Радянський тур Джона Стейнбека і Роберта Капи в 1947 році – чи не найбільш знаковий візит західних діячів культури за всю історію колишнього СРСР. Американські письменник і фотограф приїхали за власною ініціативою. За два місяці вони відвідали Ленінград, Москву, Київ із навколишніми колгоспами, Сталінград і Грузію. Стейнбек увічнив поїздку в книзі «Російський щоденник», а знімки Капи стали для неї ілюстраціями.
В СРСР «Російський щоденник» видали щойно в перебудовні роки. Незабаром дослідники отримали доступ до деяких документів КДБ у цій справі. Зокрема, були опубліковані спогади, звіти і щоденники співробітників Всесоюзного товариства культурних зв’язків із закордоном Олексія Полторацького та Івана Хмарського, які супроводжували іменитих гостей. Так підтвердилися факти, які до цього були тільки припущеннями: Капа і Стейнбек побачили не стільки життя простих людей, скільки «потьомкінські села». Тому в «Російському щоденнику» можна знайти описи розкішних застіль у містах та колгоспах, але там немає нічого про голодні смерті селян і репресії.
Уся поїздка знаменитих американських гостей проходила під невсипущим контролем Міністерства держбезпеки (з 1946 колишній наркомат НКВС-НКДБ став міністерством і називався так до 1953 року, пізніше орган держбезпеки перейменували в КДБ – ред.). По-іншому в Радянському Союзі і бути не могло, та ще й на самому початку Холодної війни. Завдяки вище згаданому Хмарському ми, наприклад, знаємо, що шофер-лихач, що возив гостей по Грузії, насправді був чекістом.
Джон Стейнбек (праворуч) обіймає голову Спілки письменників України, драматурга Олександра Корнійчука. Стейнбек гостював у Корнійчука, а МДБ отримало зміст розмов письменника. Фото: Роберт Капа / Magnum Photos
Раніше не відомий документ про перебування Стейнбека і Капи в Києві і українських колгоспах зберігався в архіві Служби безпеки України.
«Спеціальне повідомлення про перебування в Україні американського письменника Стейнбека» підписане міністром держбезпеки УРСР Сергієм Савченком і адресоване начальникові Другого головного управління МДБ СРСР (контррозвідка) Євгенові Пітовранову. Фотографа Роберта Капу в назві не згадано. Документ на семи аркушах датований 31 серпня 1947 року. Донедавна він мав гриф «Цілком таємно».
«Забезпечені щоденним агентурним і зовнішнім спостереженням»
Починається повідомлення з огляду місць, які відвідали американці за дев’ять днів в Україні: музей, Києво-Печерська лавра, Софійський собор, партизанська виставка, базар, хлібзавод і два колгоспи в селах Київської області. До культурної програми входили і відвідування театру, і перегляд кінофільмів.
Стейнбек і Капа побували в гостях у голови республіканського Союзу письменників, драматурга Олександра Корнійчука. Крім самого господаря і американців, на обіді були присутні літератори Ванда Василевська (дружина Корнійчука), Натан Рибак, Юрій Смолич та Олексій Полторацький.
Цим місцям та подіям присвячені четвертий і п’ятий розділи «Російського щоденника» Стейнбека.
«Під час перебування в Києві Стейнбек і Капа були забезпечені щоденним агентурними і зовнішнім спостереженням, а також _______», – мовиться у документі МДБ.
Що криється за цим «також ______» – незрозуміло. Такі пропуски, в які можна було вписати текст від руки, в документах спецслужб зустрічаються досить часто. Це, мабуть, робили для того, щоб друкарки не почули те, що їм знати не належало – потрібні слова пізніше вписував від руки вже офіцер, який диктував їм. Зазвичай таким чином приховували прізвища партійних лідерів, яких лаяли в антирадянських листівках і написах на стінах. У повідомленні про Стейнбека і Капу пропуски так і не були заповнені, через що в цій історії стало на одну таємницю більше.
