Американська допомога Україні і вибори. Інтерв’ю із послом України в США Оксаною Маркаровою

Для України США – стратегічний партнер №1. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявила Оксана Маркарова, надзвичайний і повноважний посол України в США. За її словами, наразі Київ має сильну двопартійну підтримку в Сполучених Штатах. Ця підтримка, каже Маркарова, збережеться й надалі – попри те, що більшість у Палаті представників з наступного року буде належати республіканцям.

Утім, чи є межа американської допомоги і де вона проходить? Чи може лендліз стати гарантією довготривалої підтримки України з боку США? Чому Білий дім не наважується визнати Росію державою-спонсором тероризму, попри те, що американські топ-посадовці публічно дії Росії часто називають «тероризмом»?

Інтерв’ю із послом України у США Оксаною Маркаровою Радіо Свобода записало через тиждень після проміжних виборів у США та буквально за декілька годин до того, як колишній президент США Дональд Трамп оголосив про свої наміри брати участь у президентських виборах 2024 року.

– 8 листопада у США відбулися проміжні вибори до Конгресу: американці обирали конгресменів та сенаторів. За попередніми результатами, в Палаті представників більшість буде належати республіканцям. З цього приводу у Києві були побоювання, що це, мовляв, дуже сильно обмежить владу Джозефа Байдена в реалізації його рішень на підтримку України. Чи поділяєте ви ці побоювання?

– Давайте розпочнемо з того, що в нас дуже сильна саме двопартійна підтримка. І це було нашим завданням. Я думаю, що з цим завданням ми як країна досить успішно справляємося. Тому якщо ми подивимося на підтримку США до такого рестарту повноцінної війни, агресії і особливо впродовж часу з 24-го числа, то всі рішення Конгресу були на дуже сильній двопартійній основі. І, звичайно, визначальна в цьому була роль президента Байдена, адміністрації, які ініціювали ці законопроєкти. Але ми бачили, і коли виділялися в березні перші 13 мільярдів, і коли виділялися вже у травні 40 мільярдів, і коли нещодавно у вересні виділено було додаткових бюджетних коштів на 12,4 мільярда, дуже велику підтримку і від Республіканської партії, і від Демократичної партії.

Тому, безумовно, ми як країна, яка бореться за незалежність і за демократію, поважаємо, і ми бачимо, що на цих виборах також перемагає в Америці демократія, ми бачимо свободу вибору, ми бачимо певні зміни, але ми не тільки сподіваємося, але й активно працюємо над тим, щоб ці зміни були в будь-яких інших сферах, окрім підтримки України.

– Тим не менше, за словами лідера республіканців у Палаті представників Кевіна Маккарті, якщо республіканці отримають більшість, а вони її отримають, то вони, найімовірніше, обмежать допомогу Україні. Уточніть, якщо це справді станеться, про яку допомогу в такому випадку може йтися: фінансову, економічну, гуманітарну, військову?

– Насправді пан Маккарті, який дуже активно підтримує і підтримував всі законопроєкти, які у нас були по Україні, не говорив про обмеження допомоги будь-якої. Він говорив про те (і ми це чуємо від багатьох), що допомога повинна бути адресною, допомога повинна бути з певними механізмами контролю. Так насправді Україна абсолютно з цим погоджується. І ми ніколи іншої допомоги й не просили. І військова допомога, і бюджетна допомога, і гуманітарна допомога – ми не тільки звітуємо за кожен долар, який ми отримуємо, кожен з них витрачається саме за призначенням.

Тому якщо будуть потрібні додаткові пояснення, ми готові до них. Якщо потрібна буде додаткова робота, ми також до цього готові. Але ще раз: я досить оптимістично дивлюся на те, що і з цим Конгресом, який буде працювати до кінця року, і з наступним Конгресом ми вибудуємо конструктивні стосунки, тому що вони базуються на прагненнях американських людей. І ми бачимо підтримку серед звичайних американців. Виборці американські підтримують цю боротьбу України. Тому це дуже важливо в тому числі для парламентарів.

