(Рубрика «Точка зору»)
Костянтин Батозський
Події останнього часу підтверджують стару тезу про те, що Росія перетворює енергетику на зброю. Українці стикнулися з цією зброєю ще 30 років тому, коли РФ вперше зупинила постачання газу в Україну. З тих пір аж до 2015 року, коли Україна припинила купувати російський газ, не було жодного дня, коли б Росія не вдавалася до енергетичного шантажу. Тиск на українську сторону чинили й російські атомники, які ще до 2022 року зберігали майже монопольний статус постачальника ядерного палива для українських АЕС.
Із початком поточної стадії війни проти України західні країни почали скоординовано відмовлятися від російської енергетичної сировини та мінімізувати доходи РФ від її збуту. Однак ці дії не призвели до швидкого падіння російської енергетичної галузі і не мали суттєвого впливу на хід війни.
Саме тому Україні разом із союзниками необхідно знову зосередити зусилля на мінімізації російської присутності на світовому енергетичному ринку.
Про те, як це зробити, йдеться в документі «Маніфест сталого миру. Світ після нашої перемоги», який підготували провідні українські інтелектуали.
Танкери в Керченській протоці. Окупований Росією Крим
Нафта: крок вперед, два назад
22 березня 2024 року Financial Times повідомили, що США закликали Україну припинити вкрай результативні удари по російських нафтопереробних заводах задля недопущення глобального зростання цін на нафту напередодні цьогорічних виборів у США, Великобританії, Індії та низці інших країн.
Ані політики, ані жителі цих держав не зацікавлені в зростанні цін на бензин, до якого може призвести скорочення російської пропозиції на ринку. І хоча реалії війни повністю виправдовують дії українського війська, замість рішучих дій наші партнери обирають шлях поступового економічного тиску на російську енергетику – впровадження санкцій.
Не можна однозначно сказати, що санкції не працюють. Нагадаємо, що перші обмеження проти російського нафтового сектору США, Європейський Союз, Канада і Велика Британія ввели ще в 2014 році, після анексії Криму. Вони обмежили постачання російським нафтогазовим компаніям обладнання, необхідного для геологічної розвідки, а також буріння й експлуатації нафтових родовищ. Ці санкції зіграли певну роль у тому, що нові проєкти з нафто- і газовидобутку на крайній півночі Росії зупинилися, але баланс сил на світовому ринку суттєво не змінився. Росія зберегла свою вагому роль, поступово переспрямовуючи експорт нафти та газу із заходу на схід.
В 2022 році у відповідь на повномасштабне вторгнення РФ в Україну країни «Великої сімки», Європейський Союз та Австралія запровадили ембарго на постачання російської нафти і нафтопродуктів на власні ринки через морські порти.
Однак поза санкціями залишився транзит російської нафти до Угорщини через трубопровід з іронічною назвою «Дружба».
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін. Москва, 18 вересня 2018 року
У 2023 році країни «Великої сімки» також запропонували ввести ліміт на ціну продажу російської нафти на рівні 60 американських доларів за барель. На практиці це означало заборону страхувати морські перевезення з російських портів, якщо ціна нафти в танкері вища за 60 доларів за барель.
Щоб уникнути санкцій Росія, створила тіньовий флот із близько 1000 танкерів, а також диверсифікувала ринки з заходу на схід. Основними покупцями російської нафти стали країни Азії: з 2021 до 2023 року Індія збільшила споживання російської нафти майже в 10 разів, а Європейський Союз скоротив її споживання майже вп'ятеро. За іронією ті самі Індія й Китай суттєво збільшили постачання на європейський ринок продуктів переробки російської нафти — бензину та дизелю.
Ще один шлях обходу західних санкцій – «відмивання» російської нафти, себто змішування її з іншою нафтою в таких країнах, як Індія, Китай, Обʼєднані Арабські Емірати, Сінгапур, Туреччина. Цю нафту постачають на європейський ринок, тож казати, що Європа близька до повної відмови від російської нафти, як мінімум передчасно.
