«Сховала харчі на видному місці». Голодомор у долях дисидентів

ДНІПРО – 26 листопада в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького відкриють виставку «Поборення волі», приурочену до Дня пам’яті жертв голодоморів. Мовою документів, фотографій, особистих речей вона розповідає родинні історії тих, хто пережив голод, – у 20-і, 30-і, 40-і роки. Зокрема, це історії дніпровських дисидентів, старші родичі яких або й вони самі, в дитинстві, мали цей травматичний досвід – голодування. Авторка виставки, наукова співробітниця музею Ірина Рева каже: пережите вплинуло на світогляд тих людей, створювало мотивацію їм чинити спротив радянській системі. Більшість експонатів виставки показують уперше.

«Він чітко пише: Сталін знав про те, що відбувається» – історія репресованого вчителя

Рукопис спогадів Олександра Євменовича Солоного – вчителя з села Кринички на Дніпропетровщині, репресованого у 30-і роки, – потрапили до дослідниці Ірини Реви випадково. Вона розповіла: близько 10 років тому познайомилася з його правнучкою Яною. Дівчина готувала домашнє завдання – складала родове дерево – й зацікавилася історією життя своїх предків.

Родинний фотоальбом Солоного

Олександр Солоний народився 1911 року, вчителював у рідному селі. Пережив голод 20-х і 30-х років, про що пізніше написав у своїх мемуарах, зазначає Ірина Рева.

«У своїх спогадах про 20-і роки він писав: село голодувало, в селі відкрилася їдальня, це Ленін нас порятував від голоду. Він був тоді зовсім малим і так це сприймав. Однак про Голодомор 1932–33 років вже згадував інакше. Там вже немає віри в «царя-батюшку», він чітко пише: Сталін знав про те, що відбувається», – каже Ірина Рева.

Лист Олександра Солоного

Цього року дослідниця затребували в архіві управління СБУ Дніпропетровської області кримінальну справу Солоного. З’ясувалося: приводом для його арешту й багаторічного ув’язнення був лист, де він відкрито говорив про колективізацію й голод.

«Він пише листа до дружини репресованого директора школи, де висловлює свої погляди на колективізацію, розповідає, що коли їх, вчителів, відправляли в села забирати в людей останні харчі, він відмовлявся. Пише листа – і відправляє не дружині директора, а в партійні органи. 1938 року його заарештовують. Інкримінували йому антирадянську агітацію. Власне, основою звинувачення став оцей один-єдиний лист. І ще пару вчителів свідчили про випадок у школі, коли він сказав, що в Німеччині освіта краща, ніж в Радянському Союзі. І засудили його до розстрілу. У справі є його касаційна скарга, де він просить пом’якшення вироку. І там же є лист із проханням про помилування. Цікаво, що лист надрукований російською мовою, а рукописний підпис – українською: «Солоний Олександр». Йому замінили вирок на 10 років виправних таборів і він їх відбув від дзвінка до дзвінка», – сказала Ірина Рева.

«Він пам’ятав розкуркулення, колективізацію, Голодомор» – історія дисидента Береславського

Історія Олександра Солоного – одна з майже десятка історій людей та родин, що пережили голод та репресії в краї, які зібрала Ірина Рева. На одній з фотографій – Ганна Кулібко 1900 року народження, мати дисидента Миколи Береславського. Вона жила в селі Новоспасівка Бердянського району Запорізької області, пережила голод 1921-го і 1932–33 років.

Ганна Кулібко, мати дисидента Миколи Береславського

«У 1920-і роки в селі стояла Червона армія. Село голодувало. Її сестра Килина померла у 22 роки з голоду. А вона – вижила, бо вона тим солдатам готувала їсти. Була дуже гарна, командир до неї залицявся і навіть хотів її забрати з собою. Але вона не поїхала – сховалася у брата. Вона пережила й голод 30-х. Казала, що напівживих людей вивозили на цвинтар – щоб там «доходили». Також розповідала, що коли прийшли «активісти», вона сховала харчі на видному місці. Поклала в якийсь ящик, накрила ганчір’ям. І заховала в скрині козеня. А воно ж могло замекати. То, казала, ледь серце не зупинилося, поки йшов обшук. В селі був випадок канібалізму, коли збожеволіла мати зарубала 6-річну дитину», – розповіла Ірина Рева.

Ірина Рева показує родинну реліквію Береславських

Її син Микола Береславський, який вчинив спробу самоспалення через протест проти радянської влади, пережив голод 33-го, коли йому було 9 років, додає Ірина Рева. Це не могло не вплинути на його погляди й світосприйняття.

«Він пам’ятав розкуркулення, колективізацію, Голодомор. Згадував, як в 1938 році за одну ніч в їхньому селі за одну ніч 112 людей було репресовано. Він все це пам’ятав. Його опозиційна діяльність щодо режиму цілком зрозуміла: переживши такий досвід, він не міг інакше», – каже музейниця.

На виставці в музеї є родинна реліквія Береславських – портрет Шевченка. Це репродукція картини Миколи Божія, зроблена Миколою Сармою-Соколовським для Миколи Береславського.

Часослов з написом «Сталін» – історія репресованого священника

Ще один знаковий експонат виставки – «Часослов» із написом «Сталін» на обкладинці репресованого священника Миколи Федоровича Авраменка (точна дата народження невідома, приблизно – 1910-і роки). Ірина Рева каже: це був один зі способів самозбереження – зачаїтися зі своїми справжніми поглядами, замаскуватися, вести подвійне життя.

До музею цю книгу принесла онука репресованого Анна Зубковська. Розповіла, що її дід служив священником у церквах Таромського, Петриківки та Кам’янського.

«Часослов» з написом «Сталін» і священник з дружиною

«Про це в родині не говорили. Батько Анни був партійною людиною. Але Анна багато часу проводила з бабусею й дідусем у Кам’янському. Вони говорили про Бога, розповідали про Голодомор. Її дід сидів. Це було в «хрущовські» часи. Відновлював стару церкву в Кам’янському, у нього був свій прихід, працював напівлегально. Але – чергова антирелігійна хвиля, і було ухвалене рішення – будівлю церкви ліквідувати й влаштувати над ним показовий суд. Йому поставили вимогу: покаятися і привселюдно відректися від своєї віри. На суді він привселюдно перехрестився й сказав: «Я вірю в Бога і я вірю, що Господь мене врятує». І його засудили, він відбув покарання, повернувся», – розповіла дослідниця.

Священник Микола Авраменко з дружиною

Історії мешканців Кам’янки-Старожитньої

Ірина Рева зібрала й кілька історій сімей, які мешкали на теренах старовинних козацьких поселень, зокрема Кам’янки-Старожитньої (зараз у межах міста – територія Амур-Нижньодніпровського району). На цьому фото – Меланія Савеліївна Варушко, бабуся дніпрянки Олени Ткач. Вона розповідала нащадкам про голод 1920-х років.

Меланія Савеліївна, бабуся дніпрянки Олени Ткач

«В її родині було троє дітей. Її батько в якомусь із 20-х років пішов на заробітки в інше село, там він заробив мішок зерна і повертався в Кам’янку, де жила родина, але поки їхав потягом, той лантух вкрали. Приїздить – зустрічають голодні діти, дружина. Не міг пережити цього. Заліз на піч і до ранку помер, так розповідала Меланія Савеліївна. А родина вижила – переїхала в сусіднє село, поселилася в попа, працювала в нього, і так пережили найскрутніші часи. Ця жінка казала: «Ми три голодовки пережили», тобто 20-і, 30-і і 40-і», – переповіла Ірина Рева.

Рукописні спогади про пережите залишила своїм нащадкам і Зінаїда Рудь-Вольга 1929 року народження. Її батько Яків Корсун брав участь у руйнуванні церкви в Кам’янці-Старожитній. Сама Зінаїда пережила голод 30-х.

Спогади Зінаїди, написані для онуки

«У цих спогадах є вражаючий момент. Мати померла, а батько одружився вдруге. Було їй 12 років. І от вони з молодшим братом – пішли в люди. Голодні, шукають собі роботи. Хтось з людей каже: «Ідіть, я вас нагодую». А вона – як пише в спогадах: «Я не можу незароблене їсти». Це отака традиційна українська свідомість… Гідність», – каже Ірина Рева.

Спогади цієї Зінаїди Рудь-Вольги та Олександра Солоного музейники планують видати друком.

Зінаїда Рудь-Вольга

Загалом на виставці «Поборення волі» в історичному музеї представили десятки унікальних експонатів – про Голодомор-геноцид 1932–1933 років, Голодомори 1920-х, 1940-х років та політичні репресії на теренах краю. 26 листопада експозицію презентують у вузькому колі істориків та журналістів. Для широкого загалу її планують відкрити після послаблення карантину.