– Wall Street Journal, посилаючись на результати власного опитування, пише, що якраз таки більшість американців підтримують надання Україні допомоги у війні з Росією. Але ця підтримка, як пише видання, стала партійною проблемою, оскільки республіканці все більше виступають проти збереження цієї підтримки. Пояснюють це тим, що їм дуже важко виправдати витрати за кордоном на тлі внутрішніх проблем.

Але чим на такі побоювання може відповісти Київ? Яку думку ви доносите, щоб переконати, що все-таки Україна для них так само важлива, як і їх внутрішні проблеми?

– Абсолютно. По-перше, є ще одне дослідження Reuters разом Ipsos, які нещодавно робили опитування. 73% американців підтримують підтримку України.

Поля розбитих війною сердець: фотосвідчення із території нового маріупольського цвинтаря

І що ми говоримо, коли нас запитують: чому Америка повинна підтримувати Україну? Три головні тези від нас. Перше – це, звичайно, тому, що це боротьба за ті цінності, на яких заснована Америка. Ми боремося за незалежність, ми боремося за свободу, за свої будинки, за своїх рідних, це боротьба правої людини. І американці відчувають, що це дуже справедлива боротьба. Якщо говорити на такому емоційному рівні, то ця підтримка базується саме на цьому – на цінностях.

Друге питання – це питання інтересів геостратегічних. Ми – країна, яка обрала цивілізаційно демократичний шлях, ми – країна, яка бачить себе в Європі, країна, яка бореться за ці цінності. І тому саме Росія на нас напала. Відповідно, наша перемога – це не тільки наша перемога. Зрозуміло, нам вона потрібна, бо вона екзестенційна для нашої країни. Ми повинні виграти, щоб існувати. Але також вона дуже важлива для всіх, для кого важлива демократія. Тому що демократія повинна показати, що вона не тільки може кращі давати можливості для своїх громадян, але може й захистити себе перед автократами. І це дуже важливо.

І третє питання – це питання ефективності. Воно таке прагматичне, я навіть сказала. Ми всі повинні слухати товариша Путіна, який дуже чітко комунікує, що для нього це питання не тільки питання України. Це питання відновлення Радянського Союзу, Російської імперії чи інші, які там абсолютно нездорові ідеї панують в головах Путіна і його поплічників. Відповідно, якщо, не дай Боже, ми не переможемо, а ми навіть не допускаємо такого варіанту, то це буде боротьба, яка перекинеться в Європу, це буде війна, яка перекинеться в Польщу, в країни наші сусіди, які є членами НАТО. Відповідно, тоді і США, і іншим союзникам доведеться не тільки надсилати зброю, не тільки підтримувати військово ці країни, а й надсилати свою армію, відповідно до статті 5-ї НАТО.

Відповідно, ми всі повинні зараз сфокусуватися, щоб зупинити і перемогти Путіна, поки це ще в Україні. Тому причин, чому Америка допомагає і повинна нам допомагати, дуже багато. А причин, чому вона не повинна, жодної.

– Попри те, наративи щодо обмеження допомоги для України насправді ж звучать не лише від окремих республіканців, а й також від деяких демократів.

От, наприклад, колишній президент США Барак Обама в минулому місяці (може, це було несвідомо, може, свідомо) сказав, що він вважає, що Білий дім має чітко окреслити межі військової допомоги України.

Я його процитую: «Як їхні союзники для нас важливо надавати їм фінансову і військову підтримку, ділитися розвідданими. Водночас ми маємо бути відкритими і чесними щодо того, на що ми можемо, а на що не можемо піти. Є межі, які ми – США, НАТО та інші – повинні самостійно визначити, враховуючи ризик того, що конфлікт між Росією і Україною може перерости у конфлікт між Росією та США, НАТО», – сказав Обама.

