«Я підписувала навіть порожні папери» – луганчанка розповіла про два роки в руках у бойовиків

Валентина Єрьоменко з Луганська провела в заручниках у бойовиків угруповання «ЛНР» понад два роки. За сфальшованим звинуваченням у підготовці диверсії та «співпраці з Україною» так званий «суд» угруповання «ЛНР» засудив її до 12 років ув’язнення. Звільнилася жінка в рамках масштабного обміну наприкінці 2019 року. Відтоді вона намагається отримати статус особи, яка постраждала внаслідок збройної агресії проти України. Міжвідомча комісія Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України їй відмовила, не вказуючи причини, тому жінка звернулася до суду. Суд був на її боці. Також колишня луганчанка готується отримати інвалідність – роки полону забрати в неї здоров’я.

Про ув’язнення в Луганську та боротьбу з бюрократією в Києві вона розповіла Радіо Свобода.

До початку бойових дій на Донбасі Валентина Єрьоменко з чоловіком жили в Луганську, жінка працювала ріелторкою. Улітку 2014-го владу в місті захопили бойовики, в ньому стало страшно жити, розповідає вона.

«Коли стався вибух на Будьонного і Корольова, там була надзвичайна ситуація. Там загинуло багато людей. Було страшне криваве місиво. Була сильна спека, люди викидали з балконів ковдри, щоб накрили мертвих. 18 червня. Я ніколи цей день не забуду. Було дуже страшно… Тоді я виїхала з міста на кілька днів, потім я знову повернулася. До цього неможливо звикнути – коли звуки танків у тебе прямо в квартирі, коли над тобою літають літаки», – каже вона.

Життя в окупованому Луганську

Валентина вирішила залишатися жити в окупованому місті, бо там мешкала більшість її родичів.

«Люди виїздили. Наприклад, у моєму під’їзді 9-поверхівки жило всього шестеро людей. Світло зникло наприкінці липня, до того – то було, то не було. Газ – був. Води як такої – у деяких районах не було, погодинна подача. У вересні увімкнули світло. Опалення було», – розповідає жінка про умови проживання в Луганську в той час.

Каже, що вона часто перетинала лінію розмежування, навідуючи літніх батьків, які жили на підконтрольній уряду України території. Під час повернення з однієї з таких поїздок її заарештували бойовики.

«6 вересня 2017 року, коли я перетнула «кордон» (лінію розмежування – ред.), стався арешт. Мене звинуватили в тому, що я диверсант – у будь-якому разі, бо часто перетинала «кордон» – і співпрацюю з Україною. Усе, що належало нашій родині, – гроші, ювелірні прикраси – у мене вилучили й кинули мене в тюрму. Далі почалися тортури, знущання, пресування. Погрожували мені, моїм батькам, чоловікові. Більше ніж тиждень мене протримали в «поліції», потім відвезли до слідчого ізолятора», – розповіла жінка.

Валентина Єрьоменко каже, що під тиском і погрозами вона підписала все, що від неї вимагали.

«Я підписувала навіть порожні папери. Мене пресували, мені погрожували розправою, підводили струм, били… Погрожували моїм батькам, погрожували моєму чоловікові. При мені по-нелюдському знущалися з людей. І казали, що це буде застосовуватися і до мене», – каже Валентина.

У тюрмі

За кілька місяців її перевезли до в’язниці. Утримували як особливо небезпечну злочинницю, каже Валентина. Розповідає, як одного разу її вивозили за межі тюрми.

«Приїздили дві машини – по вісім людей в кожній – і возили мене одну. Крім конвою, два автозаки, собаки – і возили мене одну як особливо небезпечну злочинницю. Що це було – невідомо. О шостій ранку в нас було шикування. Мені сказали зібратися. Я питала: мене на розстріл? Відповіли: та, може, і на розстріл. Мене привезли – знову знущання. Я спочатку була одна в камері, а потім мне підселили до людей», – розповідає вона.

Про медичну допомогу в тюрмі навіть не йшла мова, згадує Валентина. Що ж до харчування – вижити допомагали передачі від родичів, які їм дозволили передавати.