Нині ж ми маємо ситуацію, коли експорт нафти все ще приносить російському бюджету суттєві надходження за рахунок зростання цін та збільшення постачання в Азію. Це дозволяє агресору не тільки продовжувати війну, а й утримувати політичний вплив на Індію, Китай та інші країни регіону.
Водночас обмеження на постачання в Росію сучасних західних технологій матиме суттєво змінить майбутнє російської нафтової галузі, яка нині здебільшого експлуатує старі поклади і свердловини. Втім, коли саме ці санкції призведуть до справді значного ефекту, ми не знаємо.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: WSJ: Київ просить США допомоги з визначенням цілей в Росії і скасувати обмеження бити американською зброєюГаз: кінець епохи домінування Газпрому в Європі
Ситуація на газовому ринку дуже подібна: постачання газу по трубах у Європу суттєво впало, але збільшилося в напрямку до Китаю. Також зросло постачання скрапленого газу до країн, які не підтримали західні санкції.
Разом з тим, ця ситуація має свої парадоксальні риси. Найперша — це транзит російського газу через територію України, який має припинитися в кінці 2024 року. Він відбувається в інтересах Австрії, Словаччини, Угорщини та Чехії. Три з цих чотирьох країн займають скептичну позицію щодо України і, скоріш за все, наполягатимуть на продовженні транзиту.
Разом з тим, якщо загальний імпорт російського газу в ЄС через українську «трубу» за останні 2 роки скоротився майже в 7 разів, імпорт російського скрапленого газу через морські порти навпаки зростає. Його постачають переважно на ринки Китаю, Південної Кореї, Тайваню та Японії.
Серед європейських покупців російського скрапленого газу – Бельгія, Іспанія, Франція. І в цьому полягає другий парадокс ситуації. Повністю позбутися російського газу ЄС зможе, за його ж оцінкою, лише в 2027 році.
Разом з тим, традиційні торгові партнери Газпрому поступово диверсифікують постачання.
Днями Туреччина оголосила про намір розбудувати термінал прийняття скрапленого газу зі США. В 2022 році з аналогічною ініціативою виступила Німеччина. У результаті ключовими постачальниками скрапленого газу до ЄС замість Росії стали Катар і США.
Збільшення російського газового експорту до Китаю впирається в обмеженість наявної трубопровідної інфраструктури. Пекін, який, на думку росіян, мав би інвестувати в будівництво 2600-кілометрового газогону «Сила Сибіру-2», досі не поспішає вкладатися в цей проєкт. Ба більше, в умовах санкцій на постачання західного обладнання його буде важко реалізувати.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: За лаштунками візиту. Чи може китайсько-російське партнерство пережити Сі та ПутінаТакож через санкції проти Газпрому вкрай ускладниться розробка нових родовищ, адже вони зосереджені в північних регіонах РФ зі складним кліматом і браком інфраструктури. Натомість наявні родовища і свердловини близькі до виснаження.
Тож станом на зараз Газпром перебуває у вкрай важкій ситуації. Фінансовий стан компанії погіршився після падіння експорту на 25% у 2022 році та експропріації на користь держави частини прибутку – 20 мільярдів доларів США. Розвиток трубопровідної інфраструктури та виробництва скрапленого газу потребуватимуть значних інвестицій, яких нині немає. Врешті, й сенс збільшення виробництва скрапленого газу зникне через обмеження, які будуть накладені на нього в межах 14-го пакету європейських санкцій, який зараз активно обговорюють у Брюсселі.
До того ж упродовж наступних двох років на газовому ринку зʼявляться нові пропозиції, здебільшого з країн Перської затоки, що в перспективі теж зменшить рівень експорту Росії до 50% від рівня 2022 року. І найголовніше – в минулому році Газпром згенерував рекордні 7 млрд доларів США збитків. Тож санкції проти російського газу виявились вкрай ефективними.
