Запоріжжя – Безкоштовний прихисток для вимушених переселенців з фронтової зони та нині окупованих військам РФ територій України відкривають у Запоріжжі. Засновники – команда місцевих волонтерів, що рік тому допомагали людям, евакуйованим з окупованих територій. І це як місцеві активісти, так і люди, що самі також стали вимушеними переселенцями в умовах повномасштабного вторгнення РФ до України.
Прихисток для вимушених переселенців
Підіймаємось на другий поверх – там ще тривають останні роботи. По серед проходу пара козлів – монтують освітлення. Поряд фарбують коридор. Останні приготування до відкриття шелтеру для вимушених переселенців. Ідея його створення виникла у Запоріжжі ще рік тому під час роботи волонтерів у хабі з прийму людей, що евакуювались з тимчасово окупованих військами РФ територій Півдня України.
Ремонтні роботи у шелтері
Голова запорізького осередку всеукраїнського об’єднання «Патріот», за ініціативи волонтерів якого створено шелтер, Інна Лук’янова пригадує, що тоді найгостріше для евакуйованих людей стояло питання, де жити у Запоріжжі. Виходили з ситуації у різний спосіб. Когось погоджувались приютити релігійні громади міста. Подекуди до хабу для евакуйованих, розташованого на в’їзді в місті, приходили запорожці і самі пропонували безкоштовно своє житло для переселенців.
Паралельно волонтери заходилися шукати приміщення і кошти для створення шелтеру. У грудні їм вдалось отримати приміщення від міської влади за символічну оренду 1 гривня на рік. Допомогти з матеріалами на ремонт, обладнанням приміщень і витратами на комунальні взялися благодійники з Японії та Нідерландів. Створюваний шелтер розрахований на 80 чоловік і проживання в ньому буде безкоштовним.
Запорізька волонтерка Світлана Василюк показує приміщення, яке волонтери планують облаштувати під дитячу зону у шелтері
Отримавши у квітні всі необхідні дозволи, волонтери заходилися ремонтувати відділене їм приміщення одного з комунальних підприємств міста. Всі роботи роблять самотужки. Серед тих, хто працює над створенням шелтеру і колишні переселенці, яким свого часу допомагали запорізькі волонтери.
«Сергій М. (в цілях безпеки прізвище не називається – ред.) з Маріуполя та Олександр А. з Каховки. Вони були на «Епіцентрі» (на в’їзді до Запоріжжя на паркувальному майданчику гіпермаркету «Епіцентр» раніше знаходився хаб з прийому евакуйованих – ред.) волонтерами, допомагали. Потім вони переїхали до Львову і допомагали евакуювати людей з інвалідністю закордон. Зараз приїздили так само до нас допомагати. Робили ремонтні роботи – і шкурили, і шпаклювали, вішали дзеркала. Все, що ми казали, вони робили. 4 дні працювали», – ділиться Інна Лук’янова.
Є переселенці і серед команди волнтерів-засновників шелтеру. Хто вони?
В шелтері
«30 блок-постів, багато нелюдів і дуже страшно»
Під час візиту до шелтеру знайомлюсь з Олександрою з нині окупованого військами РФ Мелітополя Запорізької області. Працювала до вторгнення майстром-перукарем, а зараз вона волонтерка і одна з перших жителів прихистку. Після того, як було відремонтовано першу житловому кімнату вона ще з парою волонтерів-переселенців живе у шелтері і разом з іншими займається його облаштуванням.
До Запоріжжя жінка приїхала трохи більше року тому навесні 2022 року разом з рідним. Пригадує, як тоді вибирались з окупації на підконтрольну Україні територію:
«Виїжджати було дуже складно – 30 блок-постів, багато нелюдів і дуже страшно. Хоч ми приїхали достатньо швидко, але у нас були такі моменти, що ми не знаю, яким чином взагалі вижили. У мене мала (донька 16 років – ред.) сказала, що ти хворий – наше місто під окупацією. Він каже: «А що таке під окупацією? Ми вас звільнили. Типу все добре». Вона каже: «Ви що не розумієте зовсім? Нас росіяни захопили». Тобто виїзд у нас був такий, що я мабуть попрощалися з усіма і усім, але ми проїхали. Потрапили трошки під обстріл, але все гаразд – доїхали».
Олександра
Згодом Олександра разом з донькою прийшла до хабу з прийому евакуйованих у Запоріжжі і запропонувала свою допомогу волонтерам, що там чергували. Відтоді поки у Запоріжжі працював центр прийому евакуйованих з окупованих РФ територій України жителька Мелітополя чергувала там з запорізькими волонтерами і допомагала таким самим як вона переселенцям.
«В травні минулого року прийшла на «Епіцентр» кажу: «Я можу бути вам корисна». Допомагали переселенцям. Когось треба обійняти, коли це було на «Епіцентрі». Хтось був в паніці. Когось треба було підвести і дати поїсти, зробити чаю-кави, щось допомогти. Комусь щось з одягу було потрібно, щось з гігієни. Діточкам багато було потрібно. Ви не повірите, але люди виїздили навіть без запасної нижньої білизни», – ділиться волонтерка.
А наразі разом з колегами-волонтерами облаштовує шелтер. Сміється: «Шпалери клеїли, миємо, готуємо, прибираємо, трошки командуємо, трішки підпорядковуємось».
Облаштування шелтера для вимушених переселенців, Запоріжжя
«Я знаю, коли не має допомоги – це дуже важко»
Ще один волонтер-переселенець, що допомагає облаштував шелтер – Геннадій. Він евакуювався в кінці літа минулого року до Запоріжжя з тоді окупованої частини Херсону. До повномасштабного вторгнення працював в одній з херсонських агрофірм водієм.
«Півроку майже я пробув в окупації. І так склалось, що у мене не дуже зручно було виїжджати, бо для мене була відсутня певна інформація, як можна це зробити. І нарешті я знайшов, як-то кажуть, вихід з цієї ситуації і виїхав. В окупації дуже важко було. Бо це майже та ж сама буцегарня, бо кожен день, кожну ніч стріляють, людей вбивають. Це правда. Люди пропадали. Дуже багато», – ділиться чоловік.
Геннадій
Як і його колега Олександра, запропонував допомогу запорізьким волонтерам і відтоді у їх команді. І сам надавав допомогу таким же самим як він переселенцям – чергував як волонтер у хабі з прийому евакуйованих у Запоріжжі. Перший час чоловік жив у одному з молитовних будинків Запоріжжя, а згодом жив у волонтерському центрі «Солдатський привал», а нині живе в шелтері та займається його облаштуванням.
Пояснює чому і сам після всього пережитого став волонтером:
«Мені допомогли виїхати з Херсону, і коли я їхав, були такі думки, якщо виберусь на вільну територію, то буду допомагати так само людям. Я знаю, що коли не має допомоги – це дуже важко. Особливо там на окупованій території. І я бачу, що людям потрібна допомога як цивільним, так і військовим. Просто потрібна. Потрібно щось робити і компенсувати те, що, наприклад, я не на фронті – у мене є певні проблеми зі здоров’ям. І я компенсую таким чином те, що я не там, але я тут. Ми поруч, наша команда поруч, яка допомагає. Чим можемо і як вміємо».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Нічого не вціліло, але дуже хочеться повернутися: історії переселенців із Донбасу
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У Києві проживає майже 400 тисяч внутрішніх переселенців – КМДА
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Шиють одяг рятувальникам і мріють про контрнаступ. Історія переселенців з Луганщини, які відновили бізнес з нуля