Сергій Притула про збори для ЗСУ, українські FPV, мобілізацію та політичні рейтинги

Понад 2 мільярди гривень на допомогу ЗСУ зібрав Благодійний фонд Сергія Притули у 2023-му. Що на них придбали та над якими проєктами працюють зараз – Радіо Свобода поспілкувалося із його засновником та волонтером Сергієм Притулою.

В інтервʼю Радіо Свобода він розповів:

• яка зараз ситуація з донатами,
• чи втомилися українці від війни,
• чому волонтери змушені робити «яскраві збори»,
• що не так із замірами політичних рейтингів,
• як на підтримку армії впливають конфлікти у військово-політичному керівництві?

Про витрати фонду, ситуацію з донатами та «яскраві збори»

– Почнемо нашу розмову із підсумків 2023-го. Скільки коштів вам вдалося зібрати впродовж минулого року і на що вони були витрачені для допомоги Збройним силам України?

– Міряємо взагалі не по календарному року, міряємо від 24 лютого до 24 лютого, але такі проміжні підсумки – це понад 2 мільярди гривень в 2023-му було зібрано.

Витрати цих коштів на традиційні напрямки, якими ми займаємося з початку повномасштабки, – це оптика, зв'язок, дрони, БПЛА, транспорт різноманітний, водоплавний, броньований, пікап, все, що завгодно, і, звичайно, тактична медицина.

Плюс додалися ще субпроєкти минулого року, які нам дуже цікаві і де ми досить ефективно оперуємо людськими коштами. Це, наприклад, ремонт та відновлення трофейної техніки. Практично 50 одиниць цієї техніки вже доправлено на передову і плюс ремонт 6 чи 7 двигунів. Це обійшлося приблизно в 38-39 мільйонів гривень. Зважаючи, що в цьому переліку є, наприклад, 9 танків Т-72, то ми говоримо про те, що ми з дикою знижкою повернули бронетехніку на лінію фронту.

Тому, якщо максимально лаконічно, рік точно не був легким. Зусиль для того, щоб тримати збори коштів на тій планці, на яку розраховуємо навіть не ми, а наші захисники,... все важче і важче. На це є об'єктивні і суб'єктивні причини. Але ми з оптимізмом дивимося в бік українського суспільства і наших друзів за межами країни.

– Давайте поговоримо про донати. В одному із недавніх інтерв'ю ви казали, що «тенденції відверто жахливі». Якщо говорити про 2023 рік, на скільки менше люди почали донатити у порівнянні з першим роком повномасштабної війни?

– Це було інтерв'ю, мабуть, листопадове, коли я дивився на аналітику за листопад, тому що середній донат дуже сильно просів тоді, але зараз ми з вами спілкуємося, у мене вже є аналітика за грудень, і я такий, мовляв: «Ей, ще раз давайте перевіримо цю інформацію», тому що в грудні середній донат повернувся на показник 2022 року.

Це якесь просто диво. І я дуже вдячний всім донорам, хто забезпечив такий результат, але, ніде правди діти, восени цей середній донат просів досить серйозно.

– А чи можемо говорити про цифри?

– Так, це близько 800 гривень середній донат в грудні 2023 року і 400 з копійками в, наприклад, листопаді-жовтні. Тому це були такі досить тривожні тенденції.

«В грудні середній донат повернувся на показник 2022 року» – Сергій Притула

– Ми пишемо це інтерв'ю після масованої нічної атаки по містах України. Чи після отаких атак зростають донати?

– Зазвичай, так. Раніше вони просто стрибали вгору одразу. Люди знаходили в донаті на волонтерські організації якийсь конструктивний шлях, куди скерувати свою лють, свою ненависть, свою агресію: «Ви нас бомбите, дідька вам лисого, а не страх чи бажання підняти руки вгору. Ми будемо донатити на нашу армію. Будемо битися. Будемо захищатися».

Зараз тенденція так само зберігається. Але рівень цих донатів залежить від того, чи ти ще зробиш спеціальний call to action (заклик до дії – ред.) в цей момент, чи ти «запушиш» якийсь збір, чи ні.

– Ваш колега по волонтерській справі Ігор Лаченков в кінці листопада написав допис, в якому йшлося про те, що волонтерам, аби зібрати на допомогу військовослужбовцям, «треба зробити максимально красивий збір, щоб якось привертати увагу, доводиться реально часто займатися клоунадою, аби допомогти армії». Чи відчуваєте ви теж таку тенденцію?

– Ігор запальний хлопець, дуже поважаю те, що він робить, але я не можу собі дозволити подібної різкої риторики. Хоча під всім, що він сказав, я готовий підписатись. Витрати часу на те, щоб пропрацювати правильно, з точки зору маркетингу, той чи інший збір, той чи інший проєкт, ці витрати часу, вони досить непотрібні, як на мене.

Тобто є донори, є військові. Військовим щось треба. Є волонтерські організації, які є інструментом реалізації бажання військових. І якщо ми просимо людей, то це означає, що ми маємо певні знання, вміння, ми знаємо, що купити, де купити, як купити, як доправити.

