Як Україна реагує на 300 випадків переслідування журналістів у Криму

Київ – Близько 300 випадків переслідувань журналістів і блогерів у Криму після анексії зафіксували представники «Кримської правозахисної групи». Йдеться про затримання, катування і тиск на журналістів та блогерів, обшуки у них та їхніх родичів, блокування сайтів, закриття редакцій. Українська прокуратура Криму готується передати до суду перші справи за цими фактами. Тим часом, на переконання правозахисників, цього недостатно – і реакція України та світу на ці випадки має бути системною.

Толерування насильства щодо журналістів – одна із основних складових інформаційної війни у Криму, переконана дослідниця «Кримської правозахисної групи» Ірина Сєдова. За її даними, за п’ять років зафіксовано понад 300 випадків тиску на журналістів на анексованому півострові.

Ірина Сєдова

«Наприклад, у 2019 році затримали громадянських журналістів «Кримської солідарності» Ремзі Бекірова та Османа Арифмеметова і посадили їх за ґрати. Їм зараз за сфабрикованою справою щодо тероризму загрожує вирок аж до довічного ув’язнення. Просто за те, що вони робили журналістські матеріали, блогерські, у себе на фейсбуці, вони знімали суди над мусульманами, кримськими татарами. Тобто вони стали журналістами тільки тоді, коли почалися ці переслідування. Вони таким чином намагалися захистити свою релігію, свій народ. І зараз вони у в’язниці, а координатор «Кримської солідарності» за такими ж звинуваченнями теж у в’язниці», – зауважує правозахисниця.

Як в Україні розслідують злочини проти медійників у Криму

Тим часом, українська прокуратура Криму здійснює процесуальне керівництво у більш ніж 50 провадженнях, пов’язаних із порушенням прав професійних журналістів і блогерів, говорить представник прокуратури АРК Вадим Лушпієнко.

«На сьогодні жодне з цих проваджень не передані до суду,але найближчим часом ми плануємо щодо Миколи Семени (журналіст проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії – ред.) у ході досудового розслідування почати процедуру спеціального досудового розслідування (що дозволяє засудити особу заочно, якщо її визнано винною – ред.), і після цього передати цю справу до суду», – зазначив прокурор у відповідь на запитання Радіо Свобода.

2017 року Микола Семена був засуджений в анексованому Криму до двох із половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки і забороною займатися публічною діяльністю

За його словами, у справі Семени оголошено підозру за статтею про порушення недоторканності житла слідчому-криміналісту незаконно утвореного управління ФСБ у республіці Крим, а також судді сімферопольського суду – про порушення права журналіста на справедливий суд, усі підозрювані оголошені у розшук.

Як розповів Лушпієнко, серед інших, розслідуються справи про проведення незаконних обшуків у журналістки Анни Андрієвської та щодо порушень прав журналістки Наталії Кокоріної.

Різницю у кількості випадків, порівнюючи зі статистикою «Кримської правозахисної групи» Вадим Лушпієнко пояснює тим, що в одному провадженні може йтися про декілька епізодів порушень щодо журналістів.

Як ці справи представлені перед міжнародними органами

Правозахисники закликають постраждалих від порушення свободи слова у Криму звертатися до українських правоохоронців і – за потреби – до Європейського суду з прав людини.

За підрахунками адвоката «Регіонального центру прав людини» Сергія Зайця, всього у контексті анексії Криму там зараз може бути до трьох сотень звернень. Точної цифри назвати він не може. Каже: ЄСПЛ застосовує до цих справ принцип конфіденційності, тому чого саме стосувалися звернення, на широкий загал не повідомляють.

За словами Зайця, він із колегами особисто подали більш ніж 5 звернень щодо свободи вираження поглядів на анексованому півострові.

«У нас дуже багато говориться про порушення свободи слова з боку Росії у Криму. Але насправді дуже часто це залишається лише балачками. Поговорили, поспівчували одне одному – і так і залишили. Із цим дуже складно примусити працювати, зокрема, європейських політиків і міжнародні інституції.

Міжнародні інституції, все ж таки, переважно працюють із фактами, які встановлені, які доведені. Для того, щоб порушення на окупованій території дійсно були визнані як такі, необхідно, щоб за допомогою міжнародних юридичних інституцій це було доведено. Це ЄСПЛ, комітет ООН з прав людини та інші. Це та ситуація, коли проти Росії висувається офіційне обвинувачення за порушення взятих на себе зобов’язань за міжнародними договорами», – зазначає юрист.

Сергій Заєць

Як приклад, він наводить відсутність звернень до ЄСПЛ через незаконну вимогу перереєстрації ЗМІ у Криму після анексії та перерозподіл частот.

Що рекомендують правозахисники

Україна та міжнародні інституції повинні діяти спільно у цій ситуації, переконана голова правозахисного центру «Зміна» Тетяна Печончик.

«По-перше, дуже важливо, щоб правозахисні організації, які досі мають можливість працювати в окупованому Криму, продовжували документувати злочини проти журналістів і передавали їх до міжнародних організацій, у чий мандат входить свобода слова і захист прав журналістів, – таких як ООН, ОБСЄ та Рада Європи», – каже вона.

Важливим також правозахисниця називає початок проваджень щодо злочинів у Криму, тут, на материковій Україні, а також звернення до міжнародних судів.

Тетяна Печончик

«Незважаючи на те, що немає доступу до цієї території, ряд слідчих дій все одно можна проводити і таким чином давати сигнал для людей, які переслідують [журналістів] за вираження поглядів у Криму, що прокуратура стежить за цими справами, і для них не буде безкарності», – пояснює Печончик.

Окрім того, вона закликає країни-союзниці України запроваджувати персональні санкції щодо конкретних осіб, відповідальних за порушення прав журналістів та придушення свободи слова у Криму.

2 листопада ООН запровадила Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів. За оприлюдненими цього року оцінками спостерігачів від Freedom House, Україна залишається «частково вільною» країною, а її окупована Росією частина Крим отримала статус «невільної» території. При цьому рівень свободи слова в анексованому Криму оцінюється гірше, ніж на материковій частині Росії.