Ексклюзив з Європейських ігор. «Маємо вижимати максимум, щоб покращувати ситуацію в тилу» – чемпіон Заплітний

Збірна України стала найкращою за виступами каратистів на III Європейських іграх, що тривають у Польщі. Загалом синьо-жовті представники карате вибороли 4 нагороди: золото – Анжеліка Терлюга та Андрій Заплітний, срібло – в Аніти Серьогіної, а бронза – у Нікіти Філіппова.

Для Андрія Заплітного це перша нагорода на Європейських іграх і одразу вищого ґатунку. Українець тільки в цьому році дебютував на дорослому рівні й вже має у своєму медальному кошику – два золота з чемпіонату Європи, а тепер і з Європейських ігор. Андрій Заплітний знову підтвердив, що він – перший номер у ваговій категорії до 75 кг в Європі.

Про тренерів на фронті, важливість пояснювати іноземним спортсменам, що відбувається в Україні та «золотих Європейських іграх» він розповів Радіо Свобода.

Андрій Заплітний: Надзвичайно радий, що зміг довести, що я – найкращий спортсмен в Європі у своїй категорії. На останньому континентальному чемпіонаті виборов «золото» і ось підтвердив цей статус. Пишаюся тим, що у нас така конкурентоспроможна вагова категорія – з усіма суперниками досить нелегко.

Тактично не все було ідеально. Помилявся в поєдинках, постійно наздоганяв суперників. Та ж фінальна зустріч з італійцем Даніеле де Віво. Спочатку було 1:0 на його користь, я зрівняв рахунок, потім – 2:1, я знову наздогнав. Далі – 3:2 і я на останніх секундах вириваю 3:3, а там вже за рішенням суддів перемога була за мною. Хочеться вигравати яскраво та впевнено, тому є над чим працювати.

Радію, що жоден поєдинок я не програв. Це заслуга моїх тренерів, сім’ї, усіх, хто підтримував. Велика подяка нашим захисникам та захисницям, що дають змогу нам тренуватися, виступати на змаганнях. Мої тренери також зараз боронять Україну. І цю медаль я присвячую їм. Сподіваюся, що наша головна перемога ще попереду.

Цей сезон дебютний для Заплітного у дорослій категорії

– Ви з італійцем змагаєтеся вже не вперше…

– Так, у нас вже особисті рахунки (посміхається – ред.). Зараз 3:2 – на мою користь. До Європейських ігор у нього було дві перемоги, одна поразка, за один цей турнір у Польщі – я реабілітувався і відірвався – спочатку виграв на груповому етапі, а потім у фіналі.

– Для вас це дебютний сезон у дорослому карате. На чемпіонаті Європи ви були «темною конячкою» і виграли два «золота». На Європейських іграх відчувалося, що суперники вже інакше до вас ставляться і готуються?

– Я відчув цю зміну вже на наступних стартах після ЧЄ – в Марокко та Японії.

На Прем’єр-лізі до мене вже серйозно ставилися, не ризикували, максимально обережно працювали зі мною. Зрозумів, що треба дещо міняти свою тактику, бо у мене на Європейських іграх були майже всі ті ж суперники, що і на чемпіонаті Європи. Ми один одного вже знаємо, постійно передивляємося бої, готуємося до кожного окремо. Розумів, що треба хитрувати та дивувати. Наче спрацювало (посміхається – ред.). Кожного разу – це гра на спритність. Хто кого обдурить. Такі собі шахи на татамі.

З італійцем Даніеле де Віво в Андрія Заплітного особиста статистика зустрічей. Тепер 3:2 на користь українця

В Україні сильна конкуренція в вазі до 75 кг, вона мотивувала

– Ви реально наче машина увірвалися в дорослу вікову категорію. Загалом три золота на чемпіонаті Європи та Європейських іграх. У чому секрет такого успіху?

– Багато факторів, насправді. Раніше у вазі «до 75 кг» нашим лідером був Станіслав Горуна – призер Олімпійських ігор і переможець Всесвітніх та Європейських ігор.

Зараз, так би мовити, він поступився мені місцем, надав мені шанс. І я вважаю, що маю такі шанси використовувати максимально. Потрібно закріпитися серед лідерів і йти до мети. Це не був шлях тривалістю у кілька місяців. Ні, ми до цього йшли з дитинства. Це була моя мрія. І дуже дякую своєму спортивному клубу «Лідер», який у Чернівцях, тренерам, за виховання, тренування, підтримку і наставництво. Разом ми вирішили, що все у нас попереду, треба працювати.

– А чому не вдавалося вибороти золоті нагороди на молодіжному рівні?

– Усе, що не робиться, воно на краще. У мене три бронзи на юніорському та молодіжному рівні – і кожен з цих програшів я розцінюю як поштовх виправляти помилки й працювати далі. Я не жаліюся, що щось не вийшло тоді. Навпаки, я бачу, як це впливає на відношення і результати зараз.