І, на жаль, відбувся певний збій комунікації. Не розумію ще поки що, на якому етапі, але думаю, що все впирається в певну медійність цієї війни. Стало дуже багато контенту і люди отримали можливість перебирати: на це хочу донатити, на це не хочу донатити. І тому зараз, наприклад, на FPV-дрони зібрати кошти – це не проблема. Тому що FPV, ось, будь ласка, ти дивишся, ледь не в режимі онлайн, як вона летить і вбиває...

Але зібрати на тлі зборів на FPV на якісь планшети, ретранслятори чи ще щось стає вкрай важким завданням. І тому ми завжди закликаємо людей все-таки донатити на основні рахунки фонду, окрім того, що ми ведемо якісь збори для того, щоб ми мали можливість купувати ті речі, які не є такими яскравими для донора, але є вкрай необхідними для захисників.

(Зліва направо) Волонтери Сергій Стерненко, Сергій Притула та Ігор Лаченков

– Чи розумієте ви, чому взагалі людям потрібна оця «яскрава обгортка» до зборів?

– Так. Тому що люди звикають до всього. І люди донатять з огляду на дві обставини. Перша – це довіра. Ви ніколи не отримуєте донат від людини, яка вам не довіряє. А друга – це все-таки емоційна складова. От зачепили чимось, якусь струнку в душі, в серці – молодці, я вам задоначу. Іноді вдало написаний допис, іноді вдало зняте відео роблять можливим збори на величезні суми коштів.

Але коли ти робиш це кожного дня, ти вже людям просто приїдаєшся з цим своїм: «Дайте, дайте, дайте, просим, задонатьте, задонатьте». Ти став якимось тлом. Ти просто шум, в якому людина живе. І ти – це як та муха постійно над головою: «Дайте гроші, бо треба військовим то купити, се купити». І від тебе вже починають відмахуватися.

Тому для того, щоб привертати увагу, волонтери змушені потихеньку перекваліфікуватися: іноді в аніматорів в турецькому готелі, ставати мавпочкою на Ялтинській набережній і так далі.

«Так, давайте, донатьте, ми вам дамо мерч. А якщо ви задонатите стільки, ми вам покажемо круте відео. А якщо ви дасте ось це, ми вашими іменами заліпимо все, що можна і не можна. А давайте тепер ще розіграємо машину!»

– Прапор з підписом Залужного…

– Насправді вже жартували з друзями, що скоро на аукціонах будуть продавати прапор без підпису Залужного, тому що прапорів з підписом Залужного стало дуже-дуже багато. І, на жаль, бувають люди, які не цінують те, що отримують.

На концерті в Антона Тимошенка (стендап-комік – ред.), мій колега по подкасту, він продав прапор з підписом Залужного за 160 тисяч гривень. І через кілька днів чоловік, який купив цей прапор, сказав, що він зробив це без погодження з дружиною, і дружина погрожує розлученням, і «верніть мені гроші».

Я сказав, що в тієї жінки нема серця. Ну як, чоловік пішов на концерт, з концерту прийшов з прапором з підписом Залужного, так, дорого заплатив, але, чорт забирай, це прапор з підписом Залужного. Я не знаю. Я б на місці того чоловіка подумав, чи варто далі з нею жити.

– Чим закінчилась історія?

– Антон віддав йому гроші.

Про українські дрони, співпрацю з Міноборони та Мінстратегпромом, забезпечення армії державою

– Ви почали говорити вже про дрони. І у вашого фонду є дуже багато проєктів, які пов'язані саме зі зборами на дрони. Один з останніх – це «Рій помсти 2.0», де ви збираєте на 5 тисяч FPV. Вже половину зібрали, 50 мільйонів...

– Вже більше. Вже перетнули 60.

– І взагалі тема дронів, FPV-шок дуже активізувалась останнім часом. Президент зробив заяву, що у наступному році планують виготовити 1 мільйон дронів в Україні. Потім Олександр Камишин, очільник Мінстратегпрому, казав, що це лише про FPV, але в нас є потужності зробити ще тисячі інших дронів і з середньою дальністю, і з дальністю понад тисячу кілометрів. В цьому контексті, як ви співпрацюєте з державою?

– Абсолютно спокійно. Ми приблизно уявляємо потужності виробників в Україні. Ми розуміємо, яку номенклатуру держава може викуповувати на 100%. Є виробники в Україні деяких типів БПЛА, куди наш фонд не може влізти, щоб купити кілька цих комплексів, тому що все законтрактовано державою.

Це насправді дуже круто, тому що це вивільняє нам бюджети для того, щоб ми могли купити в тих виробників, яких держава поки що не бачить, але військові кажуть, що це реально класна пташка, давайте її візьмемо. І таким чином волонтерські організації, знову ж таки, підтримують розвиток інновації в Україні.

Тому що ми забезпечуємо фінансами невеликі компанії, які потім реінвестують ці кошти у своє виробництво, поліпшують ТТХ (тактико-технічні характеристики – ред.) своїх літаків, закуповують більше комплектуючих, виходять на більшу кількість виробництва одиниць на місяць, і тоді держава така каже: «О, дивись, прикольний, ану ходи сюди, на тобі державне замовлення».

Щодо озвучених цифр по FPV, переконаний, що цифра відповідає дійсності. Це реально можливо, але це ніяким чином не означає, що волонтери припинять просити у людей: «Дайте грошей на FPV». Тому що нехай держава забезпечить мільйон FPV на рік, а всі волонтери в Україні нехай забезпечать ще 200 тисяч.

Ну так це ж круто, це означає, що наші захисники будуть мати не мільйон, а мільйон двісті тисяч FPV. Це означає, що ми зможемо знищити більше живої сили і техніки ворога. Тобто слухаємо, милуємось красивими цифрами, але не забуваємо, що навіть таких величезних озвучених обсягів виробництва все одно недостатньо.

Український військовослужбовець запускає FPV-дрон на передовій поблизу Бахмуту Донецької області. Україна, 12 грудня 2023 року

– Але за два роки повномасштабної війни ми розуміємо, що держава все ще не в змозі закрити абсолютно усі потреби Сил оборони. В чому, на вашу думку, проблема? В тому, що державний апарат дуже повільно працює, повільно рухається, чи потреби наскільки великі, що навіть за допомогою західних партнерів і волонтерів ми не можемо їх закрити?

– Це компіляція обох пунктів... Я зі здивуванням дізнаюся, що в деяких міністерствах є, наприклад, вихідні. І якісь питання вирішити в суботу-неділю з потреб наших військових – це дуже важко, бо «люді устают». Ось в них є вихідні.

Є певні види номенклатури, яку нам фактично з нуля доводилося запускати. Тому, знову ж таки, ми розуміємо, що будь-яке військове виробництво в Україні – це дуже приваблива ціль для російських ракет. І коли ми говоримо про, наприклад, масштабне виробництво боєприпасу, снарядів, ми розуміємо, що це не може бути величезний завод, який буде випускати мільйон на рік. Його розбомблять одразу. Виробництво зазвичай децентралізоване.

В Україні навіть деякі види номенклатури, які ми купуємо, деталі роблять в чотирьох різних містах. Потім звозять на крупну вузлову збірку в одну точку і вже там передають нам для того, щоб мінімізувати ризик, що тобі прилетить ракета і знищить повністю виробництво.

– Про співпрацю з Міноборони, з Мінстратегпромом. Чи є у вас з ними комунікація? В яких напрямках співпрацюєте?

– Комунікація максимально тісна. Включно з тим, що директорку Фонду Сергія Притули (Анну Гвоздяр – ред.) ми відпустили на роботу в Мінстратегпром на посаду заступниці міністра. Оскільки ми закуповуємо в величезних об'ємах різне майно для наших військових, відповідно, нам вкрай критично необхідна комунікація з різними державними органами.

Міноборони насамперед як структура, яка забезпечує певний набір документів, який від нас потребує фінмоніторинг, коли ми робимо оплати, збираємо документи під інвойси.

З Мінстратегпромом ми обмінюємося регулярно якимись думками, спілкуємося з Камишіним (Олександр Камишін, міністр з питань стратегічних галузей промисловості України – ред.) теж. І вони нам підкидають іноді якісь варіанти, проєкти, щоб закрити якісь питання там, де держава не встигає. Там, умовно, історія з протимінними тралами, на які ми збирали в серпні місяці.

Це був якраз той варіант, коли їх критично не вистачало. В державних кабінетах є якась своя бюрократія. Нам вдалося максимально швидко, за пару днів зібрати необхідну суму для того, щоб придбати нехай невелику кількість, 14 протимінних тралів, але вони працюють, вони допомагають нашим військовим.

І це був, знову ж таки, певний копняк державним мужам. Мовляв, камон, це не високотехнологічна якась номенклатура. Це не треба мікрочипи з Тайваню везти. Це просто кілька тонн металу. Це сталь, яку можна вилити. У нас є необхідні підприємства. У нас все є для цього.

Сергій Притула

Про «втому від війни», Зеленського, Залужного та «мобілізацію без поваги»

– Останнім часом в українському суспільстві дуже часто почали говорити про «втому від війни». Чи відчуваєте її ви? Чи спостерігаєте її ви? І в чому вона полягає, якщо так?

– Треба говорити з психологами про втому від війни, бо, обговорюючи це зі мною, я ж не хочу на якийсь зайвий раз хейт нарватися. Бо, з одного боку, я кажу, що на тлі втоми наших військових ми в принципі не маємо права відкривати дзьоб і казати про те, що ми десь, щось втомилися.

З іншого боку, люди не всі з заліза, і якесь емоційне вигорання, воно присутнє, звичайно. І інформаційні потоки не додають людям ментального здоров'я.

І я їжджу з осені, ми почали робити від фонду такі публічні звіти в регіонах. Тобто ми приїжджаємо і звітуємо про роботу фонду. Я дуже люблю спілкуватися з молоддю. І я в кожне місто, яке приїжджаю, маю там зустріч з студентами. Я пам'ятаю, як дівчинка у Львові, їй 18 років було, і вона каже: «Мені важко, бо я не знаю, чи можу я щось собі дозволити зробити, чи ні. От, наприклад, дівчата кажуть, пішли там десь на дискотеку, на танці якісь». Вона каже: «А я не знаю, якщо я так зроблю, а в нас війна, а там люди гинуть».

І навіть молодь, яка в принципі мала би не задумуватись про якісь, можливо, речі, їх це давить, їх це плавить, їх це морально виснажує. І що вже говорити про старших людей? Що вже говорити про тих, у кого рідні на фронті? Тому так, втома від війни є, але важливо інше, що це не та втома, на яку розраховують росіяни.

Все, що вони роблять в бік України, все повертається з точністю до навпаки. Тобто вони думали, що якщо вони засиплять нас ракетами, ми такі всі: «Боже, злякалися, росіяни, давайте будемо про щось з вами якісь перемовини, тільки не сипте на нас ракетами». Ні, українець, вибачте, вкурвився так добряче на це все. Втома втомою, але здаватися точно ніхто не збирається.

Нова масована атака Росії на Україну забрала людські життя (фотосвідчення)

– Ще така історія. Як взагалі на те, як люди допомагають армії, впливають конфлікти у владі? Наприклад, історія з Зеленським та Залужним. Про протиріччя між ними писали і західні ЗМІ, і українські ЗМІ. Так це чи ні, ми достеменно не можемо сказати, тому що з заявами із військово-політичного керівництва ніхто не виходив. Але дискусія в суспільстві є. Ті ж самі корупційні скандали, ті ж самі чвари між політичними силами. Як це все впливає на донати?

– Корупційні скандали точно не додають мотивації людям донатити на ті чи інші напрямки роботи волонтерського руху в Україні. Це дуже засмучує людей. Але я це називаю трошки деструктивною поведінкою, тому що люди ображаються через чиновників, люди зляться на чиновників, але від цієї злості страждає не чиновник, а люди, які перестають донатити, бо «там крадуть». Внаслідок цього недоотримує солдат, який тебе захищає. Тому давайте трошки міняти цю парадигму.

Щодо того, що відбувається на верхівці, суспільство зараз досить в напрузі. Обговорення нового закону про мобілізацію стало величезним тригером для суспільства. І плюс ось ці чутки, які вже точаться кілька місяців, що подейкують, що ніби в Зе і в За (в Володимира Зеленського і Валерія Залужного – ред.) є якісь непорозуміння, вони теж, відверто, не додають мотивації. І на це все вже починає трошки ставати боляче дивитися.

Тому що, якщо ми хочемо, щоб в українському суспільстві панувала єдність, про яку ми так весело щебечемо кожного дня, і наш фонд не виключення, гасло нашого фонду «непереможні, коли об'єднані», і ми в це віримо, то, перепрошую, але показувати цю єдність мають ті люди, на яких вся країна дивиться.

Військово-політичне керівництво України повинно припинити вести діалог на шпальтах газет. Слухавку підніміть, переговоріть, вийдіть і заспокойте людей. Бажано вдвох, а не по одному, кидаючи шпильки, знову ж таки, в бік один одного.

Я розумію, що там теж люди виснажуються, які називаються головнокомандувач і верховний головнокомандувач. Але якщо ви не будете показувати приклад для наслідування, то хто його буде показувати?

Президент України Володимир Зеленський (ліворуч) і головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний під час засідання Верховної Ради України. Київ, 28 липня 2022 року

– Ви згадали про законопроєкт про мобілізацію, його Кабмін подав до Верховної Ради. Чи читали ви цей документ? Тому що хвиля обговорення піднялася досить потужна в суспільстві...

– Це поки що абсолютно вилами по воді писана історія. Давайте нехай він пройде комітет, і тоді, коли його вже будуть готувати до першого читання, можна буде про щось дискутувати. Тому що зараз це абсолютно така хайпова тема, на якій всі намагаються заробити собі якісь бали, скеровувати вектори критики, різні політики на владу, влада на військових і так далі.

Глобально є клопіт, звичайно, в суспільстві з процесами мобілізації. І цей клопіт впирається в те, що почастішали випадки не зовсім шляхетного поводження працівників ТЦК щодо людей, яких мобілізують. І треба з цим щось робити.

Бо я дуже добре пам'ятаю ті черги добровольців в лютому-березні 2022 року, які йшли захищати країну, маючи це за честь, за найвищу честь у своєму житті. І якщо ми хочемо, щоб у нас і далі люди йшли захищати країну, потрібно процеси ставити так, щоб служба в армії не виглядала покаранням.

Армії потрібне поповнення. Людей, яких мобілізують, їм потрібна повага. Ну тобто, вибачте, але коли тебе на вулиці просто пакують в бус, везуть в ТЦК, а завтра ти вже йдеш на навчання. Повага полягає в тому, що треба дати людині час закрити свої справи. Ну ми всі дорослі люди. Є сім'ї, є діти, є обов'язок батька перед своєю родиною. Дайте людині тиждень.

Ну купа людей є, які кажуть: «Дадуть повістку, я піду, але дайте мені час закрити справи». В когось якийсь кредит треба, може, закрити, якісь борги роздати, пін-коди від карток переписати, паролі якісь. Перепрошую, заповіт написати, нотаріально завірити, бо ти йдеш на війну, ти не знаєш, ти повернешся чи ні. На це треба час. Дайте його людям.

Слово гідність не повинно вивітрюватися тільки тому, що війна. Навпаки, воно має бути загостреним.

– Якраз з законом про мобілізацію озвучили цифру, що в наступному році можуть мобілізувати 400-500 тисяч українців. Якщо їх мобілізують впродовж року навіть, це велика цифра, відповідно з'являться нові потреби. Чи думали ви над тим у фонді, над збільшенням цих потреб для армії і як їх можна закривати?

– Їх буде вкрай важко закривати, тому що якщо ми говоримо про пів мільйона людей, які мають опинитися у війську, то ми говоримо на паралельному курсі про пів мільйона людей, які йдуть з економіки в армію. І їх потрібно комусь утримувати. А утримуємо ми армію за рахунок наших податків.

Пів мільйона людей ми виймаємо з роботи у військо. Їм дадуть амуніцію, стрілецьку зброю, але ми не можемо просто зробити пів мільйона солдатів. Цим людям потрібна оборонна техніка, цим людям потрібні гармати, цим людям потрібні міномети, цим людям потрібен транспорт. Все треба. Де його, умовно кажучи, будуть добирати і за які ресурси? Я вкрай важко уявляю.

Я розумію, що кількість запитів на допомогу виросте на 50%, якщо впродовж року буде мобілізована така кількість людей. І відповідно відсоток забезпечення цих заявок у нас теж просяде на 50%. Тобто зараз, аналітика 2023 року, ми в повній чи частковій мірі забезпечуємо 44% заявок на допомогу від підрозділів. Більше не можемо, не вистачає фінансового ресурсу закупляти більше майна для того, щоб роздавати по підрозділах.

І якщо зараз на місяць надходить 700 заявок, почне надходити тисяча. А ми як забезпечували 300 з копійками, так і будемо забезпечувати. Це буде вже не 44%, а 33, 30, 25 і так далі.

«Пів мільйона людей ми виймаємо з роботи у військо. Їм дадуть амуніцію, стрілецьку зброю, але ми не можемо просто зробити пів мільйона солдатів» – Притула

– До речі, це все ще відбувається на тлі того, що держава планує підвищити податки.

– Держава мусить якось викручувати гроші. З іншого боку, до бізнесу в Україні треба ставитися з максимальною повагою. Даруйте за такий не телевізійний сленг, але українського бізнесмена, який не виїхав, не вивіз своє виробництво з України, дає людям тут роботу, платить податки, його треба в з** цілувати. Починаючи від ФОПа, закінчуючи великим бізнесом.

Тому що саме ці люди забезпечують армію, яка нас захищає. Атаки на бізнес під час війни, це не додає оптимізму цим бізнесменам і точно не мотивує їх ставитися більш лояльно до державної машини. Багато бізнесів зараз, які взяли собі підопічну бригаду чи батальйон і так далі, працюють з ними напряму, незалежно від того, скільки ти сплатив чи не сплатив податків.

Про «народні броньовики», «народний супутник» та інші збори фонду

– Повертаючись до роботи фонду, хочу вас ще розпитати про проєкт «Народні броньовики». Говорили і про те, що їх закупили за завищеними цінами. Хтось говорив про те, що не надто було доцільне їхнє придбання. Вже з огляду на цю покупку, чи була вона вдалою? От як сьогодні ви можете оцінити?

– Це дуже кумедно чути, що не надто доцільне було придбання. Тобто коли купують інші волонтерські ініціативи, то це доцільне придбання. Коли купує Фонд Притули – недоцільне.

Спираючись на підтримку людей, ми купили рекордну в історії країни кількість бронетехніки, яку поставили на передову. Мова йде про гусеничні бронетранспортери, це дуже важливе уточнення. Чи була ця покупка вдалою? Очевидно. Ми придбали 101 бронетранспортер, вивчили тамтешній ринок, трошки набили гулі по логістиці, по стосунках з UK Custom Service, зрозуміли, як робляться транзитні ліцензії, зрозуміли, як робляться експортні ліцензії.

Коли ми цього року купували в листопаді ще 10 бронетранспортерів, плюс 35 бронеавтомобілів, ми вже знали проторений шлях і зараз вже всі ці Snatch Land Rover в Україні, вже їх передаємо на передову, бронетехніка на підході.

– Як «Спартани» себе показали? Які відгуки взагалі?

– Справа в тім, що ми ж купили не тільки «Спартани», там було закуплено 8 різних моделей, це лінійка FV103, це «Спартани», «Султани», «Самсони», «Самаритяни», окрім цього, було ще FV432, це теж для доправки десанту, кілька штук FV434 для евакуації бронетехніки і ремонту на полі бою, «Штормер» під ЗРК і «Шилдер» – багатофункціональний БТР.

Ми в березні-квітні 2023 року передали це все на командування Сухопутних військ, вони розподілили між чотирма різними бригадами, і коли ми приїжджали на Донбас, ми їх бачили в роботі. Саме «Спартанами» військові дуже задоволені, тому що це невеликі компактні бронемашини, вони досить верткі, хорошу швидкість показують по полю.

– А як щодо народного супутника? В вересні була інформація від ГУР, що він допоміг знищити російські кораблі у Севастополі. Водночас була інформація, що фонд придбав супутник та доступ до бази даних знімків Сузір'я супутників компанії на рік. Рік вже минув. Розкажіть, будь ласка, поясніть, чи мають ГУР та інші служби доступ зараз?

– Якщо ви прочитаєте це повідомлення від ГУР МО до кінця, то в кінці, якщо я не помиляюсь, там було речення, що супутник продовжує працювати на користь української розвідки чи українського народу, щось таке. Давайте ми цей кейс ще раз просто розкажемо.

– Важливі деталі.

– Важливі деталі. Перше, у нас є супутник. Це дуже важливо. Ми – космічна держава. І цей супутник забезпечили Головному управлінню розвідки українці, які скидались на «Байрактари». Все, супутник є. Окрім цього, є доступ до бази супутникових знімків Сузір'я компанії ISAI. Він, цей доступ, нелімітований в часі. Він лімітований певною кількістю фотознімків, які ГУР може звідти вибрати.

– А якщо закінчиться кількість фото, які вони можуть вигрузити, що тоді?

– Будемо плакати. Але не переживайте, вони дуже швидко не закінчаться. Ми собі думали, що вони можуть швидко закінчитися, але там розумні люди сидять, в ГУРі, які дуже вміло балансують ту інформацію, яку вони отримують з різних джерел.

Тобто є союзники, які діляться. Є власний доступ і є два види супутників – оптичні і радарні. Ми забезпечили доступ до радарних супутників. Ними якраз от зараз, в цю пору року, максимально сильно користуються. Тому що радарному супутнику для того, щоб зробити знімок, байдуже дощ, сніг, туман, хмари, ніч – вони такі досить мультифункціональні.

Оптичному супутнику треба, щоб була гарна погода, щоб не було хмарочок, щоб сонечко світило. Тому з оптичних відбирають більше фото в період весна-літо, перша половина осені. Ну а на радарні налягають от зараз.

«Спираючись на підтримку людей, ми купили рекордну в історії країни кількість бронетехніки, яку поставили на передову. Мова йде про гусеничні бронетранспортери, це дуже важливе уточнення. Чи була ця покупка вдалою? Очевидно» – Притула

– Осінній збір «Можем павтаріть». Тоді ви спільно з Стерненком і Лаченковим зібрали 177 мільйонів на БПЛА «Морок». Яка їхня доля? Вони вже передані Збройним силам України?

– Доля їхня чудова, як і в усіх інших далекобійних БПЛА далекого радіусу дії, які ми передавали на різні підрозділи Сил оборони. Якщо попередній раз ми обдарували великою кількістю «Бобрів» ГУР, то зараз «Мороки» розійшлися по-братськи 51-50 на Сили спецоперацій і на ЦСО А СБУ.

Розібралися з графіком поставок. Тому що все-таки в часі трошки розтягується це питання. Тому що, знову ж таки, держава така подивилася – ага, ви тут таритеся? Все. Вони приходять, починають теж замовляти. І слава Богу. Але коли ти – виробник і коли до тебе приходить підписувати контракт держава і волонтер, ну давайте відверто, кого ти трошки в бік попхаєш? Точно не державу.

Тому ти такий волонтеру кажеш: «Чуть-чуть» давайте розтягнемо. Це все. Але військові задоволені. Передачі цих БПЛА почалися в листопаді. Є графік, розписаний на кілька місяців. В листопад-грудень вже відвантажувалися. А по застосуванню – це ж невідомі безпілотники в Росію прилітають. Тому нічого не можу сказати.

– Ви згадували про ремонт російської трофейної техніки. Чи продовжуєте зараз цю роботу?

– Так, досить активно. І зараз, буквально нещодавно, звітували, передали три одиниці бронетехніки на Kraken. БТРи, БМП і МТ-ЛБеху, яку переробили під «медевак». Три одиниці техніки сумарно під два мільйони гривень, якщо я не помиляюся, цей ремонт обійшовся. Тобто, ще раз кажу, копійки, відверто кажучи.

Тому цей напрямок ми закривати не збираємося. Трофейної техніки ще вистачає. МТ-ЛБ, який треба переробляти під медико-евакуаційний транспорт, ми теж вже руку на цьому набили. І гусеничних «медеваків» страшенно не вистачає. Страшенно. І тому саме на цю переробку МТ-ЛБ є досить великий попит.

– Щодо західних партнерів. Чи маєте з ними якісь спільні проєкти? Якщо так, то над чим працюєте?

– Маємо. Насправді в нас була дуже величезна радість кілька тижнів тому, не можу називати організацію, не дали поки що добро, хоча мені здається, що варто було б про них вголос говорити, бо вони – великі молодці.

В нашого фонду є один крутий проєкт – це тепловізори на «Іглу». ПЗРК «Ігла», ми до неї прикручуємо завдяки нашим колегам-технарям з Одеси, вони знайшли технічне рішення, як прикрутити правильний тепловізор, правильно прикрутити до ПЗРК для того, щоб вночі можна було збивати ракети і «шахеди».

І зараз повітряне командування «Південь» регулярно виставляє відосики, де темна ніч, хоч око виколи, тут запуск, все, збили «шахед». І ми тішимося тим, тому що на південний напрямок ми поставили таких 250 гаджетів. Проєкт окупився зразу ж зі збиттям першої ракети. Але черга на них в межах пари місяців у нас вишикувалася на 900 штук.

А взагалі нам треба їх тисячі, тому що в нас є амбітна мета: ми хочемо закрити весь периметр країни і забезпечити мобільні групи ППО по всій країні, включно з тими, які захищають стаціонарні об'єкти критичної інфраструктури. Але це дорого. Це мільйони, мільйони, мільйони доларів чи євро.