Брюссель, Бельгія.
Атом: нова енергетична зброя росіян
На відміну від нафтогазової сфери, яка змінюється під тиском обставин і створює Кремлю додаткові проблеми, на ринку ядерних послуг і технологій Росія все ще зберігає суттєвий вплив — Кремль контролює до 40% глобального ринку ядерного палива для АЕС.
Росатом, російський державний атомний монополіст, продовжує реалізовувати 29 проєктів у 73 країнах світу, зокрема й тих, що межують з Україною. Так, за рахунок російського бюджету будується друга черга угорської АЕС «Пакш». В Туреччині, на березі Середземного моря, майже завершене будівництво російської АЕС «Аккую». Також Росія зводить АЕС у Єгипті, Індії, Китаї й Бангладеші.
На глобальному урановому ринку Росію представляє компанія Uranium One, яка безпосередньо або в партнерстві видобуває уран у США, Південно-Африканський Республіці, Казахстані, Узбекистані й інших країнах. Росія разом з Китаєм домінують на глобальному ринку готового ядерного палива. А в сегменті палива HALEU для майбутнього покоління ядерних реакторів РФ є монополістом.
Критично небезпечною є ситуація залежності США від російського збагаченого урану, на якому працює майже кожна друга американська АЕС.
Зважаючи на це, Сенат США прийняв закон, який наказує американським компаніям припинити купувати збагачений уран у росіян. Втім, він набуде повної сили лише в 2028 році. До того Росатом, вочевидь, зберігатиме міцні позиції на американському ринку та використовуватиме країни своєї присутності як плацдарм для політичної й економічної експансії.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Байден підписав закон про заборону імпорту російського урануРосійська енергетика та війна
Будь-яка розмова про російський енергетичний сектор буде неповною без згадки про те, що абсолютно всі енергетичні компанії РФ є повноцінними учасниками війни проти України. І йдеться не лише про їхню роль у формуванні бюджету країни-агресора, а й про пряму залученість у бойові дії проти України.
Найактуальніший приклад – участь Росатома в незаконному захопленні Запорізької атомної електростанції. Саме Росатом зараз фактично керує цією найбільшою в Європі українською АЕС і дозволяє використовувати її майданчик як військовий плацдарм, ставлячи під сумнів ключові принципи ядерної й радіаційної безпеки. По суті, відбувається безпрецедентний для міжнародного права акт ядерного тероризму.
Своєю чергою Газпром, попри збитковість, є спонсором низки приватних військових компаній, безпосередньо задіяних у бойових діях проти України. Роснєфть має в своєму розпорядженні ПВК, які діють в її інтересах за кордоном. Компанія також є одним з спонсорів ПВК «Вагнер”, яка досі бере участь у війні проти України. Ба більше, спостерігачі фіксують активність російських приватних військових компаній у більш ніж 30 країнах світу, в більшості з яких росіяни мають інтерес в сировинному бізнесі.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Плани Росії із перезапуску Запорізької АЕС: що вже відомо і яких наслідків очікувати?Сталий мир і енергетика
Станом на сьогодні Росія все ще зберігає суттєвий вплив на глобальний енергетичний ринок і в нафтогазовому, і в атомному сегментах. Чинні міжнародні санкції та вихід із російського ринку великих західних енергетичних і машинобудівних компаній обмежили Москві доступ до сучасних технологій. Однак це не призвело ані до суттєвого скорочення надходжень до російського бюджету, ані до суттєвого зниження частки Росії на глобальному ринку.
Такі великі гравці, як Індія, Китай і решта країн блоку БРІКС, все ще не підтримують західні санкції проти російського енергетичного сектору і продовжують вигідну співпрацю з Кремлем. Це частково пояснює якщо не відверто негативне, то нейтральне їх ставлення до російської війни проти України. Разом з тим, державні російські енергетичні компанії перетворюються сьогодні на терористичні організації, які відкрито спонсорують війну й беруть у ній безпосередню участь. Така реальність, і ми не можемо ігнорувати.
