«У 2014 році ми не повинні були піднімати руки» – генерал армії Муженко

У 2014 році Україна не повинна була говорити, що армії немає і піднімати руки. Була можливість чинити опір російському контингенту, який зайшов у Крим, запевняє генерал армії Віктор Муженко. У 2014 році він був заступником начальника Генерального штабу Збройних сил України. Він не погоджується з тим, що у 2014 році на всю країну було лише 5 тисяч військовослужбовців, готових виконувати бойову задачу. Наприкінці лютого ЗСУ були приведені в повну бойову готовність. Було проведено розгортання Збройних сил України загальною чисельністю 55 тисяч осіб.

До 7-ї річниці окупації Криму розпитали генерала Віктора Муженко, чому не було реакції на порушення повітряного простору в Криму? Чому не застосовували зброю? І як армія готувалися до війни з Росією?

‒ У 2006 році був стратегічний план застосування Збройних сил України. Українську армію, інші військові формування тренували і готували до 7 різних ситуацій. Одна з них ‒ це широкомасштабна агресія з боку Росії. Україна ще в 2006 році готувалася до можливої війни з Росією, так?

‒ На той час я був на посаді тільки начальника штабу 8-го армійського корпусу в Житомирі. Певні елементи цього плану до нас були доведені. Корпус передбачали застосовувати по всіх 7 ситуаціях. В тому числі, був варіант відбиття агресії зі сходу, зі сторони Росії. Такі плани існували.

Віктор Муженко в студії Радіо Свобода

У 2008 році я був на зустрічі своїх однокашників у Санкт-Петербурзі. Я закінчив Ленінградське вище загальновійськове командне училище. Тоді, у 2008 році, якраз була певна напруженість з Росією за президента Віктора Ющенка.

До мене підійшов командир батальону, який мене вчив, і запитав: «А якщо буде війна з Росією, ти будеш воювати?»

Я кажу: будемо. Присягу ми давали Радянському Союзу, цієї країни вже не існує, ми вже склали присягу на вірність народу України, на вірність України і ми будемо її захищати. А він каже: «Ну, ты же меня не подведешь? Я же вас учил». Я був такий здивований, я пам’ятаю ці слова по сьогоднішній день.

І ось ситуація, серпень 2008 року ‒ російська агресія проти Грузії, показала, що в Росії існують плани агресії стосовно інших держав. І в першу чергу країн колишнього Радянського Союзу.

Грузія, 6 серпня 2008 року. Російські військові на адміністративній межі між Південною Осетією та основною частиною грузинської території

‒ Чи реагували в Україні на такі російські «плани агресії»?

‒ Тоді, одне з командно-штабних навчань, яке проводилося з управлінням 8-го армійського корпусу, спланували на території Донецької та Луганської областей. Це був 2008-2009 рік. Потенційно ми розуміли, що в цьому регіоні може бути якась проблема. Це навчання ми особливо не популяризували і всі документи були знищені. Деякі звіти по цьому тренуванню є в Генштабі.

‒ Були навчання, тренування, стратегія. Чому тоді в 2014-му все це не спрацювало у Криму?

‒ Коли розпочалися ці події, пов’язані з Кримом, кінець лютого–початок березня, під легендою навчань «Весняна злива» було приведено в повну бойову готовність усіх Збройних сил, і на різних напрямках було створено кілька угруповань.

У першу чергу до цього були залучені високомобільні десантні війська і частини спеціального призначення. В рамках цих заходів розвідувальна рота 25-ї бригади була на навчаннях у Криму, вона розміщувалась в пункті постійної дислокації 36-ї бригади берегової оборони в Перевальному.

Шеврон. Розвідувальна десантна рота 25-ї Повітряно-десантної бригади

‒ У вас була інформація від розвідки? І вже взимку 2014-го Генштаб готував певні контрзаходи?

‒ Під Олімпіаду в Сочі було створене потужне угруповання. Під легендою дотримання заходів безпеки та боротьби з тероризмом. Було зосереджено багато частин спеціального призначення РФ. І серед офіцерів в Генеральному штабі ходили такі розмови. Але якоїсь аналітичної, розвідувальної інформації, особисто я не отримував.

‒ На той момент в акваторії Чорного моря, поблизу Криму були десантні кораблі Балтійського флоту, було переміщення російської авіації. Чи могла Україна робити запити до Росії, яка причина таких передислокацій?

‒ Могла. 28 лютого, коли вже був відомий перелік літаків, лише тоді була реакція України. Зробили запит до Росії, на якій підставі ці літаки перемістились із Російської Федерації, без відповідних заявок.

За процедурою, щоб перемістити в Крим авіацію, необхідно було подати заявку через «Украерорух». Для того, щоб дали повітряні коридори, відповідні маршрути, але цього не було зроблено.