Що ви на це скажете? Чому від Обами з’явилася така заява? Це ж повністю йде у розріз з тими заявами, які, наприклад, оприлюднює той самий очільник Пентагону Ллойд Остін про те, що США з Україною стільки, скільки потрібно.

– Всі мають право озвучувати свої точки зору. Тому давайте фокусуватися на тому, що нам потрібно. Україні потрібно перемогти. Для того, щоб перемогти, нам потрібна зброя, нам потрібні санкції, нам потрібна фінансова підтримка. І ми працюємо з усіма. І ми чітко чуємо від президента Байдена про те, що Америка буде з нами стільки, скільки потрібно. Ми чуємо це на двопартійній основі від Конгресу. Ми не тільки чуємо це, ми це бачимо.

США – наш стратегічний партнер №1. І якщо подивитися і на кількість безпекової допомоги, і на кількість бюджетної допомоги, і гуманітарної допомоги, і лідерство США в організації інших партнерів, організація того ж «Рамштайну», організація енергетичної платформи зараз, коли дуже активно, практично в щоденному режимі ми працюємо над нашими потребами.

Те, що можуть бути занепокоєння, безумовно, вони можуть бути. Те, що є різні точки зору – безумовно, вони можуть бути, на те й це демократія, щоб їх дискутувати. Але ми не бачимо, як ці дискусії негативно впливають на нашу допомогу.

Ви ж пам’ятаєте, згадайте лютий, березень, коли ми дискутували, чи реалістично отримати для нас з НАТО обладнання, наприклад, ті ж самі «Хаймарси», але зараз вони є і дуже вправно допомагають нам звільняти наші території. Тому поступово ми розвінчуємо дуже багато міфів, поступово довіра до нас зростає, поступово кількість людей, які впевнені в тому, що ми знали з самого початку, що ми можемо перемогти, і ми переможемо, і ми будемо боротися за нашу країну, теж зростає. Тому це процес. І, як і в будь-якій демократичній державі, він має дуже багато дискусій, але ми впевнено рухаємося до того, куди маємо прийти.

Військові ЗСУ у протистоянні з «вагнерівцями» утримують позиції на околицях Бахмута (фотосвідчення)

– Тим не менше, про які межі щодо надання допомоги може говорити Барак Обама? Попри те, що він вже не президент, тим не менше ми не можемо виключати те, що його такі заяви можуть слугувати таким собі пасом для тих республіканців і, можливо, навіть демократів, які ще сумніваються в доцільності підтримки України. Про які межі він говорить?

– Я думаю, що ви проведете інтерв’ю з паном Обамою і запитаєте у нього це. Я не можу відповідати за пана Обаму.

– Я думаю, що ви точно знаєте відповідь на це питання.

– Ми чітко бачимо, що США обговорюють з нами. І якщо говорити про безпекову допомогу, то рівень співпраці такий, який є зараз між нашими країнами, якого не було ніколи. Завтра в нас чергове засідання групи «Рамштайн», на якому вже понад 50 країн разом зі США обговорюють, що нам потрібно, коли потрібно, де потрібно. Тому, знову ж таки, це питання дискусій.

Так само, як і питання фінансової допомоги, бюджетної допомоги, гуманітарної допомоги. І зараз ми вже навіть обговорюємо платформу майбутньої реконструкції.

– Я не дарма у вас запитала про Барака Обаму. Тому що я також хотіла у вас ось про що запитати: чи є серед американського істеблішменту відчуття, що все, що зараз відбувається в світі – це плоди обережної політики Барака Обами стосовно Росії у 2014 році, коли Москва анексувала Крим, розв’язала війну на Донбасі? Наскільки зараз американські політики визнають, що, можливо, тоді треба було надавати Україні більшу підтримку?

– Я дуже не люблю, якщо чесно, узагальнення. Тому що, що таке американські політики? Навіть у межах однієї партії є дуже багато різних точок зору.

Що можна точно сказати, то це те, що з 24 лютого ми бачимо, як дуже багато експертів і деяких політиків, які переоцінювали Росію і недооцінювали суттєво Україну, як вони поступово зникають, скажімо так, з мейнстріму. Тому що ті люди, які в лютому-березні розказували, за скільки днів впаде Київ, ті люди, які розказували про те, що треба шукати якісь шляхи зберегти Путіну обличчя, на щастя, таких людей не було в наших офіційних партнерах, ми не чули такого ні від президента США, ні від адміністрації.

Але це питання набагато ширше, ніж політики. Весь світ, не тільки США сприймали Україну дуже довгий час через призму російської пропаганди і під час радянської окупації, і це дуже тяжко змінювалося останніх 30 років, коли Україна стала незалежною. За останні вже майже 9 місяців нашої боротьби ми бачимо, як дуже швидко розпадається дуже багато міфів, і як США, і інші країни побачили Україну саме такою, як ми є.

День української артилерії. «Боги війни» у роботі (фотогалерея)

– Ви не хочете говорити про минулого американського президента. Я тоді у вас запитаю про майбутнього. Наприклад, вже радники Дональда Трампа натякали (та й він сам неоднозначно натякав) на те, що він може брати участь у праймериз і балотуватися у 2024 році на посаду президента США. Наскільки ви готові до такого розвитку подій, що Дональд Трамп знову може очолитися США?

– Ми абсолютно уважно стежимо, звичайно, за політичними процесами у США. Але завдання України на сьогодні – перемогти, завдання посольства – забезпечити, як і всіх дипломатичних наших установ, цю перемогу. США, ще раз, – це демократія. І ми працюємо завжди дуже активно з тими, кого обирає американський народ.

Дуже зарано дискутувати про потенційних очільників чи потенційних переможців на наступних виборах. До цих виборів нам з вами треба перемогти. Розумієте?

Тому на сьогодні є президент, є адміністрація, з якою ми дуже активно працюємо, є Конгрес, який розпочне свою діяльність в січні, і той Конгрес, з яким ми дуже активно працюємо зараз. І наше завдання – отримати і зберегти двопартійну підтримку, яка допоможе нам у максимально швидкі терміни перемогти і розпочати відбудову нашої країни. Тому, ще раз, США – наш стратегічний партнер, незалежно від тих процесів, які відбуваються в США. Тому що, незалежно від того, хто очолює США, цінності, на яких побудована ця країна, за якими живе ця країна, залишаються незмінними.

Посол України у США Оксана Маркарова виступає під час мітингу на підтримку України в час масштабної збройної агресії Росії. Вашингтон, 27 березня 2022 року

– Я повернуся до згаданого мною Ллойда Остіна. Очільник Пентагону часто повторює тезу, що США будуть з Україною стільки, скільки треба. Що виступає гарантією цих слів, окрім слів? Чи існує наразі якийсь реальний механізм, який точно може гарантувати Україні довгострокову допомогу з боку США?

– По-перше, ці слова говорить не тільки секретар Остін, ці слова говорить президент Байден, ці слова говорить секретар Блінкен, ці слова говорить Конгрес, ці слова говорять всі.

На чому базується наша довгострокова співпраця?

Перше. Америка – наш стратегічний партнер. Якщо ви згадаєте, у 2021 році під час візиту президента Зеленського до США було досягнуто домовленостей за кількома напрямками. Перше. Ми підписали, оновили нашу Хартію стратегічного партнерства. Це дуже важливий документ, який підписаний в листопаді 2021 року, який дуже великий. Якщо ви його почитаєте, то фактично дуже багато речей, які ми зараз отримуємо і співпрацюємо, закладені в цьому документі.

По-друге, під час візиту президента у 2021 році ми підписали рамкову безпекову угоду про безпекове стратегічне співробітництво на 5 років. Ця угода не є публічною. Але можу вам сказати, що на неї є резюме, яке є публічним і на сайті Міноборони нашого, і Пентагону. Але розбудова ключових напрямків нашої співпраці військової теж базується дуже багато на цих документах.

Тому у нас є, з одного боку, стратегічні документи, на яких базується. І для мене як для посла було теж надзвичайно важливо на початку моєї каденції працювати саме над ними. І ми підписали дуже багато таких документів.

Друге питання – це питання конгресової підтримки. Якщо ви подивитеся на декларації конгресів практично за весь час і особливо зараз, ви побачите, що ця підтримка довгострокова, підтверджена і законодавчими актами, і конгресовими резолюціями. І найголовніше – це наші стосунки між нашими двома народами.

Звичайно, як ви кажете, хто може виступити гарантією... В будь-якій міжнародній політиці над усім треба постійно працювати. І навіть коли підписані всі стратегічні документи, все рівно це постійна робота 24 на 7. Саме тому, коли ви чули, наприклад, сьогодні президент виступав на G20 і на попередніх, і в ООН у виступі президента – він говорить про українську формулу миру, яка складається з багатьох кроків. Сьогодні на G20 ми говорили про 10 таких кроків. І один з них – це якраз гарантії безпеки майбутні.

Тому що, незважаючи на те, що ми повинні перемогти, Росія повинна забратися, ми повинні відновити територіальну цілісність, ми також думаємо про те, яким чином убезпечити Україну від майбутніх нападів. Тому в цьому випадку і європейська інтеграція, і євроатлантична інтеграція, членство в НАТО – це теж запорука таких речей. Тому це робота, над якою нам треба буде працювати ще багато років.

– А лендліз може бути такою гарантією?

– Лендліз – це один із інструментів, яким чином ми можемо отримувати безпекову допомогу. На сьогодні ми її отримуємо безоплатно. Тобто ми отримуємо грантово за трьома програмами, отримуємо обладнання і безпекову допомогу. Коли не буде коштів, які виділяє Конгрес, щоб отримувати безоплатно, ми це ж обладнання зможемо теоретично отримувати за лендлізом.

Саме таку надає лендліз можливість. Але для чого нам зараз брати лендліз, тобто в лізинг або в оренду, тобто платити за це гроші, якщо наш партнер стратегічний надає зараз нам безкоштовно цю допомогу?

– А коли перестане з якихось причин надавати безкоштовну, то можна звернутися до лендлізу. Я правильно зрозуміла?

– Лендліз – це якраз опція отримати безпекову допомогу через інші інструменти, через оренду або лізингові інструменти.

– Буквально щомісяця ми чуємо про те, що США виділяють черговий пакет воєнної підтримки, воєнної допомоги. Скажіть, що для вас особисто і для ваших колег, для української сторони загалом, якого озброєння просити найскладніше, дається воно найважче, можливо, з того, що потрібно вже на вчора, а США з якихось причин на це ще не готові?

– По-перше, США щотижня оголошують. Якщо ви подивитеся, то у нас зараз щотижневі виділення пакетів.

Якщо коротко сказати, то це робота дуже великої групи людей. І вона практично щоденна. І наших колег тут, і української сторони: від Міноборони до Генштабу, до всіх, хто залучений у цей процес.

Я не говорила би про те, щоби просити. Тобто ми з нашими колегами дуже активно працюємо над тим, які спроможності нам потрібні, які спроможності з тих, що потрібні, можна швидко знайти, які спроможності можна швидко знайти і доставити, яка кількість часу треба на тренінги, на те, щоб навчитися на це. Тобто це досить складні процеси, які всі треба робити паралельно.

Тому, якщо ви побачите, у нас час від часу додаються нові спроможності. Це не тому, що вони тільки тоді додалися. Це значить, що за цей час відбулися навчання, ми вже зрозуміли логістику, ми зрозуміли, яким чином потім ремонтувати це обладнання.

На сьогодні рівень співпраці, ще раз повторюся, дуже високий. Чи є ще якісь спроможності, які нам хотілося би отримати, ми вважаємо, що вони потрібні, а їх ще поки що немає? Є такі спроможності.

Вони стосуються довшої дистанції, вони стосуються деяких більш складних спроможностей, які вимагають і більшого навчання, і технологічно є набагато складнішими. Ми працюємо. Ми тут не зупиняємося. І сподіваємося, що спільною роботою знайдемо ті варіанти, при яких швидше можемо їх отримати.

– Скажіть, будь ласка, чому США не дають Україні танків? Я зараз кажу про «Абрамси». Ми неодноразово чуємо такий запит від українських військових. Танків дуже бракує. І мені неодноразово доводилося чути, що це питання лежить в політичній площині. Чи можете ви деталізувати, в чому причина?

– Я можу тільки сказати, що воно не лежить в політичній площині. Але, з точки зору безпекових питань, давайте я на нього не буду відповідати. Ми працюємо з нашими партнерами над тим, щоб отримати і забезпечити спроможності, які стосуються як броньованого транспорту, так і танків.

– Але політичний консенсус щодо цього є в США? Готові США, з політичної точки зору, надати Україні танки?

– Ви так ставите питання, що я не можу на нього відповісти. Ще раз. Ми працюємо над цими спроможностями. Але ви запитали про «Абрамси» – можливо... Я не можу відповісти на це питання так, щоб не порушити певні...

– Я вас зрозуміла. Тоді ми будемо просто стежити за цією ситуацією.

Американський канал NBC з посиланням на власні джерела повідомляв, що президент Байден під час телефонної розмови з Зеленським десь у червні обурювався тим, що Київ, мовляв, не висловлює вдячність за американську фінансову і безпекову допомогу.

Президент України Володимир Зеленський (ліворуч) під час зустрічі з президентом США Джо Байденом. Вашингтон, 1 вересня 2021 року

Мовляв, лише після того, як Офіс президента публічно подякував США, відносини двох президентів покращилися. Чи було таке? Чи справді було відчуття, що в якийсь період часу Україна в очах американських високопосадовців виглядала невдячною?

– Мені, чесно кажучи, навіть дивно, що це не тільки з’являється на підставі якихось незрозумілих анонімних джерел тут, а те, що воно просто передруковується також у нас вдома.

Достатньо просто взяти і відкрити твітери чи фейсбуки, чи офіційні посилання на сайтах обох адміністрацій – і нашого офісу, і адміністрації Байдена, щоб зрозуміти, що навіть тяжко уявити, щоб таке було можливо.

Наші стосунки між президентами завжди були конструктивними, після 24 лютого взагалі вся співпраця направлена на те, яким чином США можуть включитися і допомогти нам. Тому такі постійні вкиди, які з’являються час від часу то про якісь погіршені стосунки, то про наш нібито стосунок до вбивства якоїсь там Дугіної, що теж абсолютна брехня, тобто це все спрямоване на те, щоб посіяти насіння розбрату і недовіри. А нам зараз з вами потрібна повна нормальна співпраця з нашим партнером, яка в нас і є.

Тому я рекомендую всім журналістам перепитувати, хто ж таке їм сказав. Люди, які говорять правду, не бояться говорити її on the records. Як правило, якщо ви проаналізуєте всі ці теорії якихось змов чи неприємностей, вони з’являються з посиланням на одне, два, вісім неназваних джерел. Очевидно, що ці джерела не були присутні ні на розмовах, ні на телефонних дзвінках.

– Пані посол, я вам просто нагадаю, що насправді від західних джерел, у тому числі від американських, українське суспільство і українські журналісти вперше дізналися про те, що Росія готує повномасштабне вторгнення. І ця інформація теж була подана на основі анонімних джерел. Іноді так буває, що посадовці не можуть озвучувати якісь речі публічно, а непублічно поділитися з журналістами вони можуть.