Далі йдуть короткі біографічні довідки про американців. Стейнбекові присвячено буквально пару рядків, а ось щодо минулого Роберта Капи – там знайшлися цікаві для МДБ нюанси. Він нібито стверджував, що народився на Закарпатті. (В наш час як місце народження фотографа зазвичай згадують Будапешт, хоча деякі джерела стверджують, що це було місто Надькапош, яке зараз називається Вельке-Капушани і розташоване в Словаччині, за декілька кілометрів від Закарпатської області України. Обидва міста на момент народження Капи входили до складу Австро-Угорщини – ред.). Згадано й перебування фотографа в Іспанії під час Громадянської війни. А ось того факту, що Роберт Капа – це псевдонім, а в дійсності його звуть Ендре Ерне Фрідман, у документі немає.
Стейнбека в повідомленні характеризують як людину мовчазну, замкнуту у собі – сам нічого не запитує, а на запитання відповідає неохоче. Капа, навпаки, на рідкість балакучий і намагається «усюди пролізти», зазначали чекісти. При цьому в МДБ провідну роль у тандемі відводили все одно Стейнбекові. Дії та висловлювання «балакучого» фотокореспондента майже не згадуються.
Тост за Сталіна
В МДБ були практично впевнені: письменник тільки говорить, що прибув в СРСР подивитися на життя простих людей і написати про це, а насправді ж виконує завдання американської влади і спецслужб.
Одним із безперечних доказів органи держбезпеки вважали зустріч Стейнбека з послом США відразу після прильоту в СРСР.
На думку чекістів, «урядові кола США» поставили за мету, «використовуючи становище Стейнбека як письменника і його політичний авторитет у Радянському Союзі, вести проамериканську пропаганду». За допомогою Стейнбека США мають намір виставити СРСР винуватцем загострення міжнародної ситуації, вважали в МДБ.
Але сам письменник пояснював, що у США по-справжньому антирадянські настрої має лише «невелика купка реакціонерів».
Ці слова Стейнбек сказав у бесіді зі співробітницею Управління організації капітального будівництва, яка за сумісництвом виявилася агентом МДБ «Александровою». У тій же розмові письменник назвав міністра закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова різким, а радянського посла у США (і майбутнього голову МЗС) Андрія Громика – грубим. А ось дипломатів Івана Майського і Костянтина Уманського (вже покійного) Стейнбек хвалив.
Американський гість протиставляв настрої пересічних людей і влади в СРСР: народ – миролюбний, верхівка – агресивна.
В СРСР іще з довоєнних часів добре знали роман Стейнбека «Грона гніву». Твір про важку долю американських фермерів часів Великої депресії підносили як ілюстрацію жахів капіталізму. Мабуть, радянська сторона очікувала почути від закордонного гостя щось схоже – але той заявив, що тепер фермерам у його країні живеться значно краще, а держава їм допомагає.
Не могли не привернути уваги МДБ і слова письменника про те, що Америка зобов’язана допомагати Європі, рятуючи таким чином саму себе.
Стейнбек не висловлював симпатій до відомих «прогресивних діячів» на Заході, як в СРСР називали прорадянських іноземців: Еліотта Рузвельта (сина Франкліна Рузвельта), Джона Прістлі та американських комуністів.
«Під час обіду у Корнійчука письменниця Ванда Василевська запропонувала тост за товариша ______, наголосивши, що ______ і народ – одне ціле», – повідомляє нам документ. Тут неважко зрозуміти, чиє ім’я пропущене – йдеться, звичайно ж, про Йосипа Сталіна. Стейнбек тост прийняв, але зазначив, що п’є «і за народ».