І тут одна американська структура, яка почула про цей проєкт, зараз вони відсипали нам більше мільйона доларів. 1,2, якщо точним бути. 1,245. Коротше, оцих 900 гаджетів, на які стоїть черга, ми зараз завдяки нашим американським партнерам закриємо. Це просто фестиваль. Подібного донату після майже двох років війни ми не дуже то розраховували. Ми їм дуже вдячні. І ще більше їм вдячні будуть наші захисники, у яких реально з'являються нові, набагато потужніші можливості збивати ці об'єкти в небі.

– Якщо говорити про зараз, то які ключові потреби у військових, з якими запитами до вас найчастіше звертаються?

– Дрони і РЕБ. Це найчастіші запити. Дрони всіх типів і РЕБи, яких дуже не вистачає, і всі дуже хочуть, щоб з'явився якийсь такий мультифункціональний окопний РЕБ. І РЕБи треба і на бронетехніку ставити, і зараз ранцеві РЕБи для штурмовиків і так далі. Але ми вивчаємо дуже-дуже тісно це питання.

Про роботу фонду, зарплати працівникам та на що нині живе Сергій Притула?

– Скільки людей сьогодні працює у Фонді Сергія Притули?

– 105.

– Як вам вдається їх утримувати? Ви неодноразово заявляли, що на адміністрування, на зарплати людям донатять бізнеси окремо. Яка ситуація зараз?

– Ситуація стабільна, слава Богу. Навіть пішла трошки вгору. Тому що всі мої роз'їзди Україною, коли я роблю публічні звіти перед громадами про діяльність фонду, це не все. По вечорах після цього я зустрічаюся з місцевими бізнес-ком'юніті. Це така «без купюр», відверто кажучи, розмова. Ми про всяке різне говоримо. І я просто пояснюю, чому важливо донатити великому фонду.

Показую на конкретних прикладах коефіцієнт корисної дії кожної копійки, яку ви дали. Як ми примудряємося купувати той самий Mavic за 2 160 євро в той момент, коли тут він коштує 3 тисячі доларів, і на, умовно, партії в 300 штук, скільки ми економимо, і потім за ці гроші можемо ще щось купити. Тобто, з донатів, які люди роблять на рахунки фонду, на армію чи на підтримку цивільного населення, яке постраждало, по лінії нашого гуманітарного штабу, фонд відбирає 0,0% коштів. Є окремий рахунок на підтримку інституційної діяльності. І, дай Боже, здоров'я нашим донорам...

«У мене немає зарплати як засновника фонду» – Притула

– Вистачає вам взагалі цих коштів?

– Цих коштів вистачає як бюджет «підтримання штанів». Точно не назву його бюджетом розвитку, нам би ще трошки донорів не завадило б. Ми не є надто привабливим роботодавцем в сенсі заробітної плати, але у нас трошки інші мотиваційні історії задіяні на фонді для того, щоб зацікавити людей сюди приходити.

Тобто якщо ви зараз вийдете в сусідній офіс, де люди працюють, ви одразу там на нашу дизайнерку ось так от, оп: «Сашенько, привіт, а ти звідки?» А вона з Маріуполя. А повернетеся до Сергійка фінансиста: «А ти звідки?». «З Маріуполя». Херсонщина, Запоріжжя, у нас дуже багато людей з таких діаспор, з окупованих територій.

Люди, які сюди приходять працювати, вони розуміють, що це їхній вклад в пришвидшення деокупації їхньої малої батьківщини. Це їхній вклад в перемогу. Вони безпосередньо бачать, як їхня робота впливає на ситуацію на полі бою, як вони допомагають забезпечувати військових. Це дуже сильно мотивує людей.

– А ви як засновник фонду отримуєте зарплату також?

– У мене немає зарплати як засновника фонду.

– Як тоді живете?

– Я прекрасно живу, наскільки це можливо за обставин війни. Це далеко не ті часи і не ті бюджети, якими я зараз оперую, як я любив це в старі добрі часи, коли я працював на телебаченні. Але восени 2021 року, готуючись до певних змін в своєму житті, на які я сподівався в 2022-2023-х, ми з дружиною перебрали сімейні бюджети.

Половину ми вклали в цінні папери і раз у квартал я отримую дивіденди. А дружина свою частинку вклала в невеличкий бізнес, який у нас є на заході країни. Тому я зараз жартую, але годувальником в сім'ї зараз є радше жінка, ніж я. Але, відверто, в мене і потреб суттєво немає.

Одяг я собі не купую. Військові надарували стільки цих футболок, цих пайт (кофта – діалект.) з капюшонами, з тим всім. Я тільки джинси купив цього року, бо ті вже порвалися, в яких я попередньо ходив. А їсти нам дають тут, у фонді.

У нас є ресторани, якісь мережі бістро, які беруть нас під крило і на волонтерських засадах нас годують. Ми їм завжди дякуємо, бо це копійка, 60 других страв і 40 перших страв кожен Божий день.

Про заміри політичних рейтингів у війну, чинних політиків, політичне майбутнє України та повоєнні плани Притули

– Фонд Демократичні ініціативи оприлюднив результати опитування громадської думки українців про підсумки 2203 року. В частині, де досліджувався рівень довіри до політиків, посадовців та громадських діячів, Сергій Притула має рівень довіри 55%, в п’ятірці разом з президентом Володимиром Зеленським, Дмитром Кулебою, Віталієм Кімом та Михайлом Подоляком, позаду залишивши Умєрова, Малюка, Шмигаля та інших чиновників. Чому ваше прізвище взагалі з'являється в таких опитуваннях? Чи розумієте ви, як взагалі ставитись до таких замірів довіри?

