Трохи сміливіший, ніж інші: яким пам’ятають Георгія Гонгадзе колеги та сучасники

Київ – 21 травня українському журналісту Георгієві Гонгадзе виповнилося б п’ятдесят. Він працював у газетах та на телебаченні, створював документальні фільми, заснував одне із перших успішних інтернет-видань «Українська правда», займався активізмом і політикою в Україні та Грузії. Майже двадцять років тому був убитий в Таращанському лісі. Трагедія фактично запустила протестний рух «Україна без Кучми». Радіо Свобода поспілкувалося з деякими відомими сьогодні діячами та медійниками, які особисто знали Георгія або на чию діяльнсть він вплинув, про те, як саме він змінив українську журналістику.

Євген Глібовицький, учасник Несторівської групи та Наглядової ради «Суспільного»

Євген Глібовицький

​Георгій був яскравим представником пасіонарної журналістики 90-х. Це були люди, що йшли в журналістику, бо вони не могли не йти в журналістику. Вони бачили свою місію в донесенні правди, бо правди бракувало в СРСР упродовж дуже багатьох років, і тоді сприйняття місії журналіста було дуже чорно-білим.

Гія був, напевно, одним із тих, хто сформував цей ринок. Розуміння стандартів не було. Для того, щоб ми знали, якими мають бути правила для журналістики, мала бути практика. І Гія був одним із тих, хто цю практику робив дуже яскравою, дуже виразною, дуже різноманітною. Він ішов туди, куди інші боялися йти. Він часто помилявся, але він був дуже щирим у своїх помилках, тобто це були так звані «чесні помилки». Він не закривав очі на ті речі, про які він точно знав, що вони були неправдою.

І я думаю, що в цьому плані Гія був одним із тих, хто доживши до старшого віку, залишився максималістом і нонконформістом. Я думаю, що якби він був живий, то ми би з ним до стертої клавіатури сперечалися на Facebook. Я думаю, що він був би одним з тих, хто вимагав би меншої відстороненості журналістів від журналістики. Але точно ми цього ніколи не будемо знати.

Наталія Лигачова, голова громадської організації «Детектор медіа»

Наталія Лигачова

​Те, що найбільш важливе, що привніс Георгій, це ось така сміливість, і я б сказала – в хорошому сенсі – відчайдушність.

Він не був моїм близьким другом, але я його знала ще з того часу, як він працював в «Інтерньюзі», робив кілька програм, зокрема, економічну програму «Параграф» і ще якісь проекти. Потім ми зустрічалися з ним, коли він почав працювати на радіо «Континент».

Він був завжди по-особливому сміливим: завжди трохи більше, ніж інші. Я тоді працювала у також опозиційному виданні – газеті «День», ми також могли собі дозволити критикувати владу. Але навіть на нашому тлі Георгій виділявся тим, що він брав такі теми, до яких було складно долучитися навіть опозиційним журналістам. І це найперше, що згадується про нього.

Водночас, він знав собі ціну, знав, що він – класний журналіст, красивий молодий хлопець, врешті-решт, батько двох дітей, але у нього зовсім не було «зіркової хвороби». Це те, що його вирізняло з-поміж інших, і до речі, зараз вирізняє серед багатьох молодих медійників, які дуже швидко разом із якоюсь відомістю підхоплюють і «зіркову хворобу». Ось Георгій був абсолютно простим, і це в ньому одразу привертало увагу: сміливіть, увага до людей і відсутність будь-якої пихи.

Юрій Луканов, медіаексперт, колишній очільник Незалежної медіапрофспілки

Юрій Луканов

​З Георгієм ми були знайомі особисто. Гонгадзе фактично створив перше інтернет-видання, яке стало впливовим в Україні. Він був розкутим чоловіком, яскравим журналістом, який вів телепередачі, який не боявся ставити гострі запитання можновдадцям. Але при цьому, в принципі, він сам не займався якимись розслідуваннями.

