Вадим Маштабей: «Завдання пошуковика – повернути бійця додому»

«Та сторона» – так волонтери пошукової групи «Евакуація-200» називають територію Донбасу, яка перебуває під контролем гібридних російських сил. Ветеран бойових дій у складі полку особливого призначення «Миротворець», нині пошуковик Вадим Маштабей «ходив» «на ту сторону», щоб забрати загиблих українських бійців і повернути їх рідним убитих воїнів. 13 жовтня 2015 року Маштабей та його побратими працювали у руїнах Донецького аеропорту – забрали кількох загиблих «кіборгів». Про роботу пошукових груп Маштабей розповідає Радіо Свобода.

– У Донецький аеропорт заїхали представники пошукових груп «Евакуація-200» і «Чорний тюльпан», з нами було дві машини Моніторингової місії ОБСЄ і приблизно двадцять телевізійних груп із Росії. Супроводжувала нас група бойовиків під проводом «Мотороли», я його бачив, він з російськими журналістами здебільшого спілкувався. Фактично це вже руїни були, а не аеропорт, вся земля густо засипана осколками: знаєте, як ото крупу з мішка висипали, так і осколки землю всіяли. Думаю, там не було і сантиметра без якогось залізяччя.

Руїни вежі Донецького аеропорту

– Чому пошукові групи виїхали тоді в аеропорт?

– Нас пустили усередину аеропорту, тому що була підозра, що у підбитому танку на «зльотці» (злітній смузі – ред.) міг лишитись член екіпажу – що, може, механік або усередині танка, або десь поруч лишився. В останні дні оборони Донецького аеропорту двоє членів екіпажу того танка змогли доповзти до своїх (вони кілометри чотири повзли по злітній смузі) і розповіли, що люк механіка був відчинений, але вони його не бачили. Ми відразу пішли до того танка: всередині нікого не знайшли, поруч теж. Злітна смуга позаростала травою, десь метрової височини, іти туди ми не ризикнули, багато місць там було заміновано. Але метрів за 600 звідти стояла спалена «МТЛБ» (марка бронетранспортера – ред.), і у ній ми знайшли останки нашого хлопчини. Забрали хлопця, привезли його назад додому. А на виході з аеропорту до мене підійшов один із чоловіків, які супроводжували «Моторолу», і передав мені целофановий пакет зі словами: «Забери свого «кіборга», він нам не потрібен, хоч і думали у футбол пограти». Я відкрив пакет – а там обвуглений череп. Потім «мотороловець» на мене хвилини дві дивився мовчки і тоді передав ще один пакет, в якому лежала частина людської ноги у військовому берці.

Пошуковики працюють на злітній смузі Донецького аеропорту

​– Чи вдалось упізнати «кіборгів»?

– Упізнали бійця, чию ногу я привіз: спершу сестра впізнала взуття, яке братові купувала. А потім його ідентифікували офіційно по експертизі ДНК.

– Коли ви почали працювати з командою «Евакуації-200»?

– Я приєднався до хлопців у березні 2015 року, після звільнення з полку, чи то батальйону «Миротворець». Так сталось, що зразу довелось їхати й забирати останки наших бійців на «ту сторону»: був договір між сторонами, що нас пропустять, що група проїде за певним маршрутом, щоб забрати тіла загиблих бійців. До «нуля» (лінії розмежування) нас супроводжували наші хлопці, а на «тій стороні» нас зустрічала тамтешня група супроводу. Вона нас супроводжувала весь час, що ми там працювали, і так завжди було, коли пошукові групи виїжджали на непідконтрольну Києву частину Донбасу. Їхати ми могли за певним узгодженим маршрутом – бо хто його знає, що би ті «спецслужби» з нами зробили, як би ми раптом змінили маршрут чи не там зупинились!

– Як проходила, сказати б, процедура повернення загиблих?

– Типова процедура такий вигляд мала: наша пошукова група у супроводі тамтешніх «спеців» приїжджає на базу «війська ДНР», або на інше певне місце, де нам віддавали наших хлопців. Потім оформлюємо документи, тоді повертаємось «на нуль», знов-таки, у супроводі тамтешніх «спеців» або військових. Переїжджаємо на нашу сторону і передаємо загиблих нашим компетентним особам, а вже вони їх далі везуть, до Запоріжжя або Дніпра, де можна проводити ДНК-експертизу, наприклад, для упізнання тіла. Іноді ми самостійно з «тієї сторони» повертались, нам казали, мовляв, самі доїдете, але не затримуйтесь і не повертайте ніде.

– Ви рахували, скількох бійців повернули додому?

Вадим Маштабей на виставці «Блокпост пам’яті»

​– Важко назвати конкретну цифру. Щодо тих пошукових операцій, у яких я взяв участь, то це приблизно п’ятнадцятеро загиблих. Це і наш бійці, і тіла тих, кого ми передавали на «ту сторону».

Ми не розділяли, то наші чи не наші, – вдома ж на кожного з них чекали. Тим більше, що схеми «ти мені бійця і я тобі бійця» у нас не було: скільки тіл було з обох сторін, стількох і віддавали. Це завдання пошуковика – повернути бійця додому, щоб рідні могли з ним по-людськи попрощатись і провести в останню путь.