Він самотужки вирвався з окупованого міста: перед початком повномасштабного вторгнення Росії Ілля Пунтусов вирішив разом з дівчиною поїхати до батьків в Ізюм на Харківщині. Це виявилося пасткою.
Весь березень місто перебувало під потужними ударами авіації: його просто частково знищили. Потім російські військові захопили частину міста, де перебував Ілля з батьками. Звідти окупанти обстрілювали центр Ізюма, де перебувала його дівчина.
Сім’я виїхала на початку травня. Вони не мали пального – купили у російських військових, які зливали його з техніки та продавали за ціною нижчою, ніж була тоді в Україні. У Києві Ілля розповів Радіо Донбас.Реалії історію свого порятунку.
«10 березня під своїм вікном побачив триколор»
– Наприкінці 2021 року я з дівчиною вирішив поїхати до батьків у Ізюм. У перший тиждень у самому Ізюмі, за моїми спогадами, не відбувалося нічого. Потім почалися авіаудари. На сусідній вулиці, десь в кілометрі від мене, впала ФАБ 500, яка, на щастя, не розірвалася. Центру міста пощастило менше, влучила авіабомба у приватний будинок. Там загинула сім’я 8 людей.
Фото Іллі. Ізюм під час боїв
Десь 10 березня я під своїм вікном побачив триколор. На цьому спокійне життя закінчилось.
«Ті звуки, які доносяться – несумісні із життям»
– У російських військових було все: ствольна артилерія, реактивна, авіація, бронетехніка… І це все обстрілювало центральну багатоповерхову забудову. Вони просто почали розміщувати свої війська вздовж північної сторони по річці Сіверський Донець. І через річку вели обстріли іншої сторони міста.
– Ваша дівчина була в центральній частині, а ви були через річку, на вже окупованій частині?
– Так. Ти бачиш, як летить та кількість снарядів у її місцевість, і ти не розумієш, жива вона, не жива, що там взагалі відбувається. Тому що ті звуки, які тобі доносяться, несумісні із життям взагалі.
Так російська армія обстрілювала Ізюм:
«Майже в кожному подвір’ї були поховання»
– Ти зранку виходиш на вулицю, і у тебе єдина розвага: спостерігати, як у них відходить пошкоджена техніка, і як над твоїм домом пролітають ракети. У таких умовах пройшов мій перший місяць.
– Як ви жили у цей час, чи ви кудись ховались?
– Не було де, бо грунтові води досить високі, й немає умов для того, щоб зробити підвал. І в тій місцевості їх не робили взагалі.
Після того, як стала у публічному просторі відома Буча, вони почали масові перепоховання людей, тому що майже в кожному подвір’ї були поховання.
– Мирних жителів?
– Так. Ну ти виходиш, у тебе біля під’їзду гойдалка, пісочниця і декілька хрестів.
«Доходило до вбивств містянами один одного»
– Як тільки усі зрозуміли, що влада виїхала – почалось дуже жорстке мародерство. Я навіть не знав, що таке можливо. Доходило до прикладів вбивства містянами один одного.
Пропаганда дуже кумедна була. Перше – листівки. З формулюваннями станом на кінець березня, що вже взято Чернігів, Суми і що Київ – от-от. Потім вони намагалися запустити своє радіо, це десь початок квітня. Воно проіснувало 2 чи 3 дні.
Наприкінці квітня ми зрозуміли, що вже немає ніяких можливостей це витримувати. Знали про маршрут від місцевих, які возили харчі з території вільної України на окуповану зону, це були єдині люди, які возили з території України…
– А як вони возили, якщо мости підірвані?
– Вони возили через російські блокпости з напрямку селища Андріївка, це біля Балаклії. І вони нам розповіли про цей маршрут.
Нас їхало 5 людей, це мої батьки, бабуся, та моя дівчина. Ще було 2 коти та собака.
Ми придбали пальне у російських солдат, які зливали пальне зі своєї техніки, щоб не їхати туди, куди їх відправляють. Вже тоді, коли ми їхали, Балаклію зачинили на в'їзд і виїзд. Ми придумали легенду, що моя дівчина вагітна, на 6 місяці, і їй потрібно до лікарні. Також я знав, що сама лікарня в Балаклії не приймає цивільних, вона переоблаштована під військовий шпиталь, і це був аргумент, щоб ми виїхали далі.
«Тебе роздягають, дивляться, питають»
– Я натрапив на перший свій блокпост, який мене досить щільно допитував. Вони нас шикують по-одному на блокпості, десь з інтервалом в 3-4 метри. Тебе роздягають, дивляться, питають усі свої питання, скільки років, чи служив, АТО… І як це так, ти маєш татуювання і не маєш тюремного досвіду? І тоді кажуть, що я можу йти.
Ілля у Києві
Коли нас побачили перші українські військові, вони здивувалися, що там взагалі хтось їде, бо така дорога, не досить популярна. Ми виїхали 3 травня, в Києві ми були 5-го.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Пропонували лишити двох дітей з чотирьох»: розповідь про життя в Ізюмі від жінки, яка рятувала сім'юОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу