Серія шедеврів чеського художника стилю модерну, відомого також як сецесія, ар-нуво чи юґендштіль, Альфонса Мухи «Слов’янська епопея» може нарешті оселитися під одним дахом, а це чудова нагода дізнатися, які події з історії слов’янських народів, із погляду автора, зображають ці картини.
Місто Прага і нащадки художника роками вели й далі ведуть юридичні суперечки за права володіння серією Альфонса Мухи «Слов’янська епопея», що складається із 20 картин, які художньо переповідають історію слов’ян, як її бачив автор. Можливо, врешті вони домовилися про постійне розміщення цих творів у Празі.
Муха подарував свій шедевр місту Празі в 1928 році за умови, що місто побудує виставковий простір для розміщення картин, деякі з яких понад вісім метрів завширшки. Таку будівлю досі не звели. Але забудовник одного торговельного центру, який планують відкрити у 2026 році в самому центрі Праги, запропонував створити в ньому простір для показу художньої епопеї.
Один із онуків художника Джон Муха сказав газеті The Art Newspaper, що, «якщо все йтиме за планом» у будівництві виставкового простору, він припинить чинний судовий процес, у якому він оскаржує належність циклу Празі. Це дозволить виставити картини в постійній будівлі.
22 січня директорка Музею міста Праги Магдалена Юржікова повідомила Радіо Свобода, що полотна зберігаються в «секретному місці» в Празі після тимчасової виставки з 2018 до 2020 року. Юржікова каже, що картини перевезуть до містечка Моравський Крумлов навесні 2021 року для чергової тимчасової виставки, поки будується торговельний центр у Празі.
Але справа далеко не вирішена. Восени 2020 року в справу про спадщину вступила друга онука Мухи, Ярміла Муха-Плокова, причому на боці міста Праги і проти свого нерідного брата Джона. Вона, як друга законна спадкоємиця Альфонса Мухи, категорично проти розміщення картин циклу в торговельному центрі, що належить не Празі, а іноземним власникам, що прямо суперечило б заповітові митця.
Радіо Свобода пропонує короткий опис того, що зображає кожне з полотен серії Альфонса Мухи «Слов’янська епопея».
Слов’яни на прабатьківщині
Альфонс Муха розповідає історію слов’ян приблизно з 5-го століття, коли слов’янські племена Центральної і Східної Європи не мали єдиної політичної структури й були дуже вразливі до нападів германських племен.
Пара на передньому плані ховається в лісі, поки учасники набігу спалюють їхнє село. Над цією сценою в повітрі зависає язичницький жрець, навколо якого юнак і дівчина. Вони символізують війну і мир – два стани, до яких призводить боротьба за свою свободу.
Свято Святовита на острові Руяні
Приблизно на початку 8-го століття на своїх північно-західних землях слов’яни побудували храм язичницькому богові Святовиту на острові Руяні, що сьогодні є островом Рюґен на півночі Німеччині. Пізніше війська данів зруйнували храм, а територію незабаром заселили германці.
Ця картина зображує одягнених у біле слов’янських паломників дорогою до храму Святовита для святкування. Більшість не помічає ворогів, зображених як вовки вгорі ліворуч, що насуваються на священний острів.
Запровадження слов’янської літургії
До середини 9-го століття багато слов’ян прийняли християнство. Нова віра глибоко закріпилася, коли візантійські ченці Кирило (Костянтин) і Мефодій на запрошення Ростислава, князя Великої Морави (слов’янської протодержави, яка протягом приблизно сотні років охоплювала значні території Центральної Європи), переклали християнські тексти мовою, створеною на основі староболгарських і староморавських діалектів, відомою зараз як старослов’янська. Письмо, яке для цього створили вони й їхні учні, стало основою для кирилиці, абетки, яку сьогодні використовують в Україні, Білорусі, Росії, Болгарії, Сербії, Північній Македонії і ще в шести країнах.
Унизу лівіше від центру, з довгою білою бородою, зображений Мефодій, якого підтримують служки. Тоді він тріумфально повернувся з Риму, де отримав благословення папи продовжувати перекладати Біблію мовою, зрозумілою слов’янам (щоправда, невдовзі Рим відмовився від цієї позиції). Кирило, який на час тих подій уже помер, показаний угорі ліворуч, у білому капюшоні – він втішає групу жінок. Постави, що зависли в повітрі вгорі праворуч, зображають князів, які сприяли поширенню християнства серед слов’ян.
Підзаголовок картини – «Хваліть Бога рідною мовою» – відображає культурне значення цього моменту.
Болгарський цар Симеон
Коли послідовників Мефодія вигнали з Моравії, цар Симеон, що в центрі картини, запросив їх на південь до свого Болгарського царства продовжити перекладати християнські тексти.
На цій картині члени двору Симеона збоку спостерігають, як моравські перекладачі заповнюють своїми творами царський палац. Симеон зображений у розпалі пристрасної дискусії.