Президент Китаю Сі Цзіньпін (посередині) проводить через відеозв’язок саміт БРІКС, Пекін, 23 червня 2022 року. У саміті також беруть участь: президент ПАР Сиріл Рамафоса, президент Бразилії Жаїр Болсонару, президент Росії Володимир Путін і прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді
В цій ситуації Україна має запропонувати світу рішення, які б назавжди позбавили агресора його «енергетичного кийка». Ці пропозиції окреслив колектив українських інтелектуалів у документі «Маніфест сталого миру. Світ після нашої перемоги».
На думку авторів, Україні потрібно ставати самодостатньою енергетичною державою, ринок якої позбавлений впливу монопольних постачальників. Багато в цьому напрямку вже зроблено. Це відмова від російського газу та ядерного палива, намір будувати нові атомні станції з іноземними партнерами, а також прагнення українського уряду максимально децентралізувати енергетичну систему шляхом розвитку малої генерації та зеленої енергетики.
Втім, реальний виклик полягає в тому, щоб повернути Україні статус енергопрофіцитної держави. Будь-яка сучасна технологія – від електромобілів до тепличного господарства – потребує насамперед електроенергії. Тож у майбутньому Україна має забезпечити себе електроенергією, за ціною доступнішою, ніж у наших сусідів. Саме доступне та стабільне енергопостачання має стати основним драйвером української відбудови.
Другий важливий момент – це виключення Росії з безпосередньої торгівлі енергетичними носіями на міжнародному ринку. Це можна зробити шляхом створення наддержавних обʼєдань великих покупців. Такі обʼєднання можуть суттєво впливати на політику держав-постачальників енергетичної сировини, і така взаємодія вже відбувається на рівні ЄС.
Також необхідно запровадити спеціальний механізм продажу російських енергоносіїв через міжнародну агенцію, яка контролюватиме розподіл прибутків таким чином: частина – на відновлення України, частина – на підтримку соціальних видатків російського бюджету. Світ уже робив так з Іраком, коли впроваджував програму «Нафта в обмін на продовольство».
Також міжнародні компанії, які планують працювати на російському ринку в післявоєнній реальності, мають чітко фіксувати в своїх контрактах заборону російському уряду витрачати прибутки від енергетичного експорту на будь-які мілітарні цілі.
У політичній площині потрібно донести до світової спільноти терористичну сутність російських енергетичних компаній – Росатому, Газпрому та Роснєфті, які є безпосередніми учасниками війни проти України. Наш досвід доводить, що Росія завжди використовуватиме енергетику як зброю.
Водночас ціі реалії не відображені в жодному міжнародному правовому акті. Впродовж цілих 2 років МАГАТЕ не може визначити поняття «ядерного тероризму» та ввести його в корпус міжнародного права.
Незважаючи на очевидну участь російських найманців у нещодавніх політичних трансформаціях в Африці в інтересах російських державних енергетичних компаній, світ усе ще не зміг ані дати цим діям адекватної оцінки, ані визнати їх стратегічною загрозою. Тож Україна має взяти на себе ініціативу в її визначенні.
Насамкінець, необхідно довести до світової спільноти агресивну суть російської енергетичної експансії та її гібридний характер. Серед якомога більшої кількості країн потрібно поширювати меседж: співпраця з Москвою в енергетичній галузі матиме значні ризики для їх суверенітету і потенційно зробить їх співучасниками злочинів, які сучасна Росія приносить у світ.
Матеріал підготовано в рамках проєкту «Маніфест сталого миру – стратегічний підхід» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».
Костянтин Батозський – експерт із атомної енергетики, очільник ГО «Розвиток Приазовʼя»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Світ стає соцмережею. Як США, ЄС, Китай та Росія змінюють систему міжнародних відносин ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Росія вже веде війну проти Польщі? Що про це свідчить