевидців тих подій. Власне, перше десятиліття незалежної України було щедро наповнене друкуванням свідчень, споминів та діаспорних праць. Серед яких чільне місце в осмисленні тих подій належало монографії «Карпато-Українська держава» професора Петра Стерча з Америки та щоденника Василя Гренджі-Донського «Щастя і горе Карпатської України», який по війні мешкав у Братиславі.

Карпатська Україна зачіпала інтереси сусідів та великих європейських держав

Наступне десятиліття активно опрацьовувалися місцеві джерела, зокрема, особові справи учасників Карпатської України, як в Ужгороді, так і в Києві. Ці дані послужили матеріалом для кількох поважних збірників. І от свіжа праця Олександра Пагірі започатковує новий етап у цій темі – опрацювання архівів сусідніх держав.

Адже унікальність Карпатської України полягала в тому, що вона зачіпала інтереси всіх без винятку сусідів, а також Німеччини, СРСР, Італії, Франції, Великої Британії. Увага до цієї маленької української території була величезна, протягом свого короткого існування вона не сходила зі шпальт світової преси.

Олександр Пагіря здійснив те, що вже давно слід зробити: опрацювати архіви. Свою велику роботу молодий історик почав із найважливішого точки – столиці Чехословаччини, до складу якої входила Карпатська Україна. У підсумку в книжці опубліковано майже півтисячі документів різних відомств, більшість з яких оприлюднено вперше. Тепер маємо змогу опукліше побачити загальну ситуацію і прояснити чимало деталей. Документи державних органів, дипломатичного відомства, поліції, армії, жандармерії, прикордонників дають уявлення про чеський погляд на події в Карпатській Україні, один із багатьох, який тоді побутував у європейській політиці.

Проти української держави за Карпатами гібридна війна велася від самого початку. Фейкова кампанія не припинялася протягом усіх 77 років і триває досі. Тож публікація першоджерел якраз є найкращим засобом для розвінчування хибних міфів. Зокрема, опубліковані документи показують, що не «Карпатська Україна розвалила Чехословаччину», як твердять екзальтовані, але мало поінформовані опоненти.

Бо Августин Волошин у телеграмі празькій владі увечері 14 березня говорить про те, що уряд вимушений обрати незалежність у зв’язку з проголошенням самостійності Словаччини, яка це зробила ще в обід. Бо «в повітрі не можемо висіти», як образно висловився панотець-прем’єр-міністр у документальних кадрах. Адже Чехія із Закарпаттям не мала спільного кордону і залишалося лише два варіанти: незалежність або поглинання агресивною Угорщиною.

Опубліковані документи свідчать, що ініціатором кривавого протистояння 14 березня у Хусті була саме чеська армія, яка цілеспрямовано готувалася до виступу проти січовиків і лише чекала приводу, аби застосувати зброю.

Ще один міф, який розвіюють оприлюднені документи, про нібито серйозні розходження між урядом Карпатської України і керівництвом «Карпатської січі». Жодних протиріч не виявлено, навпаки – надруковані джерела підтверджують, що Августин Волошин завжди діяв в унісон із січовиками, навіть у складних обставинах 14–15 березня. Тож гадки про запланований путч, військовий переворот є лише особистими думками далеких від розуміння реальної ситуації людей.

Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року

Одна із книг історика Олександра Пагірі

Без сумніву, 469 документів із празьких архівів є унікальним джерелом для кращого пізнання політичної, міжнародної, економічної, військової ситуації на Закарпатті у 1938–1939 років. І це, ясна річ, далеко не весь масив, а тільки вибрані фрагменти. А якщо говорити загалом про міжвоєнне двадцятиліття, то архіви Чехословацької Республіки нашими істориками майже не опрацьовані, мовчимо вже про їхній переклад і оприлюднення.

Хто і коли це зробить – питання відкрите. А без цих джерел годі говорити про розуміння історії Закарпаття того часу. Недарма перший том згаданої праці цілком присвячений ґрунтовному аналізові опублікованого корпусу документів та докладним біографіям персоналій, про які йдеться.

Натомість Олександр Пагіря вже розпочав роботу над наступною книжкою – опрацювання документів про Карпатську Україну з польських архівів. І нічого дивного тут нема, адже Польща проявляла якнайпильнішу увагу до національного життя на Закарпатті, зважаючи на численну українську меншину на своїх теренах.

Зростання української руху в Чехословаччині автоматично вело до розгортання українства у Польщі. Тому польська держава вела активну діяльність на Закарпатті протягом усього міжвоєнного десятиліття. У подальших планах Олександра Пагірі – опрацювання німецьких, угорських, румунських, британських архівів. І лише після опублікування цих документів можна буде зриміше уявити собі повноту і складність процесів напередодні Другої світової війни.

А тим часом неопрацьованими залишаються навіть архіви на території самого Закарпаття. Бо знайти в нас сумлінного дослідника, який би особисто сліпав над документами, це як виграти в лотерею. Про що свідчать тридцять згайнованих років до виходу у світ «Карпатської України в документах другої Чехословацької республіки».

Історик Олександр Пагіря під час презентації книги «Між війною та миром: відносини між ОУН і УПА та збройними силами Угорщини (1939-1945» у Музеї книги і друкарства України. Київ, 5 червня 2014 року

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода