ЗАПОРІЖЖЯ – Стелла Орел почала допомагати українським військовим у 2014 році, а тепер продовжує це робити в умовах повномасштабної війни. І це попри те, що веде ще свою особисту боротьбу з хворобою. Між курсами променевої терапії у місцевій онколікарні Стелла робить окопні свічки і хімічні грілки для бійців, а кожного вихідного везе волонтерську допомогу підопічним підрозділам. До Міжнародного дня волонтера відома запорізька волонтерка розповіла Радіо Свобода свою історію.
Вона робить ковток гарячого чаю з чашки, яку тримає у руках, та відповідає на моє запитання.
«Я народилась в Росії, в Мурманську. В мене навіть був позивний «Мурманськ». Тільки для моїх близьких друзів, які знали, що я з Мурманська»
Посміхаючись додає:
...російська авіація бомбила Гуляйполе
«Але я поміняла свій позивний. Він в мене – «Авіація». Також дали мені друзі. Коли я була у хлопців в Гуляйполі, то ми не могли повернутися назад до Запоріжжя, бо російська авіація бомбила Гуляйполе. Не було зв’язку. І єдине, що я могла – періодично відправляти смс: «Працює авіація». Два слова тільки написала. І коли повернулась з Гуляйполя, то всі наші наді мною жартували: «Авіація прибула», «Працює авіація». Так і залишився за мною позивний «Авіація».
Розмовляємо ми із запорізькою волонтеркою Стеллою Орел у штабі одного з добровольчих формувань територіальної громади у Запоріжжі. Навесні минулого року Стелла підписала з ними контракт – не лише волонтерить, допомагає українським військовим від 2014 року, а й сама служить в ДФТГ.
Волонтерський день
Цього ранку ми зустрічаємось під стінами онкологічної лікарні Запоріжжя, де Стелла проходить лікування.
День волонтерки починається з відвідування лікарні й променевої терапії. А далі в штаб – робити волонтерські справи.
Зранку проходжу курс променевої терапії, потім роблю окопні свічки
«Зранку проходжу курс променевої терапії в онкології, потім приїжджаю до штабу і роблю окопні свічки, їжджу на пошту отримувати посилки, роблю хімічні грілки.
Вистачає роботи. На складі ще працюю – наводжу лад у продуктах», – розповідає мені про свій стандартний день Стелла.
Спілкуємося в одному з приміщень штабу – невеличка кухня, заповнена коробками. В них – генератори, хімгрілки, солодощі… Це все незабаром поїде на фронт.
«Поїздки у мене кожні вихідні – їжджу на Донбас. Також ми евакуюємо машини, беремо лафет і дуже часто привозимо з Донбасу машини на ремонт».
Поки спілкуємось, показує мені окопні свічки – робить їх для бійців прямо в штабі. А вдома варить багаторазові хімічні грілки. Ділиться, піддивилась рецепт в інтернеті – і почала робити сама.
«Приїхала в Донецьк, а там вже бойовики»
Казали: «Стелло, ти можеш потрапити у полон», однак я все одно поїхала в Артемівськ до наших хлопців
Волонтерить Стелла від весни 2014 року. Була у Запорізькій самообороні.
Її активісти навесні 2014 року патрулювали Запоріжжя та чергували у будівлі Запорізької ОВА, охороняючи її від спроб захоплення проросійськими бойовиками.
«У квітні утворився добровольчий батальйон «Донбас», і там був мій знайомий з самооборони на позивний «Кіт». Я йому подзвонила і запитала: «Сашо, хто-небудь до вас приїжджає?». Він сказав, що ні. І тоді я сказала: «Я приїду до вас».
Так як не було чим доїхати, то був тільки один варіант, що доїхати до Донецька, а звідти вже з пересадками. І я на свій страх і ризик поїхала. Хоча наші хлопці з самооборони не відпускали мене, казали: «Стелло, ти можеш потрапити у полон», однак я все одно поїхала в Артемівськ до наших хлопців».
