Операції у підвалі, знеструмлений морг, розстріл колеги: що медики Ізюма пережили в окупації (фотосвідчення)
Пацієнт проходить повз колишнє хірургічне відділення лікарні в Ізюмі, зруйноване російським обстрілом.
Ті, кілька лікарів і медичних працівників цієї лікарні, які не покинули Ізюм, і пройшли через окупацію, намагаються жити далі, попри страшну перевтому і жах пережитого.
Зруйноване хірургічне відділення Ізюмської лікарні.
Поступово навколо зруйнованого лікарняного комплексу зникають таблички про мінування, бо українські сапери старанно розчищають кожну ділянку землі. Набагато більше часу треба, щоб відбудувати зруйноване російськими агресорами. А от шрами на душах людей від пережитого під час окупації навряд чи колись зникнуть.
Лікар-травматолог Юрій Кузнецов (ліворуч) допомагає медсестрам перекласти пацієнта на ліжко.
Жменька лікарів, медсестер і фельдшерів, які залишилися під час російської окупації на місці, були єдиною надією для жителів Ізюма, оскільки місто швидко наповнювалося хворими та пораненими. Важко уявити, в яких умовах їм довелося працювати.
Лабораторія, яку російські війська використовували як хірургічне відділення.
Фельдшер Сергій Боцман розповідає про пережите під час окупації: «Немає нікого, хто б хотів прийти й замінити нас», – каже він. «Я втомився. Я так втомився. Сім місяців на наше місце ніхто не приходив. Але ж як я міг піти, знаючи, що ніхто не прийде нам на допомогу?»
Жахливий досвід отримав за час війни лікар-травматолог Юрій Кузнецов. Він бачив рани від куль, осколків бомб і снарядів. І все це було в умовах, коли майже неможливо було надати належну медичну допомогу.
За його словами, деякі люди зверталися із травмами, походження яких вони відмовилися пояснювати, але було видно, що це результат тортур.
«Це як снайпер, коли його запитують, чи бачить він уві сні всіх тих людей, яких він вбив. Так можна збожеволіти», – каже лікар
Юрій Кузнецов показує підвал лікарні, який під час обстрілів та окупації російськими військами використовувався як хірургічне відділення.
Операційними столами служили дві носилки на колесах і низьке ліжко. У кімнаті було настільки холодно, що для того, «щоб ввести розчини, нам доводилося нагрівати їх на своїх тілах», – згадує він.
Електрик, який зумів зберегти світло за допомогою дизель-генератора, був у тих складних умовах таким ж важливим, як і хірург
«Ми всі час від часу впадали у жахливу депресію. Ми плакали, проклинали. Ми нічого не хотіли робити», – розповідає Юрій Кузнецов. «Та з кожною врятованою людиною, з кожним врятованим життям впевнювалися [у правильності рішення] залишитися тут... Ми переконалися, що все не було марним».
У перші дні війни й під час російської окупації Ізюма співробітники лікарні провели в підвалі чотири місяці, роблячи там операції. З наближенням зими вони планують повернутися туди
Юрій Кузнецов сідає в машину, щоб повернутися до свого будинку, який дуже постраждав від російських бомб
Із моргу, який залишається знеструмленим і де стоїть сильний сморід, у поліетиленових мішках транспортують тіла померлих. Розтини під час російської окупації були неможливими. Ця ситуація не змінилася й зараз. Кажуть, що троє співробітників на межі звільнення через важкі умови
Лікар Федір Здебський стоїть посеред мертвих тіл у морзі.
Федір Здебський, відданий патологоанатом з протезом замість ноги, продовжував працювати в госпіталі, незважаючи на люту війну, щоб забезпечити каталог загиблих
На цьому фото Федір Здебський сидить за своїм робочим столом у морзі.
Лікаря убили незабаром після цього. Свідки кажуть, що в нього вистрелив російський військовий із Чечні. Люди чули, як солдат РФ сказав лікарю: «Твоє життя все ще в моїх руках». А потім вистрілив. Федору Здебському було 70 років.
«Йому ніколи не було байдуже. Люди вмирали, а він турбувався про їхніх дітей, родичів, матерів. Він завжди казав: «Це чийсь син, чийсь батько, чийсь чоловік», – розповіла колега Валентина Бачанова, яка стала свідком смерті Федора Здебського. Глибоко зітхнувши, жінка додала: «Ну, звичайно, немає сенсу щось доводити людині із зброєю»