У понеділок, 27 липня, в Криму відбувся похорон трирічного Муси Сулейманова – сина фігуранта другої сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір» Руслана Сулейманова. Правозахисники називають переслідування Сулейманова, як і інших кримчан, затриманих у «справі Хізб ут-Тахрір», політичним. Тіло Муси Сулейманова знайшли напередодні, після двох днів пошуків. За версією російського МВС, хлопчик потонув після падіння у вигрібну яму під будинком.
Батько Муси був затриманий після масових обшуків у Криму в березні 2019 року, і відтоді відповідальність за утримання сім’ї з шести осіб лягла на дружину Руслана Ельзару. Кримськотатарський активіст Руслан Сулейманов – один із більш ніж 80 кримських мусульман, яких російська влада звинувачує за терористичною статтею через участь у забороненій у Росії організації «Хізб ут-Тахрір». Міжнародний правозахисний центр «Меморіал» вважає фігурантів цих справ політичними в’язнями, проте влада Росії з цією оцінкою не згодна. «Кримськотатарський ресурсний центр» випустив спеціальну заяву, в якій висловив думку, що «всі особи, причетні до очевидно неправомірного тримання Руслана Сулейманова в місцях несвободи і до тиску на його сім’ю, – також, безумовно, причетні і до трагічної загибелі його сина». Про те, як загибель дитини висвітила проблеми підтримки кримських ув’язнених і їхніх сімей, ішлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Кримська правозахисниця Лутфіє Зудієва розповіла Крим.Реалії, як відбувся похорон хлопчика.
«За різними даними, в ньому взяли участь від 5 до 6 тисяч осіб – і це з урахуванням того, що понеділок – робочий день і багато хто не міг приїхати. Атмосфера була напружена, і, в першу чергу, це пов'язано з тим, що всі глибоко переживають загибель цієї дитини. Кожен сприймає Мусу як власного сина, і серед кримських татар зараз говорять, що він став нашою спільною дитиною – та й не тільки для кримських татар. Зрештою, Муса був сином політв’язня, і дуже багато хто чекав, що слідча група управління ФСБ Росії у Криму все ж таки виявить акт людяності, відпустивши Руслана Сулейманова хоча б на годину попрощатися з сином. Але, на жаль, цього не сталося, і замість нього малюка в останню путь проводжали сотні людей, які приїхали з різних міст Криму», – каже вона.
Лутфіє Зудієва
Лутфіє Зудієва підкреслює, що в пошуках зниклого хлопчика брали участь кримчани різних національностей.
«До речі, навіть представники пошуково-рятувального загону, які працювали разом із волонтерами два дні, сказали, що за багато років роботи вперше бачать такий рівень самоорганізації і єдності. У людей було величезне бажання допомогти, вони проходили пішки багато кілометрів, поверталися, відпочивали і знову йшли. Думаю, що ми всі запам’ятаємо цей досвід і те, що все це сталося не просто так. Звичайно, сім’я перебуває у важкому психологічному стані. Коли російські правоохоронні органи теж підключилися до пошуків, то через те, що це маленька дитина, вони відпрацьовували зовсім різні версії його зникнення. Крім побутової, крім версії про викрадення вони також розглядали версію про навмисну провокацію родичів із метою привернути увагу до ситуації з Русланом Сулеймановим», – каже правозахисниця.
Your browser doesn’t support HTML5
«Жалобний день для всього Криму». Прощання з Мусою Сулеймановим (відео)
За даними Лутфіє Зудієвої, в першу ніч після зникнення Муси російські силовики відвезли його матір на допит із використанням детектора брехні.
«Сподіваюся, що слідчі задовольнилися результатами і що цього буде достатньо, щоб відвести будь-які, навіть теоретичні підозри щодо вбитої горем матері, яка всі ці дні сидить на заспокійливих. Раніше ця сім’я пережила вже два обшуки в своєму будинку, причому досить агресивних. У них заарештували двох синів, а зараз загинув малюк. Я дуже хвилююся за наслідки для здоров’я членів цієї сім’ї від таких трагічних подій, що сталися буквально протягом одного року. Ми також схвильовані станом самого Руслана Сулейманова, у якого виявлені дифузні зміни в серці. Він скаржився на біль, і ми хвилюємося, що ці новини можуть згубно позначитися на його здоров’ї», – каже Зудієва.
Організація «Хізб ут-Тахрір» внесена до списку терористичних і заборонена у Росії, яка анексувала Крим у 2014 році і тепер незаконно насаджує свою заборону й на українському півострові, хоча в Україні організація діє легально. Ніхто з фігурантів так званих «справ Хізб ут-Тахрір» у Криму не визнає своєї провини – всі вони наполягають, що мова йде про політичне переслідування, про переслідування за релігійною ознакою. Міжнародний правозахисний центр «Меморіал» вважає Руслана Сулейманова – так само, як і ще кілька десятків кримських мусульман, фігурантів схожих справ, – політичними в’язнями. Лутфіє Зудієва нагадує, що вже після перших арештів активісти організували підтримку для сімей, які залишилися без годувальників.
Координатор проєкту «Кримське дитинство», а також дружина політв’язня Сейрана Салієва Муміне Салієва додає, що ця ініціатива підтримки і розвитку дітей кримських політв’язнів остаточно оформилася в жовтні 2017 року.
