Повернути окуповані території зможе лише сильна влада у Києві – Ігор Лосєв

В українських ЗМІ, у виступах політиків і громадських діячів можна часто прочитати і почути «алармістські» повідомлення про те, що Україна щодня втрачає своїх громадян на окупованих територіях ОРДЛО. Про Крим чомусь мовчать, хоча там ці процеси відбуваються швидше і потужніше.

Нам розповідають, що ще трохи і Україна втратить своїх громадян назавжди, бо вони під окупацією асимілюються (цікаво, чому за 22 роки перебування в складі України вони не асимілювалися, а тепер з ними це так швидко відбувається?), забувають про Україну, вже виросло покоління дітей, котрі про Україну не пам’ятають, вона для них є абстрактним поняттям.

Справді, в ОРДЛО геть знищена українська освіта (її доведеться відновлювати з нуля), фактично заборонена українська мова (нею припинено викладання в усіх навчальних закладах на окупованих територіях), створено багато проросійських організацій, – такі як «Юнармія» у Криму і на контрольованій Російською Федерацією частині Донбасу, – завдання яких полягає у вихованні в середовищі тамтешньої молоді патологічної українофобії і граничного мілітаризму. Себто з усіх тих людей штучно роблять підданих путінської держави. Саме з такою метою в ОРДЛО масово роздають російські паспорти.

Російська пропагандистська машина на тих теренах працює з величезним навантаженням. І йдеться не лише про пропаганду: усе повсякденне життя підганяється під російський копил, від московського часу до рублів в обігу.

Правильні оцінки, неправильні висновки

Усі ці заяви і викриття українських журналістів і політиків є абсолютно правильними і справедливими там, де вони торкаються ситуації на окупованих землях України. Проте висновки з цих правильних тез робляться цілком хибні й шкідливі.

Дехто говорить, що території, де проживають люди під контролем угруповань «ЛНР/ДНР», уже настільки інтегрувалися в Росію, що з цим треба змиритися і не намагатися їх повернути. Але більше прихильників того, що треба негайно на будь-яких умовах (себто на російських), щоб не втратити своє населення, повертати ОРДЛО в Україну.

Таке повернення на неукраїнських умовах не покращать ситуацію там і в цілій Україні, а суттєво, може, навіть катастрофічно ситуацію погіршить. Адже мета Москви, і це демонструє вся її політика, полягає в тому, щоб ОРДЛО формально належали Україні (як колись УРСР вважалася «суверенною соціалістичною республікою» у складі СРСР, не маючи де-факто жодного суверенітету), а насправді абсолютно ці території контролювалися Кремлем.

Що очікує Україну, якщо РФ встромить в її територію свій озброєний загін, своє військове угруповання в особі «ДНР/ЛНР»?

Щодо побоювань українських діячів стосовно асиміляції українських громадян в ОРДЛО: а хіба Росія дозволить Україні в присутності російських регулярних і колоніальних військ провести там культурну, інформаційну і мовну деасиміляцію?

Такі «алярми» тільки підтримують капітулянтські тенденції в Офісі президента на Банковій, бо там постійно шукають виправдання своїм не дуже патріотичним діям, своїм поступкам агресору за рахунок інтересів України. Банкова намагається прищепити громадській свідомості думку, що реінтегрувати українські землі можна і без їхньої деокупації.

Звідси й дрімучі тези про вибори в ОРДЛО під кулеметами російських «зелених чоловічків» і регулярної армії РФ. Начебто вибори самі по собі є сутністю демократії та законності. (Голова Офісу президента України Андрій Єрмак заявив, що український план мирного врегулювання для Донбасу передбачає місцеві вибори на нині окупованих територіях регіону – але як кінцевий етап цього плану, і тільки після відновлення контролю України над її кордоном із Росією на цій ділянці, – ред.).

Чи можлива реінтеграція без деокупації?

Українців увесь час вводять в оману, розповідаючи казки про те, що починаючи торгівлю з ОРДЛО, співпрацюючи з тими районами в різних сферах, максимально сприяючи поїздкам людей, можна здійснити реінтеграцію під контролем ворожих військ. Це неможливо, абсолютно нереально.

А що можливо? Можливо сприяти легітимізації угрупованням «ДНР/ЛНР», наданню їм можливості утвердження маріонеткової державності з претензіями на визнання і замороженню ситуації на невизначений час. А ще втраті інтересу світової громадськості до того, що відбувається на сході України.

Москва буде дуже охоче використовувати угруповання «ДНР/ЛНР» для загострення на фронті у потрібний їй час. Єдина можливість, коли РФ піде на передачу офіційному Києву контролю над ОРДЛО, це тоді, коли виникне ситуація, сприятлива для дестабілізації і хаотизації цілої України з наступною ліквідацією української державної незалежності. Тільки як «троянський кінь», і ніяк інакше…

Тому всі розмови про реінтеграцію без деокупації треба облишити. «Не дуріть самі себе», як закликав Тарас Шевченко. Передані на умовах Кремля ОРДЛО, де Україні не дадуть жодного кроку ступити, швидко перетворяться на потужний антиукраїнський центр для всіх аналогічних сил, ЗМІ, партій і організацій на материковій Україні. І може статися так, що не ОРДЛО ввійдуть до складу України, а Україна ввійде до складу ОРДЛО… Згадаймо, як у 1919–1920 роках відносно невелика російсько-більшовицька пляма на сході поширилася на цілу Україну…

Денацифікація як модель для реінтеграції?

«Алярмісти» кажуть, що процеси асиміляції українців на окупованих територіях набувають незворотного характеру. З цим важко погодитися. Історія людства знає приклади знешкодження не менш небезпечних явищ. Є досвід США, Великої Британії, Франції щодо повоєнної денацифікації Західної Німеччини. Звісно, там нацистська пропаганда була не такою потужною як нинішня російська, проте вона також ефективно зомбувала німецький народ.

І хоча НСДАП налічувала 10 мільйонів членів, а вся німецька молодь була заражена вірусом нацизму (хлопці в гітлерюгенді, а дівчата у спілці німецьких дівчат), буквально за 5-6 років альянти досягли великих успіхів у справі ідеологічної детоксикації населення Західної Німеччини.

Чи зможе Україна на визволених у перспективі землях діяти таким же чином? Чи знову буде загравати зі своїми ворогами? Є підстави цього побоюватися з огляду, приміром, на балотування в міські голови Слов’янська Нелі Штепи, котра радісно вітала в цьому місті російських агресорів у 2014 році, перебуваючи на такій же самій посаді. Повторю ще раз – вибори не тотожні демократії…

Головна проблема реінтеграції – це характер нинішньої (і не тільки нинішньої!) української влади. Населення ОРДЛО ніколи не бачило в Україні сильної і послідовної влади. Зате вони бачили постійну політичну імпотенцію, коли Київ був нездатний покарати ворогів і захистити своїх прихильників.

Це викликало натхнення і почуття безкарності промосковських груп на тлі розпачу і деморалізації тамтешніх українських патріотів. Що ж стосується політичної нейтральної більшості населення Донбасу, то воно традиційно прихилялося до «сильних людей», якими виступали кримінально-кланові та промосковські групи, що найчастіше діяли спільно.

Зовнішньополітичне становище України не зміниться на краще з таким «баластом» у вигляді ОРДЛО в теперішньому стані, а повернені на кремлівських умовах московські «анклави» можуть виявитися ідеологічно та організаційно значно сильнішими за нинішню центральну владу України. І це матиме відповідні наслідки для Української держави…

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)