Російські вертольоти у Криму. 2014 рік

Була ситуація влітку 2013 року, пам’ятаєте? Коли у Криму був знайдений буй.

‒ Так, звичайно. Редакція Крим.Реалії робила матеріал про цю секрету спецоперацію.

‒ І були відповідні організаційні заходи проведені в тому числі, адміністративного впливу (наприкінці вересня СБУ провела обшуки в кабінетах перших осіб Генштабу, чого не траплялося за всі роки існування українських Збройних сил – ред.). Тоді був звільнений з посади перший заступник начальника Генерального штабу адмірал Кабаненко (позиція Ігоря Кабаненка викладена тут). Ми зрозуміли, що йде якась накачка, але повної інформації, я особисто, не мав.

‒ Редакція Крим.Реалії має унікальні, ексклюзивні кадри операції, яку проводили цивільні водолази-підводники. Лише зараз стали відомі подробиці того, як саме виявили розвідувальну техніку на дні Чорного моря у 2013 році. На вашу думку, це був російський розвідувальний буй?

‒ Я думаю, що так. Це був один із заходів розвідувального характеру, який проводили на території України в інтересах Збройних сил Росії. Кабель зв’язку був у межах територіального моря України. Значить, це мали погодити з українською стороною. Це було зроблено таємно, а значить було зроблено проти України.

Кадри спецоперації з підйому розвідувального буя на дні Чорного моря. Крим, літо 2013 року

‒ У 2013 році проходять російсько-білоруські спільні навчання «Захід 2013». Чому не було реакції з боку України, тоді 37 тисяч російських солдат перебувало біля кордонів України?

‒ Треба розуміти, хто був тоді при владі, яка проводилась державна політика. Станом на 2014 рік у нас повністю були демілітаризовані: схід України, лівий берег Дніпра, Донецьк, Донбас. Ті військові частини, які там були, вони були розформовані.

Наприклад, повністю була розформована 254-а дивізія, яка стояла в Бахмуті (тоді місто Артемівськ – ред.), а її частини стояли і в Луганську. Практично всі частини були розташовані на заході та в північно-центральній Україні. На 2014 рік східна частина була практично оголена.

‒ Але ж військові доповідали політичному керівництву, що це загроза, якими можуть бути наслідки? Доповідали, але не було реакції, чи як?

‒ Після 2005 року було ухвалене рішення припинити скорочення Збройних сил. Тоді, коли вже була напруга у відносинах з Російською Федерацією. Якщо порівнювати угруповання, яке було на початку 1990-х років, із тим угрупованням, чисельністю та структурою Збройних сил, яке було на початку 2014-го, то це небо і земля. Тоді було практично мільйонне угруповання: більше тисячі літаків різних типів, кілька тисяч танків і так далі.

А що ми мали на 2014 рік внаслідок всіх скорочень? Ми мали обмежене фінансування, яке не давало можливості підтримувати всі військові частини в бойовому стані.

Ігор Тенюх, із 27 лютого 2014 року в.о міністра оборони України

Чи могли українці дати відсіч у Криму?

‒ 28 лютого 2014 року на РНБО в.о міністра оборони Ігор Тенюх сказав: «Армії у нас немає. Не готові. Нам потрібен час, потрібна жорстка реакція світу». Як ви оцінюєте ці слова? Ваша оцінка стану ЗСУ в 2014 році?

‒ Я думаю, що така оцінка не зовсім об’єктивна. Були частини боєздатні і обмежено боєздатні. Щоквартально і щорічно відпрацьовується документ «Звіт про стан Збройних Сил», який подається в адміністрацію, РНБО, Кабінет міністрів. Комплексна оцінка стану Збройних сил здійснюється за наступними пунктам: укомплектованість особовим складом, технікою, озброєнням, рівнем навченості, рівень управління і наявність запасів. Якщо виходити з такої оцінки, то дійсно армія була не боєготова взагалі.

Але це не означає, що в 2014 році ми повинні були підняти руки і говорити: у нас армії немає, хай світ нас захищає, ми тут ні при чому. У нас була можливість обмежено реагувати.

‒ А щодо кількості, у 2014-му озвучували цифру на РНБО, що на всю країну є 5 тисяч військових готових виконувати бойові завдання. Ви підтверджуєте таку цифру?

‒ П’ять тисяч військових це, можливо, ті, які повністю відповідали критеріям боєготовності та боєздатності Збройних сил. Наприкінці лютого під легендою навчань «Весняна злива» ЗСУ були приведені у повну бойову готовність. Нам треба було реагувати на те, що Росія ще 26 лютого привели в бойову готовність війська Західного, Південного та Центрального військових округів. Фактично вздовж усього східного кордону з Україною.

