Гумор чи дискримінація: як українським комікам жартувати, щоб нікого не образити?

З початку 2024 року Україну сколихнула хвиля скандалів, пов’язаних з гумористичними шоу. Зокрема, обурення українців викликали сценка «Кварталу 95» про «переселенку зі Скадовська» і українську мову та номер студії «Дизель Шоу» про українців в окупації, а також жарт учасниці шоу «Алкоміки» Вікторії Таран про «багатих вдів». При чому скетчі «Кварталу 95» і «Дизель Шоу» транслювали в ефірі загальноукраїнських телеканалів – «1+1» та ICTV відповідно. Як українським гумористам жартувати так, щоб нікого не образити, і яке покарання може бути для тих, хто допускає дискримінаційні висловлювання в гумористичних шоу? Про це Радіо Свобода у проєкті Свобода.Ранок» поспілкувалося із членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Олександром Бурмагіним та актором, гумористом, стендап-коміком Тарасом Стадницьким.

– Олександре, Комісія журналістської етики подала скаргу до Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Чи можете ви взагалі сказати нині, скільки скарг про образливі жарти розглядає Нацрада? І на якому вони етапі?

Олександр Бурмагін: Ми отримали декілька скарг. Вони стосуються і «95-го кварталу» – одна скарга, і дві скарги стосуються «Дизель Шоу». Оскільки ці документи тільки нещодавно зайшли, ми їх опрацьовуємо, аналізуємо, було здійснено моніторинг, фіксацію, зараз триває робота над змістовним аналізом цих скетчів, сюжетів, для того, щоб надати відповідну оцінку.

– Тарасе, ви виступаєте як стендап-комік, у вас акторський досвід, у той же час ви були і учасником КВК, і проєктів «95-го кварталу», знаєте, як це працює з середини. На вашу думку, а на кому відповідальність за образливі жарти? Адже в цьому процесі насправді задіяно дуже багато людей.

Тарас Стадницький: Ви знаєте, я просто думаю, що такого спрямування і жарти, і будь-які сценки і так далі, зараз вони дуже болісні і дуже чутливі для всього суспільства. Тому, мені здається, що на будь-якому етапі має бути якась така, якщо не зовнішня перевірка, то от, чи не викликає цей номер, чи ця сценка якихось певних суперечливих відчуттів.

І, як мінімум, це треба проговорити не тільки з тими людьми, які це придумують, бо придумують, напевно, вони в такому колі смішно-несмішно. А ще, наскільки це коректно в теперішній час, чи некоректно.

І, наскільки я знаю, Юрій Великий (актор студії «Квартал 95» – ред.), який є автором цього номеру, він вибачився за цей номер, він сказав, що він бачив цей номер в одному напрямку, він сприйнявся в іншому напрямку.

І, напевно, це основна така теза і тема, яка має бути, що, можливо, автор закладає одне, але люди, які дивляться, можуть побачити друге. І тому, напевно, такі номери мають проходити не цензуру, а, я би сказав, такий різнобічний огляд, наскільки він сприймається людьми, тими, які будуть дивитися цей номер з боку. І будуть слухати його, власне, перший раз.

– Так, бо нас дуже багато в Україні. Ми з різних регіонів. Хтось в окупації живе, хтось пережив окупацію, знає, як це. Хтось ні, тому, власне, реакція може бути зовсім інакша. Там ще питання висміювання людини, яка пробує, намагається говорити українською мовою, дуже, насправді, важливе!

Тарас Стадницький: Ви знаєте, я, як людина, яка виросла на заході України, я недавно зрозумів, що я, насправді, заздрю людям, які зараз переходять на українську мову, оскільки вони набагато чистіше і набагато кращими, такими фантастичними словами розмовляють, які я тут навіть деколи не чув.

Тому, як на мене, цим людям потрібна якась така всебічна підтримка. І їм треба дякувати за те, що вони, попри те, що, напевно, дуже багато років і жили в середовищі, яке розмовляло російською, і розмовляли російською, що вони переходять [на українську] і роблять це дуже вдало, як на мене.

