Автор державного гімну Ізраїлю – поет, народжений у Золочеві

ЛЬВІВ – У місті Золочів Львівської області відкрили меморіальну дошку авторові державного гімну Ізраїлю Нафталі Герцу Імберу. Єврейський поет народився в Галичині у другій половині ХІХ століття. Посольство Ізраїлю в Україні приурочило вшанування пам’яті Нафталі Герца Імбера 75-й річниці проголошення незалежності Держави Ізраїль.

У 1863 році у Перемишлі, у тодішній Галичині, у залі Духовної семінарії отець Михайло Вербицький виконав патріотичну пісню «Ще не вмерла Україна», яка стала гімном Незалежної України.

У цей час в іншій частині Галичини – у Золочеві – майбутньому авторові державного гімну Держави Ізраїль Нафталі Герц Імбер було 6 років. А свій перший вірш він написав у десятилітньому віці. Поет писав на івриті. Кілька його віршів стали народними піснями. Серед них – «Тікватейну» («Наша надія»). Згідно з однією з версій, цей вірш Нафталі Герц Імбер написав під час подорожі Румунією, приблизно у 1876-1878 роках. І присвятив поетичні рядки новому поселенню євреїв в Палестині – Петах-Тіква:

«Ще не втрачена надія наша
Надія – дитя двох тисяч літ:
Бути вільним народом в землі нашій
Землі Сіону і Єрусалиму».

«Написав вірш про відновлення єврейського народу, себе, що побачив і Сіон, і Ізраїль. У ХІХ столітті почалось формування новітнього єврейського народу, який в кінцевому результаті оформився в політичну націю ізраїльтян. Нафталі Герц Імбер вивчив іврит, мову, яка тоді вже була не у вжитку, а тільки в релігійному використанні, і почав писати цією мовою поезію. Це були відгуки тогочасного літературного романтизму. Був відкритий до того, щоб побачити єврейський світ не лише в Галичині, і почав подорожувати», – говорить директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Меморіальна дошка, присвячена Нафталі Герцу Імберу

На якій саме вулиці, в якому будинку проживав у Золочеві Нафталі Герц Імбер, невідомо. Але його манили мандрівки, і він поринув знайомитись із єврейським життям у різних містах і країнах. Жив у Бродах, Львові, а потім поїхав у Румунію, Сербію, Індію. У своїй поезії передає мрію про повернення євреїв на Святу Землю. Нафталі Герц Імбер мав образ бідного єврейського поета, який створив його приятель.

Панорама Золочева

1882 року поет переїхав до Палестини і був помічником англійського письменника. Нафталі Гецр Імбер проживав в Ерец-Ісраель і зустрічав там багатьох євреїв, які прибували до Палестини.

У 1886 році в Єрусалимі вийшла перша його поетична збірка, в яку увійшов вірш «Тікватейну» («Наша надія»). Певний час поет проживав в Індії, а в 1892 році переїхав до США. Друга його поетична книжка побачила світ у 1900 році у Золочеві, а третя, остання за життя, в 1902 році у Нью-Йорку.

«Мільйони людей у всьому світі співали гімн на слова Нафталі Герца Імбера, уродженця міста Золочева. Державу Ізраїль створено завдяки діям невеликої групи людей. Ці ідеалісти походили з різних країн, багато з них були вихідцями з України. На українській землі віками жив народ, який мріяв зустрітись наступного року в Єрусалимі. Поруч жили люди, які мріяли про створення Незалежної української держави. Сьогодні держави Ізраїль та Україна існують і пишуть свою власну історію. У Золочеві народилися люди, які склали золотий фонд світової науки і культури. До того ж, сьогодні непростий час для України, а зміст ізраїльського гімну актуально звучить для України, яка бореться за своє право жити так, як вона хоче на своїй землі», – каже посол Ізраїлю в України Михайло Бродський.

Посол Ізраїлю в Україні Михайло Бродський під час відкриття дошки Нафталі Герцу Імберу

Золочів і євреї

Меморіальну дошку авторові державного гімну Ізраїлю «Га-Тіква» («Надія» ) встановили на одній зі стін у Золочівському замку за ініціативи посольства Ізраїлю в Україні. Місце символічне. Адже територія замку у час окупації Радянського Союзу, а потім нацистської Німеччини була місцем трагедії. Тут, встановили дослідники, НКВС влаштувало тюрму-катівню для мирних людей. Коли у кінці червня 1941 року у Золочів зайшли німецькі війська і відчинили тюрму, люди жахнулись від побаченого: скрізь лежали понівечені, скатовані тіла людей. Таке жахіття, кажуть дослідники, було по всіх в’язницях Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей. Рідні у Золочеві знайшли близько 300 закатованих тіл. Однак німецька влада використала цю трагедію, скерувавши людський гнів проти євреїв.

«Німецька влада хотіла прихильності місцевого населення, українців. Гебельс знав ситуацію, що населення Західної України дуже постраждало від комуністів. Місцевих українців «отруїли» ненавистю. Німці спровокували погром євреїв, вирішили зіграти на мотивах українців і вчинили злочин», – каже львівський хасид, представник центру дослідження юдаїки Мейлах Шейхет.

Таблиця у пам’ять про убитих євреїв на території замку в Золочеві

До 1939 року у Золочеві проживали понад 9 тисяч євреїв. Вони становили більшу половину довоєнного населення міста. Після німецької окупації вижили одиниці, менше сотні. Роальд Гоффман дитиною був врятований українським подружжям і в майбутньому став американським професором і Нобелівським лауреатом з хімії. А його дідусь був убитий у липні 1941 року.

Золочівський замок став місцем смерті для тисячі людей в роки Другої Світової війни

Тіла близько 600 євреїв до сьогодні лежать у братній могилі біля мурів Золочівського замку. Це ті євреї, яких упіймали у перші дні липня, коли німецькі війська зайшли у місто, про що мовиться в окремих дослідженнях. Євреї проводили ексгумаційні роботи на території тюрми, а пізніше їх розстріляли. Багато євреїв шукали порятунку в замку, бо у цей час на їхні домівки нападали некеровані агресивні групи місцевого населення. Але знайшли тут смерть. Погром 3 липня став початком кінця єврейської громади у Золочеві.

Вже у 1942 році, за даними дослідників, німці створили у місті гетто, євреїв морили голодом і вивозили у винищувальний табір у Белжець. Серед тих, хто у ньому опинився і загинув, був поет Шмуел Янкев Імбер (1889–1942 роки життя), двоюрідний племінник Нафталі Герц Імбера.

Загалом за час німецької окупації у Золочеві та його околицях було знищено близько 14 тисяч євреїв.

Золочівський замок

Золочів називали Єрусалимом в Галичині. Тут була велика громада, яка залишила пласт єврейської культури. Представником цієї громади був Нафталі Герц Імбер. Його вірш «Наша надія» спершу був популярною народною піснею на давню італійську музику. А з проголошення незалежності Держави Ізраїль (1948 рік) стала гімном країни.

«Га-Тіква» Нафталі Герца Імбера отримала офіційний статус державного гімну Ізраїлю у 2004 році.

Нафталі Герц Імбер помер у 53-річному віці в 1909 році у Нью-Йорку. У 1953 році його прах перевезли в Ізраїль і поховали в Єрусалимі.