Ми не знаємо, хто переказав чекістам зміст застільної бесіди, але підозрювати можна як мінімум двох учасників того обіду в Корнійчука. По-перше, це Юрій Смолич – його українські дослідники Олег Микитенко та Сергій Тримбач ототожнюють із агентом НКВС-МДБ «Стрілою», який писав, серед іншого, доноси на кінорежисера Олександра Довженка. По-друге, це міг бути і сам Корнійчук, який згадується в іще одній історії з чекістами. У 1948-му він отримав лист від дружини відомого поета Володимира Сосюри Марії. Жінка розповіла йому про свою роботу на МДБ, просила про допомогу і благала не видавати її. Той не послухав і передав лист спецслужбі. Марію Сосюру за розголошення таємниці відправили в табори.
Динамо, поля і врожай
На думку МДБ, Стейнбек виконував роль не тільки пропагандиста, а й розвідника.
«Одночасно з цим Стейнбек повинен, перебуваючи в Радянському Союзі, вивчити політичний настрій народу і, мабуть, сільськогосподарський потенціал СРСР», – мовиться в документі.
Підтвердженням цієї версії визнали той факт, що Стейнбек був уже четвертим американцем, який у повоєнні роки приїжджав в СРСР і розумівся на питаннях сільського господарства, а також цікавився збором врожаю.
Запитань, як уже зазначали чекісти, Стейнбек не ставив, але після повернення з першого ж колгоспу знав, скільки в ньому тракторів, молотарок, динамо-машин (генераторів струму – ред.) і пшениці.
Підозрілий для держбезпеки вигляд мало і бажання американця після Києва вирушити на Поволжя і на Дон із їхніми полями, а не в промисловий Донбас.
Роберт Капа, на відміну від свого стриманого супутника, активно висловлював свої симпатії до СРСР. В МДБ вирішили, що його поведінка «нав’язлива і відверто лицемірна».
Фотограф насправді знає російську мову, але приховує це, припускали співробітники МДБ, які стежили за ним: «користуючись перекладачем, Капа відповідав на запитання часом раніше, ніж їх встигали перекладати, і явно реагував на сказане до перекладу».
Ніяких підтверджень того, що фоторепортер володів російською, у відкритих джерелах немає. Ось що пише Стейнбек у «Російському щоденнику»: «Капа опинився у своїй стихії, бо він говорить усіма мовами, крім російської. При цьому кожною мовою він говорить з акцентом іншої мови. Так, іспанською він висловлюється з угорським акцентом, французькою – з іспанським, німецькою – з французьким, а англійською мовою він говорить з акцентом, який не вдається впізнати. Російською Капа не говорить, але за місяць вивчив кілька слів, які теж вимовляв із якимось акцентом – мабуть, узбецьким».
Фото обкладинки: колгоспниця, яка збирає сіно в стіг. Роберт Капа / Magnum Photos
Радянські органи держбезпеки дуже не любили, коли іноземні гості фотографували бідних людей, старі будівлі або черги біля крамниць. Вважалося, що такі «тенденційні» знімки робляться на замовлення ворожих спецслужб і будуть використані в антирадянській агітації. Але з усіх українських світлин Капи лише дві здалися радянській стороні небажаними. На одному кадрі була зображена виснажена відвідувачка музею, на іншому – погано одягнена колгоспна родина, яка помпує воду насосом. Деякі негативи перед відльотом гостей були вилучені цензорами – але їх було небагато, найважливіші залишилися. Чи збереглися вилучені знімки – невідомо, в архівах СБУ їхніх слідів виявити не вдалося.
Цікавих для себе зв’язків двох американців із жителями України чекісти не виявили. У той же час вони перехопили якісь документи «підозрілого змісту», які в Києві отримав Капа. У повідомленні написано, що копії документів додаються, але в архіві (принаймні, у тій же справі) їх немає.
Після Києва двоє американців відвідали Сталінград і Грузію (щоразу через Москву). Немає сумнівів, що за ними спостерігали так само пильно до того моменту, поки вони не залишили країну, вилетівши з Києва до Праги. Що ще дізналося про іменитих гостей МДБ, поки що залишається таємницею. Очевидно, основний масив документів спецслужби про ту поїздку зберігається в Москві, і досі їх не розсекретили.