Король Пржемисл Отакар II
Відомий як «золотий король» через своє величезне багатство і щедрість, чеський король Пржемисл Отакар II налагоджував тісні зв’язки з іншими слов’янськими й іншими сусідніми правителями упродовж 13-го століття.
Муха зобразив володаря Чеських земель із руками, простягненими на знак дружби до двох гостей на весіллі племінниці Отакара, герцогині Кунігунди Бранденбурзької, і сина короля Угорщини, герцога Бели Угорського.
Коронування царя Стефана Душана
Дівчата в традиційних строях ведуть процесію коронації в Скоп’є в 1346 році сербського царя Стефана Душана, якого називали «чи не наймогутнішим правителем Європи» після падіння Візантії. Стефан Душан у центрі картини, вдягнений у біле і золоте.
Він прославився завдяки тому, що значно розширив підконтрольні слов’янам території на півдні Європи, які він захопив під свою владу, а також що ухвалив кодекс законів, який став своєрідною середньовічною конституцією в багатьох країнах Європи.
Ян Міліч
Чеський діяч Ян Міліч був одним із перших християн, які публічно виступили проти корупції в Римо-Католицькій церкві. У 1363 році він зрікся своїх церковних звань і став простим проповідником.
Міліч зображений із бородою в блакитному уборі на вершині риштування під час будівництва притулку для «блудниць, що розкаялись». Жінки, очевидно, зворушені проповіддю Міліча, зображені нижче на різних етапах перевдягання зі свого похмурого повсякденного вбрання в білий одяг послушниць.
Казання магістра Яна Гуса у Вифлеємській каплиці
Ян Гус був іще одним відомим священнослужителем, який критикував надмірності в Римо-Католицькій церкві. Його казання чеською мовою в Вифлеємській каплиці в Старому місті Праги надихали парафіян.
У 1415 році після неодноразових суперечок із церковними лідерами Гуса звинуватили в єресі і спалили на вогнищі в Констанці на півдні Німеччини.
Зустріч на Кржижках
Жорстокість страти Яна Гуса викликала гнів у Чехії, і почав стрімко розвиватися протестний рух, що виступав проти папської влади. Цей твір зображує історичне таємне казання в місцевості «На Кржижках» під Прагою в 1419 році.
Проповідник Вацлав Коранда-старший, одягнений у брунатний плащ, у центрі картини закликає людей узяти до рук зброю, а позаду збираються темні хмари. Із цього виступу почалися так звані гуситські війни.
Після Грюнвальдської битви
Тевтонські лицарі були грізною християнською військовою силою, що регулярно здійснювала набіги на язичницькі слов’янські території на північному сході Європи упродовж 1300-х років. Коаліція польсько-литовсько-українських військ напала на тевтонців поблизу їхнього табору в східній частині сучасної Польщі – і розгромила німецьких лицарів у славнозвісній Грюнвальдській битві 1410 року.
На картині зображений переможний, але ошелешений великими втратами в битві польський король Владислав II Ягайло.
Після битви на Віткові
Муха повертається до теми послідовників Яна Гуса, відомих як гусити, у цій картині про наслідки битви на краю Праги. Вона відбулася влітку 1420 року після того, як Сигізмунд Люксембурзький, люто антигуситський наступник імператорського престолу Священної Римської Імперії (що об’єднувала переважно десятки тодішніх німецьких держав, але охоплювала й Чехію), намагався розправитися з релігійними повстанцями Праги. Невелика група гуситів чинила опір армії Сигізмунда з укріплених позицій на вершині пагорба Вітков (нині він майже в центрі сучасної Праги), поки військові сили празьких містян на чолі з легендарним однооким воєначальником Яном Жижкою неочікувано напали на загарбників із тилу.
Картина вловлює момент, коли Жижка (праворуч) стоїть у променях сонця над покинутою зброєю ворога під час імпровізованого богослужіння.
Петр Хелчицький
Нещастя, спричинене гуситськими війнами, зображене в картині, що показує наслідки одної із численних розправ над населенням, яке потерпало від обох сторін протистояння.
Ледь праворуч від центру сцени проповідник-пацифіст Петр Хелчицький, із Біблією під рукою, благає людей не шукати помсти. Цей чеський духовний провідник вважав неможливим фізичне знищення зла.
«Гуситський король» Їржі з Подєбрад
Завдяки військовій витривалості гуситів Чехія змогла коронувати як свого монарха місцевого шляхтича не королівського роду Їржі з Подєбрад у 1458 році. Прихильний до гуситів правитель здобув популярність завдяки відносно помірному ставленню до католиків, із одного боку, і стримуванню деяких із найбільш екстремістських гуситських фракцій, із іншого. Але католицькі лідери Риму відмовилися визнати його правління і вимагали повернути Чеські землі під папський релігійний контроль.
