У 2021 році на Одеському міжнародному кінофестивалі пройшла спеціальна ретроспектива фільмів Террі Гілліама – культового британського режисера американського походження, який на початку своєї кар’єри зняв культові стрічки за участю комедійних акторів із гурту «Монті Пайтон», продовжив такими ж культовими фільмами «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» і «12 мавп», а крайнім на сьогодні фільмом є «Чоловік, який вбив Дон Кіхота». Режисер готував стрічку близько 30 років, змінював сюжети й смисли. Українська прем’єра цього фільму також відбулась на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2018 році. Гілліам не став зустрічатись з українськими журналістами окремо, а влаштував круглий стіл, де були присутні десяток кореспондентів, в тому числі Радіо Свобода.
Круглий стіл розпочинається з того, що Гілліам рахує репортерів, називаючи їх англійськими, українськими і російськими іменами – хтось стає «Бобом», хтось – «Сашею». Перше ж питання стосується різниці між українськими і російськими акторами. У фільмі «Чоловік, який вбив Дон Кіхота», зіграла Ольга Куриленко – акторка українського походження, яка кілька разів грала росіянок.
Думаю, Україна має стосунок до Чингісхана
«Мені завжди подобалась Ольга, в неї чудове почуття гумору. Все було чудово, і я подумав, що працювати із кимось, хто, можливо, є далеким нащадком Чингісхана – це неймовірне відчуття. Думаю, що вся Україна має певний стосунок до нього», – жартує Гілліам.
Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, режисер зазначив: «Я не можу розділити реальність і уяву, не знаю різниці між ними. Тому фактично у фільмах намагаюсь відтворити у глядачів моє сприйняття, заплутати їх так само, як заплутаний і я сам».
«Люди говорять, що я роблю фантастичні фільми, але це не так, – продовжив Гілліам. – Я знімаю фільми про протистояння між реальністю і вигадки, про зіткнення і боротьбу між реальністю і фантазією. Не думаю, що нам завжди треба розуміти, що саме є реальністю – це робить життя цікавішим. Думаю також, що та реальність, яку до нас доносять ЗМІ і політики, вона не дуже реальна, в ній більш вигаданого і уявного, аніж будь-де. Ми живемо в міфах – вони визначають наше життя і наших країн».
Він визнав, що свого часу відмовився від зйомок блокбастера «Троя» – не розумів, як можна знімати фільм на основі поеми «Іліада» без участі грецьких богів. «Я б хотів знімати фільми жахів, але без насильства, я його не люблю. В принципі, обираючи фільми для зйомок, я поводжуся як дитина – якщо подобається мені, я беру і їм, а якщо не резонує – відмовляюсь», – говорить він.
Не завжди треба розуміти, в чому реальність – це робить життя цікавішим
Коментуючи свій крайній фільм, Гілліам каже: за 30 років історія «Чоловіка, який вбив Дон Кіхота», неодноразово змінювалась. Фінальний сюжет про відповідальність людини за власну творчість з’явився не одразу, говорить Гілліам.
«Історія про режисера, який зняв в юності фільм та цим фільмом зруйнував життя інших людей, чи може не зруйнував, але підштовхнув їх до інших напрямків розвитку, стала мені цікавішою від інших сюжетів. Фільм тепер розповідає про те, як кінострічки можуть добре чи погано впливати на життя людей», – розповів Гілліам.
Netflix поки виграє у традиційного кінематографу, вважає режисер, та сподівається, що після закінчення пандемії люди повернуться до кінотеатрів. Вони – антидот від соціальних мереж, що роз’єднують людей, вважає автор культових фільмів.
«В кінотеатрі ти в будь-якому разу якось комунікуєш із людьми. Вашому сусіду може не подобатись стрічка, але вам доведеться сидіти разом і дивитись разом фільм. Вам потрібно якось реагувати разом», – пояснює Гілліам.
Відповідаючи на запитання про «спілкування із Богом», режисер зазначив: «Я спілкуюсь із ним, коли відпочиваю на природі». На думку режисера, «спілкуватись із Богом – означає втратити своє его, розчинитися і просто стати частиною природи». «В такі моменти я – дуже маленька незначна істота в широті всього всесвіту», – додає він.
Гілліам також говорить, що зараз пише сценарій фільму, «де Бог нарешті вирішує знищити людство – за те, що спаплюжили створений ним прекрасний сад». «Врятувати людство чи принаймні двох людей намагається диявол», – розповідає режисер та сміється.
Світ нібито стає більш сприятливим до різноманіття, але він також залишає менше простору для жартів
Він визнає, що сьогодні такі комедії, як колись, він би знімати вже не міг – принаймні BBC би їх не замовило. Суспільство стає більш ліберальним, і «жартувати так, як колись, ми вже не можемо», уточнює Гілліам. Гумористи і сатирики мають вільно жартувати та бути достатньо хоробрими, щоб не боятись казати правду.
«Попри те, що світ, здається, стає більш ліберальним і сприятливим до різноманіття, він звужується і залишає менше простору для жартів. Поведінка тих, хто нібито «захопив» Лондон, нагадує мені неокальвіністів – вузьке розуміння світу, хоча вони говорять про різноманітність, але, з іншого боку, вони дуже вузько спрямовані на те, що подобається виключно їм. Саме тому я люблю приїжджати до Східної Європи – люди тут мають більше стосунку до реальності, аніж у Великій Британії», – розповідає режисер-сатирик.
«Без гумору я не бачу сенсу в житті, – додає він. – Ми, люди, – парадоксальні істоти. Але якщо ми не зможемо над цим сміятись, то що далі?»