– Не буду сперечатися. Ви ж стежите. Але якщо подивитеся квітень 2021 року, тому що коли я приїхала і розпочала свою роботу посла, у нас якраз розпочалася ескалація. Про цю ескалацію Україна говорила дуже багато. І Україна говорила і про ескалацію, і про те, що Росія стягує війська в квітні, і коли Росія робила вигляд у липні, що вона деескалює, подивіться, скільки наших офіційних повідомлень було про те, що це неправда і що Росія тільки робить вигляд, що вона забирає від нашого кордону техніку.

Точно так можете подивитися, скільки було повідомлень від керівника ГУР і так далі. Я думаю, що інформації від України теж було дуже багато, у тому числі і про ескалацію, і про наміри Росії.

– Тим не менше, я мала це згадати.

13 жовтня ПАРЄ ухвалила резолюцію про визнання Росії терористичним режимом. І це, між іншим, була така перша міжнародна інституція, яка відреагувала на заклик президента Зеленського офіційно назвати дії Росії в Україні тероризмом.

Чому на такий крок досі не зважилися США, зокрема Білий дім? Адже в них є досвід визнання країн державами-спонсорами тероризму. Крім того, Джо Байден відкрито називав Путіна злочинцем. І ствердно відповідав, коли в нього запитували, чи Путін – воєнний злочинець. Чому ж тоді США вагаються і не визнають Росію державою-спонсором тероризму?

– Ви зараз говорите про дві різні речі. Політичне визнання і політичне засудження Росії за агресію, за тероризм – США зробили це одними з перших. Як ви правильно кажете, на рівні президента і на рівні Конгресу є всі політичні заяви, які не менш сильні, ніж заяви наших європейських партнерів. Якщо ми говоримо про статус держави-спонсора тероризму – це ж не політична заява. Це конкретний статус, який присвоюється деяким країнам. Він тягне за собою низку санкцій.

Якщо, знову ж таки, говорити про санкційну політику, то давайте дивитися. Більшість тих санкцій, які тягнуть за собою статус держави-спонсору тероризму США, вже застосовуються. З 24 лютого застосовано понад 5 тисяч візових обмежень.

Це санкції для всіх, починаючи від військовослужбовців і деяких російських чиновників. Понад 1 600 санкцій – це санкції проти юридичних та фізичних осіб через агресію. І вони пов’язані, у тому числі це санкції Мінфіну США. Відповідно, вони тягнуть за собою накладання дуже сильних обмежень, блокування, арешту майна. При чому їх навіть більше.

Тому що коли США накладають санкції на фізичну особу, за американським законодавством, автоматично все, чим володіє ця фізична особа, більш ніж 50%, теж потрапляє в периметр цих санкцій. Департамент комерції США дуже сильно накладає зараз експертні обмеження, які нам дуже допомагають. Це те, що стосується комплексу ВПК, електроніки, вуглеводнів і так далі. Тому дуже багато санкцій накладається.

Водночас ми хочемо більшої ізоляції для Росії від США. Тому той інструмент, який в США існує, застосований до чотирьох держав, «країна-спонсор тероризму». Ми звернули на нього увагу і дуже активно просимо наших союзників його застосувати. У нього є дійсно низка обмежень, які будуть стосуватися трансатлантичної співпраці і наших спільних стосунків у тому числі з європейськими країнами. Тому ми сподіваємося, що ми разом з нашими партнерами знайдемо все-таки рецепт, яким чином ми запровадимо все, що потрібно зі статусу країни-спонсору тероризму.

Але насправді тут вже час привести інструмент у відповідність до того, ким Росія є. Тому що Росія ж не спонсор тероризму. Росія просто терорист. Це країна-агресор, яка сама здійснює терористичні акти. Тому, так, цей статус – ми досі не знайшли ще повного порозуміння з нашими партнерами, знову ж таки, з певних об’єктивних причин. Але розуміння того, що Росія – терорист, і розуміння того, що обмежувати Росію далі потрібно, воно є і в адміністрації, і в Конгресу. І ми зараз у дуже активних дискусіях, тобто і Офіс президента, і МЗС з цього приводу.