Фактично він став жертвою інтриг – так усе виглядає – з метою не допустити руху України на захід. І це – трагічна ситуація. Але добре, що і громадянське суспільство, і зацікавлені деякі політики домоглися того, що знайшли виконавців, організаторів цього вбивства. Але щодо замовників, то це питання – дуже складне, як мені здається. Хтось киває на Кучму, але я думаю, там все набагато складніше.

Лариса Денисенко, письменниця, журналістка, юристка

Лариса Денисенко

​Я особисто знала Гію. Колись навіть у телефоні він у мене був записаний не як «Гія», а вперше він у мене був записаний як «Жора преса». Тому що тоді ми з ним займалися достатньо молодим і амбітним політичним блоком «Вперед, Україно». Я займалася юридичними питаннями, Гія займався пресою, і я просто пам’ятаю, що ми були обидвоє ідеалістичними людьми. Ми бачили, що потрібно щось змінювати. Були дуже впертими, сперечалися часто, обмінювалися своїм хай не таким вже й великим на той час досвідом.

Як мені здається, він просто запустив у журналістську кров оцю пасіонарність і нескорення обставинам. Я от бачу, як багато моїх молодих колег відстоюють своє бачення, говорять сухими цифрами аналітики і не спекулюють на емоціях, але намагаються віднайти нову мову оповіді, щоб більше людей розуміли, що відбувається у країні. Хоча це дуже важко.

Я належу до правозахисної журналістики, і я бачу ці спроби, часом – досить успішні, говорити про права людини зрозуміло для дітей, для людей, що працюють в різних сферах. І не йдеться про спрощення, а використання нових форматів і нових стилів.

В’ячеслав Піховшек, телеведучий Newsone

В'ячеслав Піховшек раніше вів програму «Епіцентр» на 1+1, в ефірі якої Георгій Гонгадзе дискутував з Леонідом Кучмою

Не він особисто змінив (українську журналістику – ред.), але події після його смерті показали багатьом людям, наскільки ця професія є безпечною або небезпечною.

Ми побачили два принципові моменти. По-перше, що можуть зробити з журналістом. У даному випадку ми не знаємо мотивів до кінця, ми у цьому не впевнені, але ми знаємо, що це зробили з журналістом. Другий урок – хто і як це може використати у своїх інтересах, як у даному випадку конкретно це використовували геополітичні центри впливу.

Якщо ви уважно проаналізуєте логіку тодійшнього Державного департаменту США – Річарда Баучера, посла Марі Йованович, вона тоді була заступником шефа місії в Україні, то ви побачите сплеск критики щодо тодішнього президента України Леоніда Кучми. Він сходить нанівець, коли Україна відправляє свій батальйон у складі місії в Іраку.

Ми побачили з іншого боку, як цю ситуацію використала Росія. Після «французької розсадки» на саміті НАТО у Празі, коли було змінено під Кучму розсадку за французьким алфавітом. Тоді Росія здобуває більше впливу в Україні на тодійшнє керівництво.

Окрім того, ми пригадуємо тодішні акції тодішньої опозиції, рух «Повстань, Україно» – з тієї ситуації українська влада виходить максимально ослабленою.

Сергій Томіленко, голова НСЖУ

Сергій Томіленко

​Я Гонгадзе особисто не знав, але ми ведемо список журналістів, які за часи незалежності загинули, виконуючи професійний обов’язок, і є меморіальна дошка на будівлі Спілки журналістів.

Ми порушуємо на міжнародних майданчиках питання справедливості у плані розслідування убивств журналістів, зокрема – Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми вважаємо і наші партнери з Міжнародної федерації журналістів переконані, що все одно допоки не покарані замовники убивства Георгія Гонгадзе, українські журналісти не можуть почуватися в безпеці і справедливість не відновиться.

Ми повторюємо заклики до української влади продовжувати розслідування. Водночас, ми розчаровані втратою довіри до офіційного розслідування вбивства Павла Шеремета і браком політичної волі проводити ефективне розслідування.