Тоді було проведено розгортання Збройних сил загальною чисельністю 55 тисяч. Із них 25 тисяч сухопутні і 30 тисяч повітряні сили. Це всі частини, і протиповітряної оборони, і авіація, і підрозділи, і частини забезпечення. 55 тисяч ‒ це загальна чисельність угруповань, які створили на потенційно небезпечних, загрозливих напрямках. Йдеться про Чернігів, Київ, Донбас, харківський і кримський напрямки.

Зі стенограми засідання РНБО, 28 лютого 2014 року

‒ Міністр Тенюх 28 лютого 2014 року говорив, що у Криму було 15 тисяч підпорядкованих військових, із них 1,5‒2 тисячі готових виконувати наказ щодо застосування зброї. Що розраховувати на військові частини, дислоковані у Криму, не можна. Чи так було насправді?

‒ Я не знаю, звідки він брав ці цифри. Щодо застосування зброї – це таке риторичне питання. Є такий момент, як психологічна готовність до застосування зброї. Армія, яка не воювала, має певний психологічний бар’єр. І на рівні керівництва, і на рівні кожного військовослужбовця.

І як він визначив ці 1,5 тисячі найбільш підготовлених? Це, наскільки я розумію, були підрозділи морської піхоти і частково підрозділи 36-ї бригади берегової оборони.

Ігор Воронченко біля управління 36-ї окремої бригади берегової оборони Військово-морських сил Збройних сил. Сімферополь, 2014 рік

‒ А якою була боєздатність і боєготовність частин у Криму?

‒ Ми могли чинити опір тому російському контингенту, який зайшов у Крим і блокував військові частини. Там не було танків. Там були легкі броньовані машини, автомобільна техніка і особовий склад. Підрозділи повітряно-десантних військ і спеціального призначення. Достатньо підготовлені, які вже пройшли війну в Грузії, дві чеченські кампанії. Вони вже мали бойовий досвід. У нас його ще не було.

Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

‒ Українські військові могли протистояти їм, могли дати відсіч?

‒ Могли чинити опір. Однозначно, так.

У Генштабі не було розпоряджень Турчинова

‒ Поясніть, чому українські військові не використовували зброю? Олександр Турчинов запевняє, що були його розпорядження про застосування зброї у Криму.

‒ Яке розпорядження дав Турчинов? В Генеральному штабі таких розпоряджень немає. Кому він їх віддавав?

‒ Турчинов посилається на протокольні доручення засідання РНБО 28 лютого(сторінка 38 – ред.), у пункті 1.5 йдеться, що у «випадку штурму військових частин з метою захисту життя військовослужбовців та забезпечення виконання поставлених завдань використовувати зброю відповідно до вимог військових статутів».

Розсекречена стенограма засіданян РНБО 28 лютого 2014 року

‒ 5 березня вже були заблоковані військові частини, частини протиповітряної оборони, радіолокаційні роти, в деяких із них вже була вилучена зброя. Заблоковані аеродроми Бельбек і Кіровський. Мене викликав начальник Генерального штабу генерал Куцин (Михайло Куцин – ред.) і каже: треба зробити звернення до наших військовослужбовців у Криму.

Про те, що ми їх підтримуємо, що вони молодці, протистоять там, що їх витримка є гарантією мирного розвитку подій.

Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

Я кажу: я заступник начальника Генерального штабу, було б цілком логічно, щоб із таким зверненням виступив чи міністр оборони чи начальник Генштабу. Мені відповіли, що ось така ситуація, ми тобі доручаємо. Я пішов, зробили відповідний запис. Це було 5 березня і там про зброю не йшлося.

Я практично кожного дня спілкувався з командирами морської піхоти. Я їм теж говорив, що за межами військових частин у вас немає права застосовувати зброю. Коли буде штурм військової частини, то, згідно статуту гарнізонної вартової служби, ви маєте повне право застосовувати зброю.

Але реальних бойових штурмів військових частин не було. Камазами розбивали фотометричний центр, штурмували штаб командування Військово-морських сил.

Захоплення Штабу військово-морських сил України в Севастополі, 19 березня 2014 року

Низка командирів військових частин ще до цих подій, мабуть, були підготовлені, щоб не ухвалювати таких рішень. Командир шостої бригади Стороженко (Сергій Стороженко, у минулому – комбриг 36-ї бригади берегової охорони ЗСУ – ред.). Залишився, потім служив у російській армії.

Командир батальйону морської піхоти з Керчі, підполковник Саєнко теж мені по телефону доповідав: «Товариш генерал, у нас все під контролем». А потім доповідають, що вони грають у футбол із російськими військовими біля своєї військової частини. Він теж залишився там.

Окупований Крим, Керч, 5 травня 2017 року. Репетиція військового параду до 9 травня. Командує парадом Олександр Саєнко – колишній український військовослужбовець, який після окупації Криму перейшов на бік Росії (був командиром 501-го окремого батальйону морської піхоти, що базувався у Керчі)

‒ Є ж і приклади, коли феодосійські морпіхи, у них вже не було зброї, відбивалися палками.