– Часто, коли спортсменові довго не вдається вигравати на молодіжному рівні, він може закинути спорт взагалі. Що зупиняло вас так поступити після трьох бронзових нагород?

– Мені часто казали тренери, що спортсмени молодого віку, коли вони здобувають тільки золоті нагороди, то їм далі стає нецікаво і вони припиняють відповідально ставитися до цього. Тому в дорослому віці вже не можуть показати високі результати. Тому я навпаки боявся, щоб зі мною так не сталося (сміється - ред.).

Моя мрія була вигравати серед дорослих і я до неї йшов. Напевно, важлива роль – це самодисципліна. Бо, якщо ти не хочеш, тебе ніхто не змусить. Потрібно вірити в те, що ти зможеш досягнути успіху в тій роботі, яку ти любиш і проробляєш щодня. Це важливо: засинати з ціллю, а потім прокидатися і намагатися крок за кроком її реалізовувати.

Андрій Заплітний із тренером Олександром Пікуліним

– Ви вже згадали про Станіслава Горуну, який «передав» вам лідерську естафету. Немає тепер додаткової відповідальності, що Україна завжди у вашій категорії була серед лідерів і тепер не можна погіршувати цю планку?

– Я до неї готовий. І радий, що в нашій вазі була така сильна конкуренція в Україні. Вона ж і підштовхувала мене постійно ставати ще кращим, більше працювати, щоб вийти на той рівень, де був Станіслав Горуна.

Я йому дуже вдячний за те, що він робив. Бо, коли я був у кадетах, а він вже виступав, то дивився на нього та Валерія Чоботаря – і вони були такими взірцями спорту для мене. Ого, вони дійшли до такого рівня, отже, я теж так можу. Треба і далі тренуватися, я хочу, щоб у світі на мене теж рівнялися. Це мотивувало.

– Чому саме в вазі до 75 кг українці такі сильні?

– Вважається, що це найскладніша вагова категорія. Тут дуже багато спортсменів взагалі за кількістю і чимало каратистів, які дійсно серйозні конкуренти. Тут завжди була щільна боротьба за лідерство. І це цікаво особисто для мене: суперничати з тими, хто сильний, і підтримувати статус лідерів, як це робили українські каратисти до мене.

Вагова категорія до 75 кг – найскладніша, каже Заплітний

Європа підтримує Україну, Азії і Африці треба постійно пояснювати, що тут війна

– Які у вас далі плани?

– Готуватися до чемпіонату світу, який відбудеться восени в Угорщині. Сподіваємося, що спортсменів з країн-агресорів не допустять до цих змагань. Тоді ми зможемо виступати й знову нагадувати про події в Україні. Усі сили направлені на чемпіонат світу. Зараз хочу з’їздити додому, поділитися з близькими емоціями, відпочити й знову працювати.

– Як каратисти інших збірних ставляться до війни в Україні? Вони розуміють всю ситуацію?

– Європейські країни – так. Вони підтримують, вони борються разом з нами проти повернення Росії та Білорусі в наш спорт, із азійськими й африканськими представниками – важче. Вони трохи далекі від цього.

Треба постійно пояснювати, багато з ними говорити, показувати фотографії та відео. Що ми зараз і робимо. Це наша місія – як спортсменам доносити правдиву та важливу інформацію. Це дозволить разом апелювати й не допускати спортсменів із РФ та Білорусі до змагань.

Спортсмени мають наголошувати знову і знову, що відбувається в Україні, вважає Заплітний

– Якщо так станеться, що спортсменів з РФ та Білорусі допустять до змагань, Україна не поїде на чемпіонат світу, що в такому випадку втрачають українські каратисти?

– Чемпіонат світу – це рейтингові бали на Всесвітні ігри (аналог Олімпіади, але з неолімпійських видів спорту – ред.). Кожен турнір, неважливо, це Кубок світу чи Прем’єр-ліга, це світова першість чи європейська… Усі вони дають бали, які сумуються, складають рейтинг і стає зрозумілим, хто виступить на головних стартах чотириріччя. Не буде чемпіонату світу, тоді не буде балів, не буде високого місця у рейтингу, а отже – виступів на важливих стартах.

– Ваші тренери зараз боронять Україну. Важко виступати, коли не маєте з ними зв’язок?

– На жаль, з одним з тренерів – Олександром Ленделом – уже тривалий час не має зв’язку.

Інші тренери – привітали з фронту. Це нелегко, коли вони там нас захищають, а ти – тут виступаєш. Але дуже відповідально. Ти розумієш, що у тебе є обов’язок… тут… у тилу.

Ти не можеш бути десь розконцентрованим чи жалітися, що тобі щось зараз незручно. Бо хлопці та дівчата на передовій у набагато важчих умовах. Тому ми маємо вижимати максимум зусиль, щоб покращувати ситуацію в тилу. Я можу допомагати тим, що виграю для України.