Картина зображає, як король (праворуч) відхиляє вимоги одного з дипломатів папи. На передньому плані хлопчик символізує закінчення впливу римо-католицьких лідерів тим, що закриває книгу під назвою «Roma finita» («Рим закінчився»).
Міклош Зріньї захищає Сіґет від турків
Новий розділ про релігійні конфлікти відкривається цією картиною облоги угорського Сіґету, або Сіґетвару, турецькими військами у 1556 році. Захисниками міста керує хорватський шляхтич Міклош IV Зріньї, як його знають угорці, або Никола Шубич Зрінський. Османи врешті завоювали це добре укріплене місто, що на півдні сьогоднішньої Угорщини, і вбили жителів. Але величезні втрати, яких загарбники зазнали під час облоги, затримали просування ісламу до Європи. Французький кардинал Рішельє пізніше назвав події в Сіґеті «битвою, яка врятувала [західну] цивілізацію».
Друкування Кралицької Біблії в Іванчицях
Громада «Чеських братів» була релігійною течією, заснованою на принципах, яким вчив Ян Гус. У рідному містечку Мухи Іванчицях братчики почали друкувати чеський переклад Нового Заповіту. Цю роботу завершили в сусідньому містечку Кралицях, яке й дало назву виданню.
У сцені, сповненій зелені, братчики читають новий примірник Біблії, виготовлений на друкарському верстаті праворуч. Ці Біблії відіграють вирішальну роль у збереженні чеської мови після подальших бурхливих подій.
Ян Амос Коменський
У 1619 році новий імператор Священної Римської Імперії Фердинанд II використав військову силу, щоб відновити римо-католицьке панування над Чехією. Тисячі людей втекли з регіону після поразки протестантських сил у битві на Білій горі (нині територія Праги) і після того, як їх поставили перед вибором: або перейти до католицизму, або стати вигнанцями.
Картина зображає меланхолійну смерть улюбленого чеського педагога і філософа Яна Амоса Коменського в 1670 році. Він, теж змушений до еміграції, зображений померлим у кріслі в Наардені на узбережжі сучасних Нідерландів. Ліхтар символізує те, що Муха називав «іскрою надії» в похмурій сцені, де послідовники Коменського мріють повернутися на батьківщину.
Гора Афон
Гора Афон, або Атос – це священний для православних півострів із численними монастирями на північному сході сучасної Греції. Афон віддавна мав велике значення для слов’ян і перебував під сербським управлінням упродовж десятиліть у 1300-х роках. Муха сам побував на півострові.
На цій картині він зобразив групу православних прочан, які поклоняються святиням в одному з храмів півострова. Над втомленими мандрівниками ширяють ангельські істоти, які представляють інші афонські монастирі.
Присяга чеської спільноти «Омладіна» під «слов’янською липою»
«Омладіна» (що можна передати як «молодь», «омолодження») – це назва, яку приписали анархо-патріотичним вуличним протестувальникам у Празі (такої організації насправді не існувало) наприкінці 1800-х років, які виступали проти австрійського панування над Чехією і з антицерковних позицій. Під час сумнозвісного судового процесу десятки протестувальників отримали тривалі терміни ув’язнення.
Муха зобразив ідеалізований націоналістичний рух, у якому молодь і політики присягають на вірність «богині-матері слов’ян Славії», а вона спостерігає за дійством, сидячи на гілках липи. Цю картину автор так до кінця й не завершив.
Скасування кріпосного права в Росії
Суспільство Російської імперії, до якої тоді належала і значна частина України, кардинально змінилося в 1861 році, коли російський цар Олександр II дарував свободу приблизно 23 мільйонам кріпаків.
Муха їздив до Росії в 1913 році, щоб дослідити цю тему. Його картина зображує натовп росіян, які невпевнено тиняються по Красній площі в Москві після того, як вони дізналися про свій новий статус вільних людей, і більшість їх виявляє невпевненість і страх перед майбутнім.
Апофеоз історії слов’янства
В останній картині своєї епічної серії Муха поєднав теми попередніх 19 картин і додав одну майже сучасну йому останню деталь. У нижньому лівому куті молодь вимахує гілками, щоб привітати солдатів, які повертаються з шанців Першої світової війни.
Багато слов’янських країн здобули незалежність, коли Австро-Угорська імперія розпалася після закінчення бойових дій у 1918 році. Серед численних символів у цій картині постава у верхній частині символізує слов’янський світ, що вступає в нову добу незалежності, тоді як інша постава, схожа на Ісуса Христа позаду, пропонує благословення.
Читайте ще:
Українська культура завойовує світ. Чи Україна забезпечить їй надійний тил?
«Всупереч СOVID-19». Фестивалі та мистецькі події 2020 року, які відбулися, попри пандемію
10 фактів про Катерину Білокур: сама навчилася малювати і стала відомою на весь світ