‒ Відбивалися табуретками... палками.

‒ Чому сталася така ситуація?

‒ Тому, що так сталося. Не були готові приймати такі кардинальні рішення. Ще не зрозуміли ситуацію. Коли був початок цих подій, 28 лютого, 1 березня, 2 березня. Йде командування Військово-морських сил, генерал Єлисєєв (Сергій Єлисєєв, у минулому – заступник командувача ВМС ‒ред.) відмовляється, пише рапорт на звільнення. Генерал Шакуро (Дмитро Шакуро, в минулому ‒ контр-адмірал ВМС ЗСУ – ред.), така ж ситуація.

Адмірал Березовський (Денис Березовський ‒ ред.) підготовлений офіцер був, із проукраїнською позицією, закінчив навчальний заклад за кордоном, мав би бути прозахідного спрямування. Наступного дня після призначення здав і прийняв присягу на вірність Росії.

Колаж: Ільїн, Лебедєв, Березовський, Шакуро, Єлисєєв

‒ Ваша версія, чому так відбувалося?

‒ Вищого керівництва немає. Начальник Генштабу Юрій Ільїн, який прибув у кінці лютого у Крим, не повернувся. Міністр оборони Павло Лебедєв, така ж ситуація.

‒ Ви маєте на увазі, коли вище керівництво вже розсипається, втікає, його немає, то підлеглі трохи дезорієнтовані. Не розуміють, що відбувається?

‒ Вони не розуміють, що робити. Яка позиція взагалі, яка ситуація. Ми сьогодні застосовуємо зброю. Завтра будуть якісь домовленості і вони будуть потім «крайніми». Дуже важливий момент. Зараз можна будь-кого звинуватити в цьому, але відсутність чіткого політичного рішення і відсутність наказів вищого керівництва якраз і впливало демотивуючи на цю ситуацію. Тому так трапилося.

Російські вертольоти над Кримом, 2014 рік

‒ Можливо, психологічно було важко ухвалити рішення про використання зброї?

‒ Коли був проліт літаків і вертольотів над Азовським морем із посадкою на кримських аеродромах. Така інформація поступила в Генштаб, на мене вийшов генерал Байдак ( Юрій Байдак, командувач Повітряних сил України (2012–2015) ‒ ред.), командувач Повітряних сил.

Юрій Байдак, командувач Повітряних Сил України (2012-2015)

Каже: так і так, ми бачимо літаки, 8 чи 9. До кінця не визначена кількість цих літаків. Я кажу: чого ви мені дзвоните? Він каже: я нікого не можу знайти.

Я кажу: заявка була? Він каже: не було. Я кажу: збивай. Він каже: ви не маєте права віддавати таке розпорядження. Я дійсно не мав права. Мали право президент, міністр оборони, начальник Генштабу і він, командувач Повітряних сил. Я кажу: приймайте рішення. Він каже: я таке рішення не прийму.

‒ Чому він не ухвалив це рішення?

‒ Тому, що є загроза відповідна і незрозуміло, чим би це закінчилося врешті-решт. Це психологічний момент: застосувати зброю по літаках.

Ми тоді не знали: вони пусті йдуть з метою провокації, чи вони йдуть із десантом. Завантажені повністю? Інформації немає. І збивається літак. Це його відповідальність.

Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк стоїть у бронетранспортері під час візиту на військовому полігоні у районі Львова, 21 жовтня 2014 року

‒ Військовий стан. Розглядався 28 лютого на РНБО. Тоді Яценюк сказав, що воєнний стан – це дьоргання м'язами, яких у нас немає. І якщо ми оголошуємо воєнний стан – ми оголошуємо війну Росії, а вони нас хочуть в цю війну втягнути. З іншого боку, це такий юридично-правовий статус, який розв'язує руки військовим. Тоді би врятував воєнний стан Крим чи ні?

‒ Армія може застосовуватися у воєнному стані, в стані війни. В мирний час ніхто нічого не вводить, і застосування зброї – це теж чинник, який вплинув на рішення командирів: застосовувати чи ні. І більшість схилилась до того, щоб не застосовувати.

Тому що нічого не було зрозуміло і чітких посилів не було. А те, що ви говорили, що політики вирішували, вводити чи не вводити – це хай буде на їхній совісті.

Віктор Муженко в студії Радіо Свобода

‒ Сценарій в Криму міг би по-іншому розвиватися, якби ввели воєнний стан?

‒ Міг би піти по будь-якому варіанту, але це був шанс. Відстояти Крим. Вберегти Крим у складі України.

(Продовження інтерв'ю з Віктором Муженко читайте незабаром на сайті Радіо Свобода)