Майже п’ятирічна війна на сході Хорватії завершилась мирними переговорами та виборами, які відбулись 1997 року. Саме після них Подунав’я остаточно повернулось до складу держави на правах звичайного регіону. Хто отримав право голосувати на непідконтрольних територіях і як вдалося не привести до влади відвертих сепаратистів – журналісти Радіо Свобода дізнавались в організатора тих доленосних для Хорватії виборів.
Зустрітись з Ловре Пейковичем нам допомагають співробітники Посольства України в Хорватії. У цій будівлі він частий гість, бо консультує українських урядників.
Ловре Пейкович під час спілкування з журналістами Радіо Свобода. Загреб, Хорватія.
Під час мирної реінтеграції Східної Славонії, яка тривала з 1995 і по 1997 рік під егідою ООН, Ловре займався біженцями, а ще – організацією виборів на непідконтрольних Загребу територіях. Тепер це вже історія, яку приємно згадувати, однак яку надзвичайно важко було написати.
«Я маю зізнатися, що спочатку на столі лежав документ, який змушував нас визнати фактично державу всередині держави. Вся Хорватія мала її фінансувати, вони б там мали власні закони, лише своєї армії і зовнішньої політики не мали б. Ми цю вимогу відкинули і провели військову операцію і сербська сторона усвідомила: або вони підуть на мирні переговори, або втратять все», – саме успішна військова операція посилила переговорні позиції хорватів, переконує Ловре Пейкович.
Ввечері – хорватські паспорти, зранку – голосування
Коли стартувала підготовка до виборів на неконтрольованих територіях, ніхто навіть не уявляв – скільки та й взагалі кому доведеться видавати паспорти Хорватії.
Адже за роки окупації етнічний склад регіону досить сильно змінився – на Подунав’я переїхало чимало нових мешканців.
Напередодні виборів офісом ООН у Вуковарі було видано десятки тисяч паспортів Хорватії місцевим сербам. Після цього вони отримали право голосувати. 16 лютого 1997 року.
На нас тиснула міжнародна спільнота, щоб ми дозволили проголосувати усім мешканцям окупованих територій – навіть тим, які переселились туди з Боснії та Сербії
«На нас тиснула міжнародна спільнота, щоб ми дозволили проголосувати усім мешканцям окупованих територій – навіть тим, які переселились туди з Боснії та Сербії. Але, мушу сказати, що загалом це не вплинуло на результати виборів», – переконує ексурядник.
Щоб збалансувати результати виборів Ловре зробив все можливе, щоб по всій Хорватії й переселенці теж змогли проголосувати від імені свого окупованого міста. Вигнанців розшукували навіть на маленьких хорватських острівцях.
Серби у місті Вуковар протестують проти проведення місцевих виборів під егідою ООН, після котрих регіон повернеться до складу Хорватії. 8 березня 1997 року
«Наприклад, біженцю з міста Вуковар, який жив на острові Корчула – він там був один єдиний вуковарець – ми теж надали можливість проголосувати, як мешканцю Вуковара. Я, власне, організовував такі голосування. Мені буквально доводилось роздруковувати списки переселенців, шукати їх, ставити печатки на бюлетенях, на тисячах бюлетенів. Але, вибори ми провели», – розповідає Ловре.
Однак, міжнародна спільнота наполягала, що треба дозволити також і жителям окупованих територій голосувати від імені своїх міст в інших регіонах Хорватії.
Міністр квазідержави «Республіка Сербська Країна» Воїслав Станіміровіч кидає свій бюлетень до урни. 13 квітня 1997 року. Одразу після виборів сепаратистська республіка остаточно перестане існувати.
Мої люди буквально обійшли всю територію окупованого Подунав’я і зробили перепис населення. Уявіть собі – вийшов реєстр у 25 тисяч осіб
«Приміром, серб з міста Кнін переселився в окупований Вуковар. І от ми мали надати йому дві можливості – або проголосувати за місто Кнін, або за Вуковар. Мої люди буквально обійшли всю територію окупованого Подунав’я і зробили перепис населення. Уявіть собі – вийшов реєстр у 25 тисяч осіб», – згадує організатор виборів.
Вибори «під дулами автоматів»
Під час організації та проведення виборів хорватським урядникам доводилось приїжджати буквально у зону збройного конфлікту та ризикувати власним життям. Напередодні волевиявлення поблизу міста Вуковар застрелили бельгійського військового з миротворчої місії ООН.
Напередодні виборів поблизу міста Вуковар був застрелений бельгійський солдат з миротворчої місії ООН Олів’є Госсі. У церемонії прощання беруть участь й українські миротворці під національними стягами. 2 лютого 1997 року.
Окрім небезпеки під час організації виборів був ризик, що люди їх попросту проігнорують.
Все це величезні процеси, які вимагають складної логістики – треба було добряче попрацювати, запустити машину інформування, щоб це все дійшло до людей, щоб люди зрозуміли, захотіли голосувати
«Все це величезні процеси, які вимагають складної логістики – треба було добряче попрацювати, запустити машину інформування, щоб це все дійшло до людей, щоб люди зрозуміли, захотіли голосувати, прийшли і зареєструвались. І це все ми робили у супроводі озброєного конвою. Українські воїни нас захищали, російські, а ще – пакистанські», – за словами Ловре, сербське населення з непідконтрольних територій найбільш спокійно сприймало миротворців з колишніх радянських республік.
За день до місцевих виборів серби вивозять тракторами свої речі, залишаючі Східну Славонію. Чимало мешканців непідконтрольних територій боялись репресій після реінтеграції регіону назад до складу Хорватії. 12 квітня 1997 року.
Зміни до Конституції
Після мирного повернення земель у Хорватії ухвалили декілька законів. Сьогодні тутешні серби, угорці, італійці та роми мають потужні національні об’єднання, які фінансує держава. А в парламенті гарантовано засідають представники нацменшин.
«Вони мають право на вісім своїх депутатів у парламенті. З них троє можуть представляти сербів. Цей закон досі викликає дуже різку реакцію суспільства, бо породжує відчуття, ніби перемогла не Хорватія, а інша сторона.
Серби у хорватському місті Вуковар розклеюють плакати просербської партії. 6 квітня 1997 року.
Я вважаю, що завдяки мирній реінтеграції перемогли всі. Не було жертв – ані людських, ані матеріальних
І дотепер у Хорватії часто говорять – може, краще було б повернути ті землі військовим шляхом? Тоді б точно було зрозуміло – хто переможець, а хто переможений. Але, я вважаю, що завдяки мирній реінтеграції перемогли всі. Не було жертв – ані людських, ані матеріальних. Це не футбол, де є рахунок і хтось програє, а хтось виграє. Мирна реінтеграція дозволила спільне життя.
Сьогодні я є членом робочої групи з питань співпраці між Україною і Хорватією. Ключовим питанням реінтеграції я вважаю саме проведення в окупації виборів. Тому що все в кінці кінців завершується вільними, демократичними виборами», – переконаний Ловре Пейкович.