В СРСР із пропаганди за два роки до 22 червня 1941 року викинули все антифашистське – історик

80 років тому, на межі травня-червня 1941 року, Німеччина і СРСР впритул наблизилися до війни одне проти одного. Обидві держави громадили війська на спільному кордоні. Тривалий час радянська пропаганда стверджувала, що радянські люди мирно працювали і навіть гадки не мали, що може початися війна. Але згодом, коли були відкриті архіви, картина стала не такою однозначною.

Більше про те, якими були настрої українців напередодні німецько-радянської війни, «Історичній Свободі» розповів історик Владислав Гриневич, автор книжки «Червоний імперіалізм: Друга світова війна і громадська думка в Україні. 1939-1941 рр.».

– Як змінилися суспільні настрої у період між вереснем 1939 року, коли почалася Друга світова війна, і початком червня 1941 року, коли насувалася вже війна між Німеччиною і СРСР?

– Із 1939-го по 1941 рік відбулося дуже багато змін суспільних настроїв. Причому постійні зміни суспільних настроїв відбувалися відносно тих питань, які ви порушили.

Попервах Німеччина не була ворогом СРСР. Так було до 1933 року, коли Гітлер прийшов до влади. У 1933-1939 роках у СРСР пропаганда створювала образ Німеччини фашистської. Аж раптом у 1939 році, коли підписали пакт Молотова-Ріббентропа, ситуація кардинально змінилася: в СРСР була заборонена антинімецька, антифашистська пропаганда, припинили говорити, бо до того говорили дуже активно, про те, що Гітлер переслідує євреїв. Навіть із книжок викидали цілі абзаци. Наприклад, істотно відредагували книжку Аркадія Гайдара «Синя чашка». За ці два роки, до 22 червня 1941 року, з радянської пропаганди викинули все антифашистське й антинімецьке.

Що стосується очікування війни. В СРСР постійно говорили те, що ми перебуваємо у ворожому оточенні, що імперіалісти-капіталісти усіх країн прагнуть на нас напасти і знищити. Це з одного боку, а з іншого – що назріває світова революція і внаслідок цієї світової революції ось-ось буде скинуто капіталістичний лад. І ось який цікавий парадокс. Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа в радянській пропаганді з’явилося багато матеріалів про Німеччину, промови Гітлера, Герінга і Геббельса друкували в газеті «Правда». Геббельс виступав з перекладом по радянському радіо. І коли радянські люди почитали-послухали, то стали говорити про те, що ці промови мало чим відрізняються від промов товариша Молотова і товариша Сталіна.

Справа наліво: міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов, генсекретар ЦК ВКП(б) Йосиф Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і представник МЗС Німеччини Фрідріх Гаус після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року

Усі ці дуже складні й заплутані ситуації дуже сильно замуляли очі радянським людям. І коли німці напали 22 червня 1941 року на СРСР, то це було також дуже незрозуміло. Бо немов би були союзниками, а тут – бах! – маємо з ними, з пролетарями Німеччини, також воювати.

Із 1939-го по 1941 рік у СРСР дуже сильно зросли прогітлерівські і пронімецькі настрої. Це дуже цікавий парадокс, який багато істориків, що займаються цим періодом, відзначають. Те, що Гітлер такий енергійний, що він бореться за свій робітничий клас. Для російських великодержавників було дуже важливо, що Гітлер возз’єднує Німеччину. А тут і Сталін почав збирати колишню Російську імперію, захоплювати території…

Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР

Військовослужбовці Німеччини і СРСР під час урочистостей в рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року

– Отут хотів би уточнити: як українська громадська думка тоді сприйняла те, що була приєднана чи то возз’єднана Західна Україна?

– Ситуація насправді була неоднозначною. З одного боку, українці не могли не вітати те, що українці Західної України, Буковини, Бессарабії возз’єднуються в єдиній українській державі. Хоча і в радянській, хоча і в сталінській. Але, з іншого боку, ці позитивні настрої затьмарилися тим, що Гітлера вважали найбільш потенційно важливим ворогом Сталіна і СРСР, який може розвалити сталінську імперію. І коли Сталін став союзником Гітлера, то ця ідея відійшла на дуже далеку перспективу. І це викликало в українських націоналістів і тих, хто думав про незалежність України, негативні настрої.