Везла з собою дві сумки волонтерської допомоги. Пригадує, що ж тоді потребували українські добровольці і що саме везла їм.
«Тоді треба було все, починаючи від шкарпеток, мила, засобів гігієни, продуктів харчування. Тоді все було потрібно. Балаклави, форма… У мене були дві величезні сумки, буквально непід’ємні. Коли йшла Донецьком, то я одну сумку тягла, а інша стояла, потім йшла за другою і знову тягла. Настільки вони були непід’ємні. Коли доставила до Артемівська (нині Бахмут – ред.) і приїхали мене зустрічати, то просто ручки в сумок обірвалися».
Як вдалося провезти ту волонтерську допомогу батальйону «Донбас» через Донецьк, який у червні 2014 року вже контролювався проросійськими силами.
Виїхати три дні не могла з Донецька...люди просто тікали з міста
«Приїхала в Донецьк, а там вже ходили бойовики. І дуже було страшно. Коли я бачила, що йдуть патрулі, я кидала сумки і стояла в стороні, до бабусь приєднувалась, щоб не кидатись в очі патрулям. З Донецька в мене було дві пересадки електричкою до Артемівська. Доставила хлопцям допомогу, потім повернулась назад до Донецька, щоб поїхати до Запоріжжя, але не було квитків. 3 дні я не могла поїхати з Донецька. Коли подзвонила знайомому, він сказав: «Стелло, бери квиток у будь-якому напрямку – тільки їдь з Донецька». І коли три дні не могла поїхати потягом додому, то потяг (яким їхала Стелла – ред.) був настільки забитий – люди просто тікали».
Your browser doesn’t support HTML5
У звільненому Лисичанську
Виїхати з контрольованого проросійськими силами міста волонтерці вдалося одним із останніх потягів, що йшов до сусіднього до Запоріжжя і Дніпра.
Їжі не було. Люди плакали. Коли привезли хліб, то до бійки доходило за той хліб
«Коли я повернулася до Запоріжжя, я вирішила допомагати батальйону «Донбас», і друга поїздка в мене була вже з командиром самооборони Тіуновим. Ми приїхали до Артемівська, хлопців якраз перекидали на Попасну. Поїхали з ними на Попасну і потім на Лисичанськ. І тиждень я була в Лисичанську разом з хлопцями з батальйону «Донбас», – пригадує свою другу поїздку на Донбас Стелла Орел.
Українські військові відновили контроль України за Лисичанськом під час боїв 23-34 липня 2014 року. Яким побачила це звільнене від російських сил місто запорізька волонтерка?
«Я вперше побачила людей в зруйнованому місті. Всі з багатоповерхівок повиходили. Люди у подвір’ях варили їсти в загальних каструлях. Їжі не було. Люди плакали. Коли привезли хліб, то до бійки доходило за той хліб. Люди виривали, просили, і ми всім роздавали хліб, віддавали свою їжу», – згадує Стелла.
Your browser doesn’t support HTML5
Люди виривали, просили, і ми всім роздавали хліб, віддавали свою їжу
Додає: «Вперше зіткнулася із таким. Ані газу, ані світла, ані води. Тільки біль. Настільки було боляче, що коли повернулася до Запоріжжя, то не змогла не допомагати. Коли приїхала, то тут все є, люди живуть звичайним життям, а там нічого не було.
Тому я для себе вирішила допомагати людям, допомагати військовим і почала возити допомогу туди, де людям необхідна вона».
Повномасштабна війна
Стелла активно займалася допомогою військовим та їздила на Донбас до 2017 року.
А коли Росія розпочала широкомасштабне вторгнення, знову стала у волонтерський стрій.