– Я дуже негативно ставлюся до цих замірів довіри. Я в принципі негативно ставлюся до будь-яких подібних «ресьорчів» (досліджень – ред.) під час війни. Я не розумію, на холєру це робити. Чого ви намагаєтесь досягнути, міряючи якісь рейтинги людей в країні під час війни?

– Зараз багато політичних насправді рейтингів.

– Я би заборонив це все до бісової матері, чесно. Тому що, перше, в людей, які дивляться на ці рейтинги, може скластися враження, що люди в цих рейтингах в цей час ними переймаються. Займаються політикою і так далі. В контексті моєї особи це абсолютно не відповідає дійсності. Я максимально не люблю людей, які, дивлячись на свої якісь там політичні перспективи в майбутньому, забувають робити важливі речі тут і зараз.

Тут і зараз нас має цікавити тільки одне – це підтримка українського воїна. Все, крапка. Ну, яка, вибачте, політика. І коли люди ті рейтинги беруть, вони такі: «О, оцей мені подобається, оце мені не подобається». У нас завжди ср**і в державі через те, що в когось якісь є рейтинги. Хтось готується до якихось виборів.

Ми тут тим фондом кожен раз якийсь проєкт запускаємо: «Давай, все, непереможні, коли об'єднані. Народ, всі разом, докупи, мільйони людей». Клеїм те суспільство. Бах, там виходять якісь рейтинги і почалося. Ніщо так не роз'єднує українців, як передвиборчі кампанії перед якимись виборами.

Тому я Боженьку молив кожен Божий день – відведи ті вибори. Бо, по-перше, єдність втратим. По-друге, військові дуже сильно «агрилися» на цю тему. Коли я зустрічаюся з військовими, вони кажуть, що «Дмитрович, а як то так, що ми тут гинемо, а там хтось виборами переймається? Як це взагалі може бути?» Тому я дуже переживав, що це буде мати якісь дуже негативні соціальні наслідки.

Я ж розумію, що багато хто дивиться на ці рейтинги, і не всім вони подобаються. І тому в мене там постійний страх, що зараз там комусь десь підірве п'яту точку, що в когось там високий рівень довіри, а в когось низький. І це може відбитися не так на мені, як на роботі фонду. А якщо страждає фонд, як наслідок страждає український солдат.

– А що ви будете робити після того, як завершиться війна? Чи думали ви над цим? Перед війною у вас були політичні амбіції. Зараз про це мова не йде, але коли все закінчиться?

– У мене перед війною було дуже багато різних амбіцій і планів. І дуже багато друзів, яких станом на сьогодні немає. Але є відповідальність за те, що вони робили. За їхні погляди, за їхні сім'ї.

Я не знаю, в який спосіб ця відповідальність буде виражатися. Я точно розумію, що після війни фонд не припинить свого існування. Я точно розумію, що ми перекваліфіковуємось після перемоги на інші напрями роботи. Підвалини ми почали закладати вже цього року завдяки тому, що ми плідно поспілкувалися з Міхаелем Бродським, послом Ізраїлю в Україні.

Ми відправили нашу команду з Кривого Рогу в Ізраїль переймати досвід створення реабілітаційного центру, який ми робимо зараз з колегами в Кривому Розі, де буде і фізична, і ментальна реабілітація, психологічна надаватися. Тобто ми розуміємо, куди рухатися і про кого дбати.

Важливо просто, щоб ця згуртованість і культура донату українців після війни не випарувалась. Тому що після війни роботи буде ще більше, ніж під час війни...

– Про політичну свідомість. Чи росте суспільство в цьому плані? Які шанси, що на наступних повоєнних виборах люди зроблять усвідомлений вибір?

– Важке питання, тому що ми, українці, дуже щирі і дуже емоційні. І ми дуже часто приймаємо емоційні рішення, а не раціональні. А українці дуже люблять зачаровуватися. Потім так само страшенно розчаровуватися. Ми самі собі вигадуємо кумирів. Ми самі придумуємо їхній образ. А потім, коли виявляється, що він не відповідає дійсності, дуже розчаровуємося.

Щодо політичної свідомості, у мене немає новин ні хороших, ні поганих. Ми є такі, які є. Ми любимо яскраві обгортки, назвемо це так, не розуміючи, що всередині. Ми любимо популізм. Ми не хочемо чути болючу правду. Нам краще якась інформація про світ рожевих поні та єдинорогів.

Але неможливо також не бачити того факту, що в Україні з'являється все більше і більше людей, які познімали рожеві окуляри, які змінили свій спосіб життя в різних аспектах. Тобто та кількість людей, яка, наприклад, з російської перейшла на українську після повномасштабного вторгнення, я не знаю, чи був коли-небудь в історії України ось такий одномоментний масовий перехід людей на українську. Це теж важливо.

Важливо, в яких інформаційних бульбашках люди перебувають. І в цьому плані я все більше і більше покладаюся на українську молодь.

Чи буде все у нас гаразд? Так, безумовно. А коли – це тільки, мабуть, Ісус Христос знає. Наша справа – робити все від себе залежне, щоб пришвидшувати цей момент.​