Історик Владислав Гриневич

Коли ми говоримо про передвоєнні настрої, то в СРСР постійно очікували на війну. В 1920-х роках йшлося про Польщу, потім про Німеччину, потім про Японію. Тобто постійно в СРСР говорили, що ось-ось розпочнеться якась «велика війна».

І є такі дослідження, не тільки моє, де йдеться про те, що українське суспільство, селянство зокрема, очікувало на війну. Безумовно, селяни не очікували на світову революцію – вони дуже далекі були від ідей комунізму і всього, що пов’язано було з ідеологіє СРСР. Але те, що внаслідок цієї війни, буде розвалено СРСР, а, отже, й колгоспи – такі очікування були, про них йшлося в доповідях НКВС, у звітах військових і партійних.

– Які ще були очікування? Що людей хвилювало у цей період?

– Переважну масу українського селянства мало хвилювали зовнішньополітичні події. Як і зараз, людей хвилювало питання виживання. Люди думали про те, як їсти, як діставати одяг, як просто виживати. Справа в тому, що після 1939 року, коли СРСР став союзником Гітлера, велика кількість збіжжя та інших продуктів поїхала в Німеччину.

Крім того, до СРСР почали приєднувати нові території – Західна Україна, Прибалтика тощо. У тих країнах, які були капіталістичними, був достатньо високий рівень життя, але він різко впав упродовж декількох місяців, і їх потрібно було годувати. Відтак стало ще менше продуктів і можливості їх діставати.

А в низці регіонів України стався голод, зокрема в Київській області. Берія писав Сталіну, що тут відбувається, розкопують скотомогильники, через що епідемії й таке інше.

– Це у якому році?

– Це у 1940 році. Тобто оці два роки перед нападом Гітлера на СРСР були надзвичайно голодні, у деяких регіонах панував голод. Хліб забирали і відправляли до Німеччини і на приєднані території... От академік Вернадський жив у Москві, але у нього була проблема купити білий хліб. У цей час він пише у своїх щоденниках, як складно дістати білий хліб, як різко впав рівень життя. Власне, йому з різних регіонів люди писали й казали про те, що рівень життя катастрофічно падає.

Англійська карикатура 1930-х років: Гітлер і Сталін марширують разом, взуті в один чобіт

– На межі травня-червня 1941 року було серед населення відчуття наближення нової війни чи ось цей міліарний угар був постійний, до нього звикли?

– Все правильно ви кажете. Коли щось відбувається без кінця, то до нього дійсно звикають. Двадцять років країна постійно жила у мілітарному угарі. А потім почали приєднувати території, почалися війни. Найбільш тривалою була «незнаменита» Фінська війна, де загинула величезна кількість людей, у тому числі й українців.

Але що стосується очікувань якоїсь нової війни, то тут, як все в СРСР відбувалося, часто говорили одне, а думали інше. Переважна більшість пересічних людей, які не дуже занурювалися у цю проблематику, вважали, що Сталін – геній, що він у 1939 році зупинив війну. Адже тоді очікували війни з Німеччиною, але порозумілися, і немов би війну зупинили. Безумовно, для великої кількості людей це був позитивний момент. Натомість інтелігенція та військові розуміли, що це тимчасово. Деякі люди, скажімо, Рильський казав, що війна з Німеччиною почнеться у 1941 році. Я декілька разів зустрічав такі дивні прогнози: люди у 1939 році говорили, що війна з Німеччиною почнеться в 1941-му.

– Звідки у Рильського було таке передчуття у 1939 році, що в 1941-му почнеться війна з Німеччиною?

– Будь-яка людина, яка аналізує, а не просто споживає інформацію, розуміла, що такі два режими – на перший погляд дуже схожі, але які мають протилежні інтереси, ідеологічно розбіжності та різні перспективи розвитку – безумовно, дійдуть до війни.