Послуги для ЦРУ
Наскільки виправданими були підозри МДБ? Чи справді Стейнбек із Капою працювали на спецслужби своєї країни, чи ж їхній випадок – один із прикладів «шпигуноманії», що загострилася з початком Холодної війни? Прямих доказів як першої, так і другої версій немає.
Американський дослідник Браян Кеннард у 2013 році випустив книжку під назвою «Стейнбек: Громадянин шпигун». Автор упевнений: знаменитий письменник працював на Центральне розвідувальне управління. Як один з аргументів він наводить два документи від 1952 року, отримані за його запитом в архіві ЦРУ.
Перший – це лист Стейнбека директорові спецслужби Волтерові Сміту. Він повідомляє про підготовку до тривалої (мінімум півроку) робочої поїздки: спочатку до середземноморського регіону, а потім до різних європейських країн. Письменник згадує, що був би радий надати корисну послугу Смітові і його організації в перебігу свого туру. Як наголошує Стейнбек, за кордоном він має багато спілкуватися з різними людьми. Очевидно, під послугою мається на увазі збір інформації. Лист наводить на думку про приятельські стосунки двох людей – письменник із задоволенням зазначає, що дізнався про поліпшення стану здоров’я співрозмовника.
Інший документ – це вже відповідь Сміта. Голова ЦРУ писав, що високо цінує пропозицію Стейнбека. «Ви дійсно можете допомогти нам, відкривши очі і вуха під час будь-яких політичних подій на тих територіях, на яких ви будете подорожувати, і, крім того, з будь-яких інших питань, які вам видаються важливими, особливо тих, які можуть пройти повз увагу у звичайних звітах», – пише він. Сміт пропонує зустрітися у Вашингтоні перед поїздкою письменника і докладніше обговорити співпрацю. Оригінал листа-відповіді кожен може побачити на сайті ЦРУ серед інших розсекречених документів часів Холодної війни.
Документів, пов’язаних із поїздкою Стейнбека в СРСР у 1947 році, в розсекреченому масиві немає.
Кеннард проводить паралель між тією поїздкою і візитом в СРСР, вважаючи, що саме з нього почалася співпраця письменника з ЦРУ. Особливо цікавий вигляд ця гіпотеза має, якщо знати, ким у 1947-му працював майбутній голова ЦРУ Волтер Сміт: він був тим самим послом США в Москві, з яким Стейнбек зустрівся після приїзду в Радянський Союз.
Back in the USSR
Через 16 років після тієї пам’ятної подорожі, восени 1963-го, вже отримавши Нобелівську премію з літератури, Джон Стейнбек повернувся в СРСР. Без Роберта Капи – той загинув в Індокитаї в 1954 році. У Києві американський гість зустрівся зі старими знайомими – Корнійчуком і Полторацьким. Судячи зі спогадів очевидців, урожай у колгоспах письменника більше не цікавив.
А ось організація, яка тепер називалася Комітетом держбезпеки при Раді міністрів СРСР, як і минулого разу, не зводила зі Стейнбека очей. Класик української літератури Олесь Гончар пізніше розповідав: коли американець прийшов до нього в гості, квартиру непрохано «окупували» «сексоти» і «соцреалісти в цивільному». На жаль, те, що цього разу розвідали чекісти, залишається загадкою – спогадів про про ту поїздку в архіві СБУ знайти не вдалося.
Повний текст «Спеціального повідомлення про перебування в Україні американського письменника Стейнбека» МДБ УРСР на семи аркушах:
«Спеціальне повідомлення про перебування в Україні американського письменника Стейнбека» МДБ УРСР
Оригінал публікації – на сайті «Настоящее время»
Над перекладом і оформленням матеріалу працювала Людмила Ваннек