Без дронів ми можемо просто пограти війну, тому що це очі. Очі розвідки
«Коли почалася повномасштабна війна, я в перший же день, 24 лютого, прийшла сюди, до штабу. Додому не повернулася, лишилася в штабі. У мене була кухня, так само, як і в самообороні, бо було багато людей, всі збирались. Збирались саме ветерани – були із «Азову», з «Донбасу», з різних підрозділів. І пів року я жила в штабі, тому що у мене з 8-ї ранку починався робочий день – я годувала хлопців. У квітні я почала їздити до Гуляйполя, до 81-ї бригади ДШВ. Возити волонтерку, допомагати. Потім хлопців перекинули на Донбас, і я почала їздити на Донбас».
Якщо порівняти 2014-й і 2022-й роки – цікавлюся у Стелли, як змінились і змінюються потреби українських військових від початку російської агресії на Донбасі.
«Можна сказати, дві різні війни. Тоді була, в 2014 році, одна війна, зараз – війна дронів. Зараз дуже тяжко, бо дрони дуже дорогі, і вони – розхідники. А без них ми можемо просто пограти війну, тому що дрони – це очі. Очі розвідки. Зараз, порівняно з 2014 роком, набагато важче – працює і авіація, і тяжка артилерія, і дрони. Потрібні машини і дрони – це на першому місці».
Не опускати руки
Як втомився? Від чого втомився? Ворог поряд. Якщо ми не будемо допомагати, ворог буде в цьому місті
Допомагає Стелла як волонтер не лише військовим, а й цивільним. Доставляла продукти, воду та інше необхідне жителям Часового Яру та Бахмуту, а також до пункту незламності, що діяв у Бахмуті.
Саме з цим містом, каже, пов’язані події, які найбільш зачепили її під час волонтерських поїздок за останні два роки.
«Було Різдво. 7 січня. Було багато медикаментів, і ми доставили їх у Бахмут. Коли приїхали, був потік поранених. Машини постійно доставляли поранених, вони кричали від болю. А в Бахмуті не було зв’язку, а один хлопець запитав: «Дівчино, у вас є зв'язок? Я хочу мамі подзвонити». Кажу, що зв’язку нема. Беру до рук телефон – а в мене зв'язок з’явився. І я набираю телефон його мами, він бере і перші його слова: «Мамо, це твій син. Мамо, я живий». Це було все. Це було так боляче, бо я сама – мама. «Мамо, я живий…».
«Коли повернулась до Запоріжжя, то це було Різдво, люди просто святкували. Я, коли зайшла у свій двір вночі, люди сиділи, співали, їм було весело, а мені хотілось плакати. Бо я повернулась з Бахмуту, бо бачила, як там наші хлопці гинули, а тут люди просто відзначали Різдво, їм було весело».
Якщо ми не будемо допомагати, ворог буде в цьому місті
Каже, що навіть у Запоріжжі, прифронтовому обласному центрі, зараз відчувається зменшення донатів і допомоги для військових з боку цивільного населення. Та, незважаючи ні на що, дилеми, чи продовжувати займатись волонтерством, допомагати військовим і цивільними, для Стелли немає.
«Коли почалось повномасштабне, люди об’єднались. І дуже вдячна всім за таку допомогу і підтримку військовим, але зараз, на другий рік війни, і почалось, як 2015-16 роках. Стало менше допомоги, і ми як волонтери це відчули. Люди почали говорити: «Ми втомилися». І це відчувається. Як втомилися? Від чого втомилися? Ворог поряд. Ворог близько від нас. Якщо ми не будемо допомагати, ворог буде в цьому місті».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Бажано, щоб люди не відмахувалися від потреб волонтерів грошима – Гай ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Уже є FPV-дрони, зібрані повністю в Україні»: чим Мінстратегпром забезпечить фронт. Інтерв'ю із Анною Гвоздяр ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Хочу зайти в рідне місто у пікселі, а не в цивільному». Історії донеччан і луганчан, що пройшли шлях від Майдану до ЗСУМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.