Що стосується військових, то вони аналізували ситуацію на кордонах. Польща була буфером між Німеччиною та СРСР, але в 1939-му цього буферу не стало... Я вважаю, що Сталін готував упереджувальний удар, бо інакше просто логіку неможливо зрозуміли. Чому він зробив із Гітлером єдиний кордон? Коли Польща припинила існування, то стало зрозуміло: хто випередить і завдасть перший удар, той матиме великі перспективи. Врешті-решт так і сталося, коли Гітлер випередив і першим завдав такого удару.

І ось, радянські військові бачили, що на кордон прибувають нові частини німецькі, що німці будують дороги й аеродроми. Те ж саме зі свого боку робив і СРСР: масове будівництво аеродромів і доріг. Почали з Далекого Сходу і з Сибіру перекидати війська. І ось ті люди, які приїздили, якщо взяти їхні висловлювання, то вони очікували, що почнеться війна. Такі настрої вирували на тлі дуже низького рівня життя. Причому, в цей період дуже жорстку запровадили дисципліну. Можна було потрапити в ГУЛАГ тільки за те, що ти на 10 хвилин запізнився на роботу.

– Даруйте, за законом 1939 року, запізнення на 20 хвилин – це прогул. А за прогули могла бути кримінальна відповідальність.

– Йдеться не про кількість хвилин, а про сам принцип. Бо ті, хто на 10 хвилин запізнювався, також мали серйозні неприємності. І люди, які не мали годинників, бігали зранку по вулицях і питали: котра година? Тоді ж годинники не так, як зараз, що кожен має.

– Як це людям пояснили? Чому відбулося таке жорстке посилення виробничої дисципліни?

– Це пояснювалося загрозою війни. Мовляв, ми готуємося до війни, довкола вороги, і ось ці люди, які запізнюються – шкідники, підривають обороноздатність.

Тоді треба було дуже багато чого пояснювати. Треба було пояснювати, чому ми стали друзями Гітлера, чому замість орієнтації на Францію і Британію почали орієнтуватися на таку небезпечну для всього світу країну, як гітлерівська Німеччина. Це треба було якось пояснювати.

– Як це пояснили і як це пояснення сприймали? Наскільки ці пояснення були переконливими?

– Для тих людей, які тверезо оцінювали ситуацію, абсолютно були непереконливими.

Тодішні настрої складно зрозуміти з позиції сьогоднішнього дня, коли ми знаємо, що таке гітлерівський режим, що таке Голокост. А тоді Гітлера сприймали по-іншому. Гітлером захоплювалися, казали, що це величезного рівня політик, що Сталін із ним на одному рівні стоїть, що вони вміють керувати світом. Були й інші моменти. В СРСР у цей період на будинках подекуди почали свастику малювати. Її малювали як протест.

Безумовно, це один з найбільш цікавих і найскандальніших періодів, з точки зору історичного дослідження – 1939–1941 роки. І саме тому він в СРСР не досліджувався. Бо це період дружби з Гітлером, імперіалістичний період розподілу Європи, період анексій, масових депортацій та інших репресій. Сталін у цей період знищив більше людей, ніж Гітлер. У СРСР це була абсолютно замовчувана тема, а натомість найбільш поширена тема – це 22 червня 1941 року. Несподіваний і підступний напад Гітлера на СРСР і «Велика вітчизняна війна». Але не період, який цьому передував і який спричинив такий розвиток подій.

Тут все дуже взаємопов’язано і все дуже складно. І суспільству було дуже важко орієнтуватися, бо переважна більшість інформації до суспільства не доводилася. Та навіть попри це зустрічав у звітах радянських спецслужб, як між собою люди говорили про те, що до пакту Молотова-Ріббентропа були секретні протоколи про розподіл Європи. І багато цікавих моментів, яких пересічні люди не могли знати, але якимось дивним чином узнавали і поширювали такі чутки.