«Були такі таргани чи жуки, чорні, яких я в житті не бачила, сантиметрів так вісім, – каже вона. – Помитися? В ізоляторі – це тільки під відеонаглядом. Вода якщо була холодна – то це було просто шикарно. По три-чотири дні її взагалі не було. Туалет – звичайна дірка. Ліжко дерев’яне. Передачі могли передавати, але їх тричі переглядали. По кілька разів перераховували навіть сірники. Пакети з чаєм перемішувалися в крихтах печива… Мені заборонялося спілкуватися з рідними. Тільки один раз моїй мамі дозволили мене побачити. І то – вимкнули звук. Через скло, без звуку, 15 хвилин. Все. Друге побачення вже було перед самим звільненням».

За словами Валентини Єрьоменко, в ув’язненні її, як і інших жінок, примушували важко працювати.

«Вивозити фекалії, які виробляє весь табір, добувати, перевозити вугілля, подрібнювати вугілля, класти асфальт. Вічний холод, вічна відсутність води. Табір – ще гірше, ніж в’язниця. Це було в Селезньовці, Луганська область. Робота на вулиці, навіть при – 30 градусах», – зазначає вона.

«Суд» і «вирок»

Майже через рік її перебування в ув’язненні «суд» ухвалив рішення – 12 років за ґратами, розповіла жінка.

«Свідків купили, їм дали по 100 рублів і пообіцяли ще виплатити гроші. Це прямо при мені було. Ці жінки ще казали: «Де мої гроші?». У мене була адвокат, її оплачували мої батьки. Однак вона нічого не змогла зробити. Справа в тому що там жоден адвокат не може вести діяльність, якщо не співпрацює з їхніми органами. Вона мені прямо казала: у мене батьки живуть в Україні, у мене двоє дітей, мені треба десь працювати. Мені дали 12 років, апеляція – 11. За вбивство менше дають. «Зрада батьківщини». Це – особливо тяжкий злочин», – розказує вона.

Валентина каже: про те, що її готують на обмін, не знала, але жила надією. У грудні 2019 року разом з іншими заручниками її звільнили.

Боротьба за статус

Трохи оговтавшись від пережитого, Валентина почала звертатися до Міжвідомчої комісії Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій щодо статусу позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Зверталася тричі й тричі розгляд її заяви відкладали. Згодом, у вересні 2020 року, комісія відмовила їй без жодного пояснення. Тоді Валентина пішла до суду.

«Я не хочу показуватися на очі своїм батькам, допоки міністерство мене не визнає. Всі знають, що я сиділа за Україну, і все ж міністерство мене не хоче визнавати», – каже жінка.

Юристка Юлія Полєхіна, яка допомагає колишній заручниці, зазначає: відмова міжвідомчої комісії була невмотивована, тому Окружний адміністративний суд міста Києва зобов’язав посадовців повторно розглянути заяву Валентини. Якщо ті не подадуть апеляцію, рішення суду набуде чинності. Це дасть надію Валентині на отримання статусу й допомоги від держави.

«Разом зі статусом позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України людина отримує разову допомогу від держави в розмірі 100 тисяч гривень. Валентина повернулася з ув’язнення з серйозними проблемами зі здоров’ям, і ця сума була б їй не зайвою. Їй треба оформлювати інвалідність, до того ж вона втратила все своє майно. Але Міжвідомча комісія не визнала її колишньою заручницею. Чому? Це таємниця. Ми їх просили: надайте протокол. Нам відмовили. Чому? Невідомо. Яка інформація у них є в наявності, що вони зробили такі висновки, – ми не знаємо. А за законом, є вичерпні причини, чому особа не може бути визнана, і це досить серйозні злочини. Ми взяли довідки і в МВС, і в СБУ, що проти Валентини немає відкритих справ, що навпаки – вона є постраждалою в певних кримінальних провадженнях», – прокоментувала юристка УГСПЛ при ГО «Правозахисна група «СІЧ» Юлія Полєхіна.

Радіо Свобод готує інформаційний запит до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій щодо справи Валентини Єрьоменко.

Між тим Європейський суд з прав людини повідомив, що її заява взята до розгляду. До суду в Страсбурзі жінка зробила подання, розповівши про злочини бойовиків, вчинені щодо неї як заручниці.