«Тоді в Бахчисараї пройшла друга хвиля масових обшуків, під час якої заарештували і мого чоловіка. Тоді кількість дітей політв’язнів наблизилася до цифри 100, і це дуже сильно вдарило по мені – я сама мати чотирьох дітей. Це найбільш беззахисні істоти, які в такій ситуації страждають найбільше. Це діти, які бачили своїх батьків на підлозі в наручниках, у їхні будинки вривалися озброєні люди, виламуючи двері й вікна – і це має для них важкі наслідки. Вони потребують турботи, реабілітації й адаптації до нових реалій. Нам надали величезну підтримку педагоги, психологи-вихователі, і ми стали щомісяця зустрічатися з дітьми і проводити різноманітні інтелектуальні заходи, тренінги, майстер-класи, екскурсії. Муса Сулейманов теж активно відвідував їх», – розповідає вона.
Муміне Салієва
У проблеми кримських політв’язнів є і український внутрішньополітичний вимір. Голова «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігор Котелянець нарікає на те, що питання допомоги політв’язням та іншим жертвам російської агресії з боку української держави досі не зведені до єдиного алгоритму.
«Наша проблема номер один: у законодавчому полі так і не врегульовані статуси політв’язня, військовополоненого і заручника. Існує законопроєкт про правову і соціальну допомогу політв’язням і військовополоненим. Він був розроблений торік спільно з нами, з Міністерством ветеранів, презентований у листопаді, але його досі не внесли з Офісу президента до Верховної Ради. Нам не відомо, чому так вийшло, чому в цьому випадку не спрацював парламентський «турборежим». Цей законопроєкт юридично визначає, хто політв’язень, військовополонений або заручник у результаті російської агресії, і гарантує цим людям правовий і соціальний захист держави. Раніше всі ці питання були суто в політичній площині. Грубо кажучи, влада починала щось робити тільки стосовно «розпіарених» політв’язнів», – звертає увагу активіст.
Ігор Котелянець
На думку Ігоря Котелянця, законодавчо закріплені зобов’язання держави означали б, що влада допомагатиме всім політв’язням, незалежно від запитів суспільства.
«Уже ухвалена постанова Кабінету міністрів, згідно з якою сім’я політв’язня має право на матеріальну допомогу в 100 тисяч гривень на рік. Це гроші на адвокатів, на посилки і таке інше. Цього року родичі поки ще жодного разу не отримали таку допомогу від держави, більше того, Мінреінтеграції, створене на основі Мінветеранів, досі не почало розгляд заявок від родичів. Так що ми хотіли б відновлення комунікації з Офісом президента, яка чомусь припинилася з початку року. Ми хочемо, щоб Офіс президента звітував, які дії вони роблять для звільнення політв’язнів», – додає Котелянець.
Народний депутат із фракції «Слуга народу», член парламентського комітету з питань деокупації Неллі Яковлєва вважає, що швидкому розглядові законопроєкту про підтримку політв’язнів та їхніх сімей завадила коронавірусна пандемія.
«Поки перспективи його розгляду оцінити складно. Це пов’язано, в першу чергу, з коронавірусним періодом, коли Рада працювала на позачергових засіданнях, і накопичилася низка питань, відсунених на безрік. Сподіваюся, що все-таки з вересня процес піде, враховуючи, що ми вважаємо цей законопроєкт першочерговим. Проблема політв’язнів і захисту їхніх сімей досить дискусійна з точки зору права. Якщо ми надаємо преференції на законодавчому рівні, то виникає питання їхньої реалізації. Адже це може залежати від певних правил гри, які встановлюють неформальні суб’єкти. Інакше кажучи, це радше,питання політичних переговорів, у тому числі в рамках Тристоронньої контактної групи і за дипломатичними каналами. Тобто у мене є сумніви в тому, що преференції дадуть цим людям реальний захист», – заявляє депутатка з владної партії.
Головне завдання української влади на міжнародній арені – привертати увагу різних країн та інститутів до долі, в тому числі, і кримських політв’язнів, переконана перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар.
«Це багатовимірне питання. Ми порушуємо питання підтримки політв’язнів-громадян України на багатьох міжнародних майданчиках. Так, 1 липня ми провели перше засідання Платформи міжнародної дії за звільнення українських політв’язнів Росією. Це була спроба об’єднати різних гравців, які захищають людей і «в полі», в Криму, і тут, на рівні органів влади і правозахисних організацій. Платформа покликана координувати зусилля, особливо з огляду на те, що ключовою для підтримки політв’язнів залишається публічність. Коли про них говорять в ООН, у Раді Європи, в ОБСЄ, на рівні Європарламенту, це дозволяє нам розраховувати на те, що принаймні умови тримання наших громадян у російських в’язницях або в окупованому Криму будуть більш-менш пристойними», – наголошує урядовець.
Еміне Джеппар
Еміне Джеппар вказує на те, що минулого тижня МЗС України оголосило безстрокову кампанію підтримки громадянських журналістів – кримських татар, які стали працювати замість класичних незалежних ЗМІ на тимчасово окупованій території півострова, так що згодом деякі з них поповнили ряди політв’язнів.
«Один із таких журналістів – саме Руслан Сулейманов – батько загиблого Муси. Я не хочу видавати всі наші плани, скажу лише одне. Йдеться про інститут менторства, коли про цих людей говорили б авторитетні світові діячі, через яких ці історії можна доносити до більш широкого кола людей. Ключове завдання МЗС – надавати їм максимальної публічності. Ця логіка дійсно працює: коли про таких людей говорять, окупант не дозволяє собі виявляти до них нелюдське ставлення», – каже вона.
Еміне Джеппар висловлює сподівання на те, що в результаті переговорів між Україною і Росією будуть ухвалені рішення, які дозволять звільнитися таким політв’язням, як Руслан Сулейманов. Втім, перша заступниця міністра каже, що прямо зараз не вважає коректним докладно коментувати прогрес у переговорному процесі і робити прогнози з цього приводу.