Як можуть втекти від війни люди, прикуті до ліжка або інвалідного візка, паліативні хворі, самотні старі, у яких не залишилося родичів? У Дніпрі дають прихисток хворим та немічним переселенцям, які у підвалах і під обстрілами були приречені на смерть. Їх вивозять з гарячих точок, садять на потяг, зустрічають на вокзалі в більш безпечному регіоні, годують, розселяють, дбають про медичну допомогу й документи. І це далеко не повний перелік того, що робить евакуаційна команда «Восток SOS».
Евакуатори кажуть: не раз стикалися з нерозумінням щодо вивезення своїх підопічних, особливо онкохворих, – мовляв, «дайте їм спокійно померти вдома». Але представниця організації Ольга Владимирова каже: тут мова – про гідність: кожна людина гідна жити й померти в належних умовах. Як працює ця команда – репортаж Донбас.Реалії.
Евакпотяг прибуває
Цього вечора на залізничному вокзалі в Дніпрі – команда з шістьох людей. Професії – різні: хтось археолог, хтось айтішник, хтось – колишня медійниця. Завдання одне – зустріти й облаштувати маломобільних людей, які прибудуть евакопотягом.
Евакуаторка «Восток SOS» Ольга Владимирова розказує: аби змогли вивезти людину, яка цього потребує, на гарячу лінію організації має надійти дзвінок – від неї самої, родичів, знайомих чи соцпрацівників. Треба знати персональні дані переселенця, його стан та місце перебування. Потім один з евакоекіпажів, які базуються в Покровську на Донеччині, рушає на виклик.
Часів Яр, Авдіївка, Костянтинівка, Краматорськ, Торецьк, Бахмут – евакуаторів не спиняє небезпека, якщо хтось потребує їхньої допомоги.
Олена в очікуванні на евакопотяг на вокзалі в Дніпрі
Доправивши в спокійніше місце, до Покровська, евакуйованого саджають на потяг і одразу ж передають інформацію колегам у Дніпро – кого зустрічати, в якому вагоні, в чому є потреба.
Цього разу чекають на прибуття двох літніх людей – жінки й чоловіка з Костянтинівки. Хлопці дбають про те, щоб забрати людей та їхні речі з вагона, на дівчатах – самопочуття та документи прибулих. Олена в команді – кілька місяців.
«Ми доповнюємо одне одного. Люди часто прибувають без документів – і я ними займаюся. Але люди ці маломобільні, і відновити документи дуже складно – людину треба повністю супроводжувати», – каже Олена.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Було б тупо вижити в Маріуполі і загинути від ракети деінде»: коли в Україну повернуться біженки?Тим, у кого документи є, члени евакокоманди тут же, на вокзалі, встигають оформити «переселенські». Отож декого з підопічних зустрічають з першими виплатами – по 2 тисячі гривень на особу. Людям з інвалідністю видають по 3 тисячі.
Ось і потяг. 25-ий вагон – евакуаційний. Команда працює чітко й злагоджено.
Хлопці допомагають двом літнім людям дістатися до машини. Ольга цікавиться їхнім самопочуттям.
Якщо ми бачимо, що серцевий напад, чи гангрена, чи свіжий перелом – тут явно одного догляду мало
«Якщо немає ніяких медичних показань, то ми веземо цих людей у Центр тимчасового перебування на вулиці Щербаня. А якщо є якісь невідкладні, гострі стани – то до медпункту, а ті вже викликають «швидку». Якщо ми бачимо, що серцевий напад, чи гангрена, чи свіжий перелом – ситуації бувають різні. Часто я це бачу одразу: високий тиск, людина зневоднена – тут явно одного догляду мало. Є також важкі хвороби, як-то онкологія. Звичайно, з перону таку людину «швидка» не забере. Тому ми домовляємося заздалегідь про шпиталізацію. У жінки й чоловіка, які приїхали сьогодні, все гаразд, але, я думаю, певного амбулаторного лікування вони потребуватимуть пізніше», – говорить Ольга Владимирова.
Евакуйовані цього дня більш-менш в порядку, їх саджають до мікроавтобуса й везуть селити. Дорогою знайомимося.
«Лежанка обвалилася, мене викинуло хвилею. Пів будинку рознесло»
Лілії Безуглій 87 років. Після інсульту в неї не працює права рука й нога. Сама – з Бахмута, останнім часом жила в Костянтинівці, у родичів. Через немобільність жінка не могла ховатися від обстрілів.
Евакуйовані Лілія Безугла й Анатолій Лисенко
«Удень б’ють, вночі б’ють, скло летить. Так б’ють, що будинок ходить ходором. А в мене рука і нога – я в підвал не зійду. У кімнаті була. Інсульт, вже одужувала, ходила з паличками, а тоді впала – стегно зламала. Ми жили в будинку на розі. А недалеко – готель. Мабуть, били по готелю, а полетіло в наш будинок», – розповіла вона.
Анатолій Лисенко
Анатолієві Лисенку – 83. Він не бачить на одне око. Розповідає: жив сам у селищі Сантуринівці під Костянтинівкою. Днями в його будинок прилетів снаряд – розтрощило пів хати, веранду й улюблений виноград.
«Жив сам, до мене навідувався зять. Приносив поїсти – а решту я сам. Зазвичай о 9-ій вечора я повечеряю і лягаю спати. Тільки ліг, тільки задрімав – як бабахне. Лежанка обвалилася, мене викинуло хвилею. Пів будинку рознесло. Виноград був – арку завалило. У сусідському будинку – вікна повилітали Зять каже: виїжджайте. Взяв документи та трохи одягу. Є родичі в Миколаєві та в Донецьку, але зв’язку з ними немає», – розповів чоловік.
Студент-медик: нашу роботу можуть витримати не всі
У центрі тимчасового перебування для маломобільних, створеному в Дніпрі громадською організацією «Океан добра» на чолі з Ольгою Волковою, на прибулих чекає турботливий персонал.
Тут їм нададуть медичну та психологічну допомогу, забезпечать одягом та засобами гігієни. Далі – підберуть можливість подальшої евакуації.
У центрі тимчасового перебування
Зараз в одному корпусі – 12 підопічних. Загалом центр може приймати до ста переселенців. Його створили в перші дні повномасштабної війни: в колишніх приміщеннях пологового будинку навели лад волонтери та переселенці.
Лідія Безугла в центрі для переселенців
Фінансують заклад різні організації – міжнародні та українські, долучаються й небайдужі люди. «Восток SOS» узяв на себе закупівлю частини обладнання і фінансування зарплат персоналу.
Цього вечора на зміні – санітари Вадим, Оксана і Максим. Вони заступили на добове чергування. Їхнє першочергове завдання – розмістити, нагодувати й помити людей.
Максим
Максим – дніпрянин, він – студент, навчається в медуніверситеті.
«Нашу роботу можуть витримати не всі. Але мені вдається це відносно легко, адже я з 25-го лютого минулого року я волонтерю в лікарнях, для військових. Я вмію доглядати за людьми. Іншим – було складно», – каже Максим.
Вадим і Оксана – самі переселенці з «гарячих» точок: Шахтарська та Торецька.
Роботи не боюся, я вже своє відбоявся – там, де раніше жив, у Луганській області
«Я вже звик. Якщо людина лежача – памперс міняю, постіль міняю, миємо, перемо. Роботи не боюся, я вже своє відбоявся – там, де раніше жив, у Луганській області», – говорить Вадим.
«Лінія фронту – близько від нашого міста, ми евакуювалися з донькою та онучкою, мама, сестра з дітьми – всі в Дніпрі з липня. Винаймаємо житло. Тут я працюю з такими ж, як сама переселенцями. Є і люди з нашого міста, зараз двоє – з мого мікрорайону. Ми в одному човні, ми всі в одній ситуації, тому ця робота мені – по душі. Немобільні люди в спортзалі на матраці не зможуть, тому вони тут. І вони потребують нашого догляду», – додає Оксана.
Самотні, але не покинуті
Обоє евакуйованих цього вечора – розселені й нагодовані. Анатолій житиме в тримісній кімнаті поки один. Лілію – підселяють у «номер», де вже є двоє старших жінок: Лариса – з Бахмута, Галина – з Торецька.
«Тут нам добре, тепло. Годують добре. У нас втрачені паспорти, тому ми поки чекаємо на відновлення. Що далі – покаже», – кажуть жінки.
Лариса і Галина
Загалом прихисток розрахований на тимчасове перебування евакуйованих з «гарячих» точок маломобільних людей – до трьох діб. Потім їх відправляють далі, в тил, де про них можуть потурбуватися родичі або волонтери, знаходять місця у пансіонатах і лікувальних центрах. Але трапляється так, що люди затримуються на кілька місяців, – якщо їм нікуди їхати або вони чекають на оформлення документів чи потребують лікування саме в Дніпрі.
«Це – про гідність»
Евакуаційна команда «Восток SOS» у Дніпрі працює з квітня минулого року. За цей час, кажуть, евакуювали понад 4 тисячі маломобільних. Більшість із них переправили далі – у спокійніші регіони.
Десятки людей, в основному це були паліативні хворі, на жаль, померли, каже евакуаторка Ольга Владимирова.
До нас прибув Жан Клод з Чорнобаївки. Йому діагностували рак. Ми його вивезли до Дніпра, на жаль, тут він помер. Урну з прахом забирала я, передам родичам – для поховання у Франції
«Є люди, які приїхали в Дніпро і за кілька днів померли. Нам кажуть: «Нащо ви їх звідти витягували?» Але це – про гідність. Я дотримуюся думки, що людина має померти в гідних умовах – не в підвалі чи під завалами, а без болю і в догляді, у ліжку і з кефірчиком на тумбочці. І бути похованою. Навіть якщо родичі далеко. Нещодавно був такий випадок: до нас прибув Жан Клод з Чорнобаївки. Француз, одружений з українкою. Кілька останніх років прожив в Україні. У січні минуло року йому діагностували рак, зробили операцію, а в лютому Херсонщина вже була окупована, тобто в нього не було доступу до лікування. Взимку ми його вивезли до Дніпра, на жаль, тут він помер. Урну з прахом забирала я, передам родичам – для поховання у Франції», – розповіла Ольга.
Ольга Владімірова
Зараз команда «Восток SOS» вивозить людей з гарячих точок на двох напрямках – Донбас і Південь. Евакуації до Дніпра – щодня. Не відмовляються приймати приїжджих з домашніми тваринами. А, переправивши далі, – з ними тримають зв'язок, аби знати про подальшу долю і потреби.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Кремлівська пастка: як пропаганда РФ імітує українських військових у соцмережахОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.