– Пане Олександре, а як вам такі, взагалі, жарти? Чи бачили ви ці номери? І які санкції і покарання, чи які можуть бути від Нацради, якщо ви з колегами вирішите, що дійсно вони були недоречними?

Олександр Бурмагін: Справа в тому, що я ще народився і виріс у Херсоні. І Херсонщина — це моя мала батьківщина.

Я дивився «95-й квартал», небагато, не все передивився «Дизель Шоу». І багато матеріалів різних сам прочитав, тому що я, як медійний експерт, як медіа-юрист, мені самому потрібно розібратись для того, щоб, власне, як члену Національної ради брати участь в дискусії, разом з колегами приходити до якогось рішення.

І мені сподобалась одна така достатньо велика аналітична стаття однієї експертки, яка писала про агресивний гумор, про те, як обираються, скажімо так, ці жертви для тих чи інших кпинів і стендапів в тому числі. Вона написала, що гумор важко називати поганим або хорошим, він може бути доречним або недоречним.

Ну і, на мою особисту думку, і я зараз говорю не про юридичну оцінку, тому що ми маємо як Нацрада дати оцінку насампед юридично, наскільки відповідає те, що було в ефірі каналів «Закону України про медіа». Скарги надійшли в контексті дискримінації.

Я вважаю, що, звісно, ці скетчі були просто недоречними, тому що, як щойно вже сказав колега, що не пройшли такий креш-тест, тому що обрали цю жіночку, показали і місто, яке зараз перебуває в окупації, місто, в якому натурально і фізично вбивають за українську мову, за те, що люди говорять українською мовою. Таких випадків було вже не один, не два.

Тому треба було три чи чотири рази подумати перед тим, як на сцені це показувати, і показувати це в ефірі. Але це дуже складні кейси, тому що тут мова йде про такі речі, як стигматизація, стереотипізація. Чи є дискримінація чи ні – власне, ми маємо в своїх рішеннях це зробити, аналіз і дійти висновків. Але я вважаю, що це просто був недоречний гумор в обох випадках, а юридичну оцінку ми дамо трошки пізніше.

Під час флешмобу «Маріуполь українською» за участі маріупольських переселенців, на якому закликали людей приєднатися до написання Всеукраїнського радіодиктанту єдності 27 жовтня – у День української писемності та мови. Київ, 21 жовтня 2023 року

– Важливий момент також, що в «95-у кварталі» вибачилися, в «Дизель Шоу», як я розумію, не вибачилися, не визнають того, що гумор міг бути недоречним. Тарасе, от головний хейт і обурливі коментарі завжди звучать в бік акторів, тому що вони є обличчям цього жарту. Вони про це говорять своїм ротом, вони це грають. Особливо, коли знаходять якийсь ще провокативний бекграунд, типу відпочинок у Криму чи ще щось, розкручується ця тема дуже сильно.

Як ви ставитеся до хейту саме акторів? Чи вони дійсно несуть найбільшу відповідальність? Тому що є сценарна група, є продюсери, але актор грає цю роль. Чи має він бути таким цензором? Чи може він взагалі в таких шоу обирати, що він буде грати, а що не буде грати?

Тарас Стадницький: Я думаю, що ми ж не раби якісь, ми ж маємо і право голосу, і право вибору.

Але я повторююся, мені здається, що перед тим, як ставити цей номер на сцені чи пускати його в ефір, має бути більш різнобічний його огляд, цього номеру, чи конкретно цього. І знову ж таки, мені дуже сподобалося те, що є гумор доречний і є гумор недоречний.

Я передивлявся недавно кілька американських стендаперів, які зараз говорять і жартують про Голокост, жартують про дуже такі, ну, контраверсійні теми, але є розуміння, що в них є свій глядач, і що там цей гумор сприймається як гумор. У нас він, знову ж таки, дуже і дуже чутливий, тому що в нас в країні війна, у нас в країні повномасштабне вторгнення, і є речі, над якими, як мінімум, зараз не можна жартувати.

Можливо, це колись можна буде якимось чином навіть не, я б не сказав, посміятися, а якось з гумористичної сторони це зобразити, але знову ж таки, це має пройти певний час, і на такі жарти людина має розуміти, що може бути дуже і дуже неоднозначна реакція.

Під час акції біля парламенту України на підтримку закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який депутати ухвали цього ж дня. Київ, 25 квітня 2019 року

А стосовно акторів, які, ну, я вже повторився, напевно, що вони мають можливість вибору, мають можливість слова, вони мають можливість не брати в тому участь, але, як мінімум, мають можливість натякнути на те і сказати, що цей номер дуже неоднозначний, давайте ми його або переглянемо, або взагалі не будемо його робити.

– Ну, я так розумію, що це відоме правило, ніби як всім, навіть не дотичним до цієї професії гумористичної, що про себе жартувати, якщо ти єврей, ти жартуєш про євреїв, гей – жартуєш про геїв, це одна історія, коли ти це робиш. А коли це хтось з боку робить, то це може і образити інших. Але, насправді є різниця між телевізійним шоу і стендап-коміками. Ви як, чи цензуруєте, ви, Тарасе, наприклад, свої якісь жарти, чи перевіряєте їх на комусь перед виступами?

Тарас Стадницький: Не цензурую, я їх перевіряю, але в мене є, власне, така внутрішня перевірка, що я не жартую про те, в чому я не брав участі або до цього не був дотичний.

Тобто я не жартую про військових, про війну і так далі, хіба про ті моменти, коли ми їздили з командою «VIP Тернопіль» на виступи до хлопців на передову, і там траплялися якісь такі моменти. Але я розумію, чи це можна давати, чи це не можна давати. І попередньо я стараюся, якщо я використовую якийсь цей матеріал, узгодити з людьми, які були дотичні до цього випадку.

– Чи взагалі треба якось культуру жартів, певний рівень жартів піднімати? Тому що є рейтинги, є там кількість переглядів. Зазвичай такі жарти, ну, може, там без такого смаку, вони заходять більшості аудиторій. Чи потрібно якось регулювати цей момент?

Олександр Бурмагін: Я вважаю, що це точно не повинно бути, знаєте, на рівні законів, на рівні державних органів. Це все ж таки питання, власне, розвитку, встановлення культури має відбуватися в таких публічних дискусіях.

І, до речі, стосовно цих обох випадків, і «Дизель Шоу», і «95-го кварталу», я думаю, що суспільство вже дало певну оцінку. Я дуже сподіваюся, що і автори, і телеканали зроблять висновки з цієї, власне, ситуації і з тієї хвилі, скажімо так, обурення, яка піднялась в суспільстві.

Я вважаю, що, власне, держави, я маю на увазі, як державних органів, рівня законів, в цих питаннях має бути найменше. І це саме суспільство повинно вирішувати такі речі і регулювати.

Я дуже сподіваюся, що ми будемо тут іти саме таким еволюційним шляхом. І будемо робити висновки, і ця, скажімо так, ситуація, і в тому числі, з гумором, буде покращуватися.

– Тарасе, що робити? Іти за більшістю, і за рейтингами, і за переглядами? Чи все ж гумористам, сценаристам треба пропонувати аудиторії щось нове, щось більш таке дотепне, більш інтелектуальне?

Тарас Стадницький: Я думаю, що в кожного є свій вибір. Кожен має знайти якусь свою дорогу, якою йти.

Я підписаний на розсилку по рейтингах, і я бачив, що, в принципі, і «Дизель Шоу», і «Квартал 95» в новорічну ніч чи на новорічні свята взяли свої рейтинги. Тому, я думаю, якщо вони хочуть зберігати свої рейтинги і далі, вони мають якимось чином трошки по-іншому дивитися на те, як вони подають свої гумористичні матеріали, і що вони подають.

(Про скандали, пов’язані з гумористичними шоу, дивіться в телепередачі проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок» із 